Курсовая работа: Фермерські господарства та перспективи їх розвитку в Україні

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства.

ІІ.Розділ.Перспективи та та проблеми фермерських господарств в Україні

2.1Основні проблеми фермерських господарств

Реформування сільськогосподарського виробництва в Україні спрямоване [12] перш за все на зміну виробничих відносин, створення умов ефективного використання природних ресурсів, особливо землі як основного засобу виробництва. Але, як показує світова практика, це можливо безболісно здійснити лише в економічно сильній державі. Тому в період переходу до приватної власності на землю, який збігся в часі з поглибленням соціально-економічної кризи в нашій країні, відбуваються зміни, які зумовлюють зниження родючості ґрунтів, їх нераціональне використання. Так, подрібнення полів на окремі ділянки – земельні паї без достатнього врахування особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, розташування існуючих меліоративних, гідромеліоративних мереж, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших чинників може в значній мірі посилити деградаційні процеси ґрунтів.Порушення сівозмін, перехід до сівозмін з короткою ротацією, збільшення насиченості однотипних культур з метою тимчасової вигоди обумовлює інтенсифікацію ґрунтоутворюючого процесу (посилення мінералізації гумусу, накопичення в ґрунті специфічних речовин, що ведуть до так званого ґрунтовтомлення та ін.). За непродуманої, недостатньо обґрунтованої трансформації великих комплексних господарств в приватні структури, фермерські, акціонерні товариства існує реальна небезпека різкого зниження товарності сільського господарства. Так, обсяги валової продукції сільського господарства значно (до 50%) скоротились порівняно з вісімдесятими роками, знижується родючість ґрунтів, деградують меліоровані землі тощо. Основна причина цих негативних явищ полягає в недостатньому технологічному рівні землеробства.

Це не дозволяє об’єктивно розділити земельні ділянки між селянами за природною родючістю і встановити достовірне оподаткування та закупівлю державою сільськогосподарської продукції, а також системно вирішувати інші проблемні питання землекористування.Проведений нами аналіз щодо перерозподілу земельних масивів на дрібні ділянки (паї) громадянам дозволяє визначити ряд позитивних і негативних еколого-економічних аспектів.

До позитивних можна віднести:

• запровадження оренди земельних часток (паїв);

• створення нових господарств на засадах приватної власності;

• посилення почуття власника - господаря (яке виникає при умовному паюванні);

• почуття власника при створенні сімейних господарств;

• контроль власника земельної ділянки за її використанням в оренді й посилення відповідальності орендаря (при фактичному паюванні);

• орієнтовне визначення ефективності використання земельної ділянки за показниками її бальної чи економічної оцінки.

Таким чином створюється “економічний контроль” за результативністю діяльності власника і орендаря землі.

До негативних відносять наступні аспекти землекористування:

• роздрібнення полів і масивів, що знижує ефективність використання земельних ресурсів;

• порушення організації території існуючих господарств, зокрема сівозмін, посилення змиву ґрунту, деградації земель, зменшення обсягів внесення органічних і мінеральних добрив;

• “фактичне паювання” створює значні труднощі при відведенні земель для несільськогосподарських потреб, зокрема узгодження площі земель з кожним землевласником, а при “умовному паюванні” – з колективним землекористувачем або органом, що представляє інтереси своїх землевласників;

• дрібним землевласникам можуть передаватись ділянки, як правило, з гіршими за якістю ґрунтами, які піддаються процесам деградації і потребують значних капіталовкладень для відновлення родючості та їх охорони. І напевно в найближчий час не можна сподіватися на те, що новий землевласник зможе (чи захоче) віднайти ці кошти. У приватника повинно сформуватися відповідне усвідомлення необхідності цього для майбутніх поколінь на основі віри в земельне законодавство, його стабільність.

Проведення землевпорядних робіт і меліоративно-охоронних заходів повинно бути комплексним і розрахованим на відповідні площі, що зумовлюється умовами рельєфу, властивостями ґрунтів та згодою всіх землекористувачів даної території (місцевості).

