Родина Білячі – Sciuridae - об'єднує звірків середніх розмірів (довжина тіла - 6-60 см), у яких задні кінцівки майже вдвічі довші за передні. Більшість активні вдень. Зимою багато з них впадає в сплячку. Окремі роблять запаси їжі. Розмножуються 1-3 рази на рік. За способом життя - деревні, напівдеревні форми, а також норники. В Україні поширені представники родин Білки, Ховрахи, Бабаки.

Родина Мишачі – Muridae - включає переважно дрібних гризунів з видовженою і загостреною мордочкою, порівняно великими очами і добре розвиненими вушними раковинами. Хвіст здебільшого довгий, покритий кільцями лусочок, позаду яких розміщені зрідка волосини. Кінцівки довгі, особливо задні, що забезпечує можливість швидко бігати і добре стрибати. Більшість живе в норах, проте є деревні і підземні форми. Висока пластичність забезпечила пристосування до життя в антропогенних ландшафтах та поряд з людиною (синантропами стали миші і пацюки). Поширені по всій земній кулі. У сплячку не впадають. Присмеркові та нічні тварини. У місцевостях з теплим кліматом розмножуються цілий рік; у приплоді - від 1 до 22 малят. Тривалість життя — 1-3 роки. Мишачі — масові шкідники сільського, лісового і комунального господарства, небезпечні поширювачі й переносники багатьох захворювань. Належать пацюк сірий (Rattus norvegicus), пацюк чорний (R. rattus), миша хатня (Mus musculus), миша жовтогорла (Apodemus flauicollis), миша лісова (A. sylvaticus), миша маленька Місrітуs minutus, (остання будує із трав'янистих рослин кулеподібні гнізда, які розміщує серед рослинності над землею) та миша польова (A. agrarius). Миша польова - невеликий гризун (довжина тіла - до 12,5 см), поширений у лісовій та степовій зонах, за винятком посушливих районів степу. Вологолюбна тварина, тому заселяє зволожені біотопи. Живиться різноманітною їжею: насінням, коренеплодами, зеленими частинами рослин та ін. Протягом сезону одна особина знищує до 3 кг зерна і 7 кг зеленої маси. Статева зрілість у самки настає в тримісячному віці; вагітність триває 22 дні. Дає 3-4 приплоди по 5-8 мишенят.

Родина Хом'якові — Cricetidae — об'єднує гризунів, що мають довжину тіла від 5 до 35 см. Поширені по всіх материках (крім Австралії). Є серед них норники, підземні та напівводні форми, що позначилося на особливостях організації та поведінки. Належать водяні полівки (рід Arvісо1а); сірі полівки (рід Місrоtus), серед яких полівка снігова (Microtus nivalis), поширена в Карпатах на висоті до 2000 м і потребує охорони; хом'яки (рід Cricetus) та ондатри (рід Ondatra).

Родина Боброві - Castoridae - у фауні України представлена одним видом - річковим бобром (Castor fiber), поширеним у Лісостепу та Поліссі. Це найбільший серед гризунів фауни України (довжина тіла - до 120 см, маса — 20-30 кг). Оселяються бобри по берегах лісових рік із повільною течією, стариць та озер, де у високих берегах влаштовують нори. Якщо ж береги низькі, будують із хмизу хатки діаметром до 10 м і висотою 1-3 м. Вхід у нору або хатку завжди під водою. У водоймах із непостійним рівнем води споруджують греблі зі стовбурів дерев, гілок та хмизу, скріплюючи їх глиною, мулом. Іноді бобри влаштовують ще й канали, якими сплавляють заготовлений деревний корм [4, 536].

Літом живляться переважно трав'янистими рослинами. Восени інтенсивно валять дерева, запасаючи корм на зиму. Активні вночі, а також уранці і ввечері. Навесні самка народжує від 2 до 5 малят, які через один-два дні уже можуть плавати, а в три тижні починають самостійно живитися рослинним кормом. Бобер - один з найцінніших промислових звірів України. Гарне блискуче хутро цих тварин (від світло- до темно-каштанового і навіть майже чорного забарвлення) має високі якості і дуже ціниться. Секрет мускусних залоз, так званий бобровий струмінь, використовується в парфумерії і медицині. Проте найголовнішим є те, що ці тварини-будівельники, заселяючи водойми, підтримують постійний рівень води у них; тут селяться птахи, з'являється риба. Отже, бобри як важливий компонент екосистеми, сприяють підтриманню її в стані гомеостазу (гр. homoios — "подібний, однаковий" і stasis - "стан"), тобто динамічної рівноваги. Через незначну чисельність полювання на бобрів заборонене; з метою збільшення кількості створено ряд заказників.

