Курсовая работа: Фінансово-комерційна діяльність підприємства ЗАТ "Укркондитер"

Виходячи з наведеного визначення не є підприємствами:

1. Організації, що не займаються підприємницькою діяльністю, до яких належать юридичні особи, які не ставлять за основну мету своєї діяльності отримання прибутку. Вони можуть створюватися в формі громадських або релігійних організацій, організацій орендарів та покупців, політичних партій, організацій, установ. Некомерційні підприємства можуть займатися підприємницькою діяльністю лише в обсягах, необхідних для досягнення їхньої статутної мети.

2. Відокремлені підрозділи підприємств. До них належать:

а) філії, структурно відокремлені частини юридичної особи, що знаходяться поза межами її розташування та виконують таку ж діяльність (виробничу, наукову), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи;

б) представництва, структурно відокремлені частини юридичної особи, які діють за межами розташування юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здача-приймання продукції тощо).

3. Громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Діяльність підприємства здійснюється, як правило, на основі Статуту. Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу. В Статуті підприємства визначається найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет та мета діяльності, органи управління підприємством, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, характер організації трудових відносин, членства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

З метою реєстрації утворення та підтвердження своєї дієспроможності підприємство проходить державну реєстрацію за місцем його знаходження. Державний дозвіл на проведення окремих видів підприємницької діяльності видається у формі відповідного патенту або ліцензії.

Підприємство як організаційна одиниця, яка здійснює господарсько-фінансову діяльність, існує у всіх економічних системах та типах економічних відносин. Однак характер функціонування підприємства та його організаційно-правовий статус суттєво розрізняються.

Директивно-керована економіка являє собою жорстку економічну систему, в якій практично усі види діяльності регулюються державою. Характерними особливостями такого типу економічних відносин є: високий ступінь державного регулювання та втручання в економіку, тотальне державне планування та розподіл, стимулювання учасників господарського процесу не за реальні результати діяльності, а за виконання планових завдань, перевага державної власності.

В цих умовах підприємства тільки формально були самостійними. По суті, вони розглядалися як складові частини єдиного народно-господарчого комплексу. Держава визначала обсяги та структуру їх діяльності, напрямки збуту, суворо регламентувала ціни на продукцію, наділяла підприємство необхідними ресурсами та засобами, закріплювала за постачальниками та підрядниками, при необхідності -"вибачала" збитки від господарської діяльності. Звичайно, що керування підприємством зводилося до розв'язання єдиного завдання: виконання плану у встановлені терміни за будь-яку ціну. Результати такої організації господарювання добре відомі: тотальний дефіцит, марнотратство, безгосподарність, суб'єктивна оцінка результатів праці.

Ринкова економіка, переваги якої доведені світовим досвідом, характеризується вільним підприємництвом господарюючих суб'єктів. Основним принципом регулювання діяльності підприємств є ринкове саморегулювання з мінімально-необхідним (в залежності від ступеня зрілості та розвинутості ринкових відносин) ступенем державного регулювання. Переважним видом власності є приватна та колективна власність, а основною цільовою функцією діяльності - отримання прибутку.

В умовах ринкової економіки продавці намагаються найвигідніше продати товари, а покупці найдешевше їх купувати. їх інтереси зрівноважуються у вільній грі сил попиту та пропозиції через механізм цін на ринку. Вільне формування виробництва та споживання, їх урівняння на нерегульованих ринках сприяє як оптимальному забезпеченню товарами (продукцією), задовільненню потреб, так і росту добробуту підприємств та їх робітників при умові суспільного визнання результатів їхньої праці та об'єктивної оцінки результатів діяльності.

Принцип ринкової економіки для підприємства передбачає:

- свободу вибору напряму, виду своєї діяльності, місце та час ЇЇ здійснення. При цьому підприємство змушене брати до уваги обмеження, встановлені законодавством, а також враховувати права інших суб'єктів ринку;

- свободу вибору партнерів (контрагентів) та визначення характеру та змісту взаємовідносин з ними. Для підприємства це означає свободу укладення трудових угод, договорів підряду, купівлі, продажу, найму, оренди, займу та інше;

- свободу об'єднань з іншими учасниками економічного життя (іншими підприємствами, банками, страховими товариствами та інше) для реалізації своїх економічних інтересів;

- свободу конкуренції, що надає право кожному підприємству конкурувати з іншими суб'єктами ринку. Це означає, що кожне підприємство повинне мати вільний доступ до ринку, що воно не може бути бойкотоване і не може здійснювати свою економічну діяльність всупереч інтересам інших підприємств (наприклад, встановлювати нижчі ціни, створювати кращі умови оплати праці та інше). Водночас, принцип конкуренції передбачає і ліквідацію тих підприємств, діяльність яких не відповідає вимогам ринку;

- свободу мотивації своєї діяльності та ініціативи її здійснення. Для підприємства основною рушійною силою є прагнення до отримання доходу (прибутку) та накопичення майна, що спонукає його виробляти та продавати продукцію (роботи, послуги), яка б відповідала попиту, з якомога сприятливішим співвідношенням витрат та доходів (виручки).

Ініціатива в здійсненні діяльності, прийнятті управлінських рішень належить тільки підприємству, яке й несе всю повноту відповідальності за наслідки.

Принцип приватної автономії, що обумовлює економічний суверенітет виробника, не можна розглядати як його незалежність. Адже такими ж правами володіють інші учасники ринку, що призводить до виникнення поняття економічного суверенітету споживача. Він передбачає права та реальну можливість кожного покупця (юридичної або фізичної особи) в рамках коштів, що він має, визначати обсяг та асортимент необхідної йому продукції (робіт, послуг), обирати продавця, місце, час та інші умови покупки.

Таким чином, підприємство в умовах ринку є незалежною, автономною господарюючою одиницею, діяльність якої передбачає свободу власників підприємства в розподілі та використанні отриманого прибутку, розпорядженні власним майном та капіталом. Майнові права підприємства перебувають під охороною Закону.

1.2 Здійснення виробничо-комерційної діяльності

Підприємство в умовах ринкової економіки є основним господарюючим суб'єктом ринку та працює в його визначеній структурній частині - відповідному сегменті ринку.

Торговельне підприємство, функціонуючи на ринку споживчих товарів, водночас є активним учасником інших сегментів ринку. На ринку засобів виробництва воно купує необхідне обладнання, інвентар, інші матеріальні цінності; на ринку цінних паперів купує і продає акції, облігації, векселі. Ринок праці, з одного боку, забезпечує торговельне підприємство кваліфікованою робочою силою, з іншого - приймає надлишкову робочу силу і перерозподіляє її між галузями і підприємствами. Торговельне підприємство має потребу у великому обсязі кредитних ресурсів в межах специфіки своєї діяльності та в інших видах інвестицій.

Ефективність підприємницької діяльності торговельного підприємства певною мірою визначається станом та кон'юнктурою ринків, на яких працює або з якими взаємодіє підприємство. Це обумовлює необхідність розгляду основних узагальнюючих характеристик ринку (сфери діяльності) підприємства з точки зору їх впливу на господарську діяльність підприємства.

Ринок як структурну частину економіки можна класифікувати за такими ознаками (рис. 1.2):

1. За спеціалізацією ринку виділяють:

- ринок сировини та матеріалів;

- ринок засобів виробництва;