Частина нових землевласників мають недостатні знання і тому не усвідомлюють потреби збереження родючості ґрунтів, не володіють методами і навичками цієї роботи. У великих господарствах, які залишились, із-за фінансової скрути також все менше уваги приділяється підтриманню родючості осушених, еродованих та інших земель, нехтуючи заходами ефективного їх використання.У державі практично відсутній ґрунтовий моніторинг, він існує лише на декларативному рівні у вигляді концепцій. Дієвий же моніторинг вимагає значних коштів, які в держбюджеті поки не передбачаються. Земельна реформа на Україні відноситься до найскладніших со-ціальних змін, що відбуваються в країні. Вона почалася без належної підготовки, відсутності науково, економічно і екологічно обґрунтованої концепції земельних перетворень, удосконаленої законодавчої і нормативної бази. Існуючий світовий досвід показує, що великі фермерські господарства мають значні суттєві переваги над малими. Наприклад, 15 % фермерів в США володіють 71,3 % землі і виробляють 90 % сільськогосподарської продукції. Виходячи з цієї особливості, селянські (фермерські) господарства мають бути оптимальними або в межах оптимальних розмірів. Це зумовлює важливість процесу їх об’єднання – на добровільній і економічній основах. Наші сучасні фермерські господарства в більшості примітивні, мало рентабельні і не спроможні розв“язувати сільськогосподарські проблеми. В той же час у сільському господарстві розвинених країн відбувається процес концентрації сільськогосподарського виробництва. Щорічно в тих же США розоряються тисячі фермерських господарств. Найбільш рентабельними в США виявились господарства з площею землекористування 2-5 тис. га, де виробництво сільськогосподарської продукції поєднується з її збереженням та переробкою. Необхідно зазначити, що в Європі рентабельними є також господарства розмірами до 25-30 га, які спеціалізуються на вирощуванні технічних культур - винограду, цитрусових, ягід та ін. Сільськогосподарську техніку також вигідно використовувати на “критичних площах”[13] , обробіток яких дозволяє швидку їх окупність. Об‘єктивно, що ці площі перевищують розміри сучасних малих фермерських господарств, зокрема в Україні. Застосування хімічних речовин найбільш доцільне на великих земельних масивах. Очевидно, що для обробітку рослин отруто-хімікатами, потрібно об‘єднати зусилля землекористувачів певної території з врахуванням агрогрунтових умов. Досвід США та інших країн світу показує, що поряд з цим може існувати екологічно “чисте” землеробство, оскільки хімікати знижують життєздатність мікрофлори. Проведення меліоративних заходів передбачає задіяння фінансових та матеріальних ресурсів, які простіше акумулювати при спільному, великому сільськогосподарському використанні. Великі земельні масиви дозволяють активно застосовувати сівозміни, тобто велику площу полів у сівозмінах можна оптимізувати, що важко (а то й неможливо) зробити на малих земельних ділянках. Екологічний стан земель західного регіону України є досить складним. Наприклад, у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях 40 % орних земель мають кислу реакцію ґрунту, а у перед-гірських і гірських районах – понад 80 %. Державі легше допомагати у проведенні вапнування великим землевласникам хоча б тому, що з ними укладаються відповідні угоди і проводиться (в разі потреби) необхідний процес вапнування. Отже, такі заходи як вапнування, протиерозійні, гідротехнічні та меліоративні поки що не під силу окремим фермерам, новоствореним акціонерним товариствам, тому в цьому пріоритетному напрямку ініціатива вже за державними інституціями. Все це вказує на значні труднощі для “фактичного паювання” землі. Для його раціонального здійснення в системі сільськогосподарського землекористування необхідні цілеспрямовані заходи і ефективне об‘єднання пайовиків у відповідні агроформування.При формуванні приватних, фермерських господарств, акціонерних товариств доцільно використати багатий накопичений фактичний матеріал, який був раніше розроблений проектними, науковими орга-нізаціями для колективних господарств; це ґрунтові, агрохімічні карти за різні періоди обстежень, картограми агрогруп, бонітету ґрунтів та ін.