Родина Нутрієві - Myocastoridae - представлена 1 видом - нутрією, або болотяним бобром, -Myocastor coypus (довжина тіла - до 80 см, маса - 9 кг). Веде напівводний спосіб життя. В Україні нутрію розводять у клітках, а також у напіввільних умовах у більшості областей. Батьківщина — Південна Америка. Оселяються звірки в слабо проточних чи стоячих водоймах, зарослих водяною та прибережною рослинністю. Живуть у норах до 5 м, прокладених вище рівня води, що закінчуються гніздовою камерою; вхідний отвір під водою. Якщо умови для риття нір відсутні, влаштовують гнізда в густих заростях очерету або рогозу. Живляться рослинною їжею (нагонами та кореневищами очерету, рогозу, полюбляють. латаття, рдесник, валіснерію). Зрідка споживають молюсків, раків, п'явок. Їжу поїдають, як правило, на кормових площадках. Нічні та сутінкові тварини. Розмножуються двічі на рік. У приплоді 5-8 малят (іноді 12-14). З двох місяців ведуть самостійне життя, а з чотирьох — самки здатні до розмноження. Нутрія - важливий об'єкт промислового і кустарного звіроводства. Особливо красиве її хутро з вискубаною грубою остю, воно шовковисте і міцне. Одержано багато кольорових мутацій. М'ясо нутрій використовують у їжу.

Родина Вовчкові, або Соні , - Gliridae - об'єднує звірків, що зовнішнім виглядом нагадують маленьких білок. Хвіст укритий волоссям, очі великі, вушні раковини розвинені добре. Вовчки нашої фауни ведуть деревний спосіб життя. Активні вночі. Живуть у гніздах, збудованих із рослин, а також у дуплах. Живляться здебільшого плодами і насінням деревних порід, а також комахами, яйцями птахів і пташенятами. Поширені в Поліссі, Лісостепу та Карпатах. На зиму залягають у сплячку (сплять по півроку). Самки раз на рік народжують 2-9 малят. У нашій фауні зустрічаються вовчки: сірий (Glis glis), лісовий (Dryomys nitedula), садовий - Eliomys quercinus (занесений до Червоної книги) та горішниковий (Muscardinus avellanarius) [4, 540].

Родина Сліпакові - Spalacidae - об'єднує гризунів, що ведуть виключно підземний спосіб життя. Довжина тіла — 16-35 см. Вушні раковини та очні отвори відсутні, кришталик редукований. Землю риють за допомогою добре розвинених різців. Узимку активність знижена. Живляться підземними частинами рослин; роблять запаси. У лісостеповій і степовій зонах Лівобережжя поширений сліпак звичайний (Spalax microphtalmus); сліпаки буковинський (S. graecus) та піщаний (S. arenarius) як нечисленні види занесені до Червоної книги України.

2. Характеристика найбільш поширених видів гризунів Куликівського району

2.1 Звірі – синантропи, лісових масивів і зелених насаджень

Пацюк сірий

Серед усіх мишовидних гризунів фауни пацюк сірий найкраще пристосований до життя поруч з людиною.

Як і в усіх гризунів, у пацюків одна пара міцних різців загостреної, долотоподібної форми, які не мають коренів і ростуть протягом усього життя тварини. Дуже розвинені різці відіграють велику роль у живленні цього гризуна.

Пацюк сірий — найбільший серед усіх мишовидних гризунів. Довжина його тіла понад 240мм. Хвіст довгий, майже голий, має вигляд лускатих кілець, становить близько 75 % довжини тіла. Волосяний покрив досить густий. Забарвлення різноманітне — від світлого рудувато-бурого до темного вохристо-бурого. Черево білувате, досить помітно відмежовується від верхньої частини тіла.

Улюбленими місцями оселення пацюків є різноманітні будівлі, особливо там, де погані санітарні умови, а по великих містах вони тримаються смітників, стічних каналів тощо. Відомі випадки таких незвичайних умов життя цих тварин, як холодильники, де вони оселялися в термоізоляційній обшивці і навіть розмножувалися при мінусовій температурі.

У природних умовах пацюки риють собі нори, які відрізняються від нір водяних полівок простою будовою. Найбільш активні вони у вечірні та нічні години, ті ж, які живуть за межами населених пунктів, діяльні протягом доби.

Хоч пацюки належать до типових гризунів, але за характером живлення вони всеїдні. Живучи поруч з людиною, живляться переважно продуктами харчування людини, фуражним зерном, овочами, харчовими покидьками тощо. Це злобні й обережні тварини. В природних умовах живляться майже виключно тваринною їжею: молюсками, жабами, ящірками, мальками риб, яйцями і пташенятами птахів, які селяться на землі. Охоче полюють на комах і мишовидних гризунів [5, 18].

Важлива біологічна особливість пацюків — виключно висока плодючість. Розмножуються протягом цілого року, але найінтенсивніше у весняно-літній період.

Кубла для малят пацюки, що живуть у людських і господарських будівлях, влаштовують у затишних темних закутках, під підлогою, в стінах тощо. У природних умовах кубла мостять у норах водяних полівок або риють нори по берегах водойм, під корінням дерев. Вистеляють кубла ганчір'ям, шматками паперу, пір'ям, сухим листям тощо. Вагітність триває 21 день. Самки народжують три-чотири приплоди на рік, у кожному за сприятливих умов буває до сімнадцяти малят, які дуже швидко розвиваються і вже в 35-денному віці стають статевозрілими. Тримісячні самки, які добре живляться, уже дають перші приплоди.

Пацюки належать до найшкідливіших гризунів нашої фауни. Один пацюк за рік знищує понад 17 кг різноманітних харчових продуктів. Пацюки забруднюють і розтягують цінні їстівні продукти, псують тару, дерев'яні частини будівель, меблі, паперові та шкіряні вироби.

Істотної шкоди пацюки можуть завдавати на птахофермах, де нерідко загризають курчат і каченят.

Оселяючись біля водойм, у яких розводять і вирощують риб, пацюки завдають значних збитків: добре плаваючи, вони живляться тут майже виключно мальками і навіть цьоголітками риб.

Особливо небезпечні пацюки як мікробоносії і переносники збудників тяжких захворювань людини і свійських тварин (сказу, чуми, черевного тифу, ящуру, дезинтерії тощо).

Усе це свідчить про необхідність винищення пацюків у населених пунктах.

Миша хатня

Хатньою цю мишу називають тому, що переважна більшість цих гризунів все своє життя проводять у житлових і господарських будівлях людини тощо. Це типові синантропи. Але влітку їх можна зустріти в садах, городах, на хлібних ланах, у скиртах соломи тощо.

У давні часи хатні миші були розповсюджені лише на півдні Європи і Азії, але в міру розселення людини вони проникли далеко на північ і тепер звичайні в усіх зонах материків. Основна умова оселення хатніх мишей — забезпеченість кормами, температурні ж умови відіграють другорядне значення.

Хатня миша — невеликий гризун, розмір тіла якого близько 90 мм. Хвіст коротший за тулуб, вуха округлі [5, 20].

Забарвлення волосяного покриву спини одноколірне — брудно-сіре з рудуватим відтінком, черево — білувате або світло-сіре. Таке забарвлення робить цих гризунів, які ведуть звичайно нічний спосіб життя, майже непомітними. Іноді зустрічаються рудуваті або інтенсивно темнозабарвлені, у яких лише черево світлішого кольору.

Живуть хатні миші переважно в стінах, під підлогою, на горищах. будинків, там, де їм затишно. Оселяючись у природних умовах, вони риють неглибокі, нескладної будови нори з двома-трьома вхідними отворами. Кубла вистеляють із шматків паперу, ганчір'я, сухих травинок, бур'янів тощо. Живляться найрізноманітнішими харчовими продуктами, які розшукують у приміщеннях. У природних умовах — майже виключно зерном і насінням сільськогосподарських культур, віддаючи перевагу олійним культурам (соняшник, коноплі тощо).

Розмножуються хатні миші в теплих приміщеннях, при наявності достатньої кількості корму, протягом усього року. Вагітність триває 20 днів. На рік буває 5 і більше приплодів, по чотирнадцять малят у кожному. Новонароджені малята сліпі, на 9-й день прозрівають, проте вони швидко розвиваються, через 20 днів після народження вони можуть самостійно жити, а в двомісячному віці вже здатні розмножуватись.