Сучасний стан земельного фонду західного регіону України викликає глибоке занепокоєння. Деградація земель вимагає проведення цілеспрямованої науково обґрунтованої і фінансової політики в галузі використання, охорони земель та створення механізму по збереженню їх природного потенціалу.[14]

2.3 Кредитування селянського (фермерського)господарства

Перехід до ринкових відносин агропромислового виробництва вимагає нових підходів до стратегії державної фінансо­вої підтримки аграрного сектору економіки, націленої на формування продовольчої безпеки країни, швидке насичення ринку продовольчими товарами та сировиною, до­сконалість конкуренції, пріоритетність розвитку сільського господарства. Це зумовлює необхідність концептуального визначення основних напрямів, форм, методів і змісту державної підтримки сільського господарства як складової частини агропромислового комплексу України. Недостатнє фінансове забезпечення сільськогосподарських підприємств і, зокрема, фермерських господарств пояснюється рядом обставин:

•по-перше, високим рівнем виробничих витрат, які виникають через технологічну та технічну відсталість, що призводить до збільшення виробничих витрат, відшкодува­ти які не можна платоспроможний попит; зниженням обсягів виробництва у зв'язку з його збитковістю та недостатністю обіговнх коштів;

•по-друге, неможливістю відшкодування понесених витрат через відсутність парите­ту цін між сільськогоспоцарською процукцією і матеріапьно - технічними ресурса­ми, які надходять в АПК від підприємств інших галузей народното господарства та низькою купівельною спроможністю населення. яка ставить верхню межу для під­вищення цін на продукцію .

• по-третє. високою часткою витрат обігу в ціні реалізації товарів, які виникають вна­слідок діяльності великої кількості посередників;

• по-четверте, недоліками в законодавчій та нормативній базі, яка не враховує специ­фіки виробництва в АПК.

Держава має бути активним засобом реалізації структурної перебудови економі­ки і розвитку інвестиційних процесів. Недосконалість кредитної політики призводить до негативних наслідків функціонування кредитного ринку .Основним джерелом фінансування сільського господарства залишаються власні засоби, але незважаючи на це кредитування в останні роки набуває все більшого зна­чення. На сьогодні в АПК України зосереджено близько 16 % кредитного портфеля банків. Це чимало, з огляду на ризики банків при роботі в цьому напрямку. Невирішеним є питання із правом селян надавати в заставу землю і це не дозволяє банкам використо­вувати ці ефективні засоби забезпечення кредитів і гальмують розвиток кредитування сільгоспвиробництва. Крім цього, важливою перешкодою на шляху збільшення агро­кредитування є недостатній рівень знань позичальників про ринок кредитних послуг, що більшою мірою стосується саме невеликих фермерських господарств, висока зале­жність кредитоспроможності від таких непередбачених факторів як погодні умови, ви­сока зношеність основних фондів, не диверсифікованість бізнесу (наприклад, якщо го­сподарство займається тільки рослинництвом, то несприятливі погодні умови в такому випадку ставлять під загрозу результат діяльності в цілому, а отже і погашення креди­ту).

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Питанням кредитування під­приємств агропромислового комплексу та кредитним відносинам, що виникають між аграріями та банком присвячена значна кількість наукових праць вчених, зокрема П.т. Сабпука, м.я. Дем'яненка, І.Г. Кириленко, А.Г. Борща, Н.М. Єфименка, О.О.Непочатенка, В.М. Алексійчука, О.Г. Малія, О.Ю.Шубко. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Відсутність у бі­льшості фермерів доступу до кредитних ресурсів це одна із основних причин гальму­вання розвитку фермерства. І хоча кожен банкір при нагоді охоче погоджується з тим, що кредитування фермерства - справа потрібна, ситуація не покращується. Фахівці у сфері банківського кредитувания наголошують на досить повільному розвитку довго­строкового кредитування сільського господарства. Відповідно до оцінок експертів, по­треба сільгоспвиробників у довгострокових кредитах задовольняється тепер на 2 %, у той час як по короткострокових кредитах - на 50%. Це є серйозною проблемою для розвитку фермерства на Україні, оскільки фермери змушені направляти обігові кошти на придбання довгострокових активів. Не менш несприятливою, але неминучою є прак­тика продажу основних засобів для покриття поточних витрат. Дана публікація присвячена проблемам кредитування сільськогосподарських підприємств. Метою статті є дослідження та аналіз діючої практики кредитування сільськогосподарських підприємств, зокрема фермерських господарств та надання про­позицій щодо удосконалення системи кредитування агропромислового комплексу.Виклад основного матеріалу. Специфікою кредитування невеликих фермерсь­ких господарств виступає те, що фермер, якому необхідно 10-20 тис. грн .. звернеться скоріше в будь - яких кредитний союз, до партнера або сусідів, ніж в комерційних банк. Це обумовлюється, як правило, більш простою процедурою одержання кредиту. незначними додатковими витратами або Їхньою відсутністю взагалі, часто більш низь­кою ставкою по кредиту, а головне - необов'язковістю кредитного забезпечення у ви­гляді 'Застави. Для банків фермери також звичайно є менш важливими клієнтами, ніж великі сільськогосподарські підприємства, що беруть значні суми кредитів. При цьому різні дослідження показують, що фермерські господарства в цілому краше повертають кредити, ніж великі реформовані сільськогосподарські підприємства про те. ймовірно. банки поки не знають. Однією з додаткових перешкод на шляху невеликим фермерсь­ким господарством кредиту в комерційному банку є проблематичність в одержанні компенсації частини кредитної ставки з боку держави. Багато фермерів відзначають, що великі сільськогосподарські підприємства мають великі шанси на одержання даної пільги. Існуючі в багатьох регіонах кредитні спілки звичайно пропонують більш високі кредитні ставки. але приваблюють простотою процедур при оформленні кредиту. Однак цей вид кредитування поки що майже не розвинутий і такі спілки працюють скорі­ше як каси взаємодопомоги і не мають у своєму розпорядженні достатніх ресурсів. Крім цього, фермерські господарства ",можуть одержувати кредити в Державному фонді підтримки фермерських господарств, але через відсутність грошових коштів фонд за­безпечує пише близько 5 % потреб фермерів у кредитних ресурсах.

У 2000 році держава припинила практику товарного кредитування сільського госнодарства і почала стимулювати грошове. Функції кредитного забезпечення були передані комерційним структурам. У результаті кредитні ресурси нарешті пішли в АПК через банківську систему, витрати бюджету на кредитування його суттєво зменшилися. На сьогодні, банківська інфраструктура області представлена рядом комер­ційних і державних банків, до яких із кредитними заявами звертаються сільськогоспо­дарські товаровиробники. Найчастіше фермери звертаються в банки "Аваль"(30-45%), "Приватбанк" (20-26%),"Промінвестбанк"( 18-24%), які щорічно надають понад 3/4 усіх позик, що Їм видаються. Незважаючи на те, що процентні ставки по кредитах відчутно знизились в 2005 році у порівнянні з 2004 роком, вони все ж таки не задовольняють практично всіх товаровиробників. Крім цього, середня ставка по кредитах, виданих фермерам на 1-2-процентних пункти вища. Банк визначає ставку по кредиту для кожного клієнта ін­дивідуально. Велика кількість банків говорить про наявність у них гнучкої системи аналізу кредитних заявок і оцінок кредитоспроможності, а також наявність окремих проrрам кредитування фермерів. Виходячи з норм Господарського кодексу Укрюни [3], зокрема відповідно до статті 346, можна зробити висновок, що для одержання кредиту позичальник надає ба­нку заяву, в якій зазнається характер кредитної угоди, мету використання кредиту, суму позики та строк користування нею, а також розрахунок економічного ефекту від його реалізації.

Працівник банку надає клієнту необхідну інформацію за умовами кредитування та пропонує йому відповістн на запитання анкети банку. ця анкета дає кредитному ін­спектору важливу інформацію про потенційного клієнта ще до того, як відбудеться їх особисте знайомство. На бесіду з кредитним інспектором майбутній позичальник при­ходить з кредитною заявкою, яка містить відомості про кредит, цілі, на які він надаєть­ся, суму, строк погашення та забезпечення, що пропонується позичальником.

Для одержання кредитних коштів кредитоотримувачем - фермерським (селянсь­ким) господарством - в банк необхідно надати нотаріально засвідчені копії договору оренди або інших документів, що свідчать про право власності або користування зем­лею, обгрунтування кредитного заходу, бухгалтерські і статистичні звіти про доходи й іншу док)'ментацію. На розсуд банку перелік наданих документів, як у відношенні кре­литоотримувачів - фермерських господарств, так і у відношенні інших претендентів, може змінитися в той або інший бік. Для того, щоб одержати кредит, фермер-одержу вач кредиту повинен відповідати слідуючим критеріям: