Курсовая работа: Фізична реабілітація при патології черевної порожнини

Розділ 1 Основні види патології черевної порожнини

До оперативних утручань на органах черевної порожнини прибігають тоді, коли консервативний метод лікування не дає необхідних результатів. Хірургічні втручання на органах черевної порожнини застосовуються при пораненнях, ушкодженнях і захворюваннях кишечнику, шлунка, печінки, підшлункової залози, селезінки, дефектах черевної стінки.

До 50% усіх хірургічних втручань у відділеннях абдомінальної хірургії є операції, виконувані з приводу гострого апендициту - гострого запального захворювання червоподібного відростка сліпої кишки. По ступені патоморфологічних змін у відростку розрізняють: катаральний, флегмонозний, гангренозний і перфоративний апендицит. Лікування хворих оперативне, полягає у видаленні відростка (апендектомії). Звичайно роблять косий розріз довжиною в 5-7 див у правої підвздошній області.

Гострий холецистит - гостре запалення жовчного міхура; частіше розвивається на тлі жовчнокам'яної хвороби. Операція полягає у видаленні жовчного міхура - холецистектомії. Розріз робиться в правому підребер'ї з перетинанням прямої і косою м'язів живота.

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Довгостроково непіддається консервативному лікуванню хвороба, а також ускладнена виразка (кровотеча, рубцеві зміни, прорив стінки, переродження в пухлину) підлягають оперативному лікуванню - ушиванню, видаленню чи частини всього шлунка. Операційний розріз звичайно роблять від мечоподібного відростка до пупка.

Грижа - виходження внутрішніх органів чи їхніх частин під шкіру через природні чи придбані отвори черевної стінки. Місцем утворення грижі можуть бути нормально існуючі в людини чи отвору щілини, що розширилися в патологічних умовах, а також післяопераційні рубці. Нерідко органи ущемляються в грижовому отворі - защемлена грижа, що може привести до їх некрозу і перитоніту (запалення очеревини). У таких випадках оперативне втручання повинне бути екстреним. Операція полягає у вправлянні грижі й ушиванні грижових воріт.

Оперативні втручання на черевній порожнині виконуються при відкритих травмах живота: проникаючих (з ушкодженням очеревини) і непроникаючих (без ушкодження очеревини), а також при закритих травмах, коли маються ушкодження внутрішніх органів. На органах черевної порожнини роблять планові операції, як правило, при хронічних захворюваннях і екстрені, котрі виробляються при пораненнях, травмах і гострих захворюваннях. Операції проводять під загальним наркозом (на шлунку, жовчних шляхах, при травмах) чи під місцевим знеболюванням (апендектомія, грижесічення).

Результат оперативного лікування при захворюванні органів травлення залежить не тільки від техніки виконання самої операції, але і від передопераційної підготовки, а також плину післяопераційного періоду. Кінезітерапія у відбудовному лікуванні є чинником профілактики цілого ряду післяопераційних ускладнень, як ранніх, так і пізніх.

Основні психолого-педагогічні задачі, розв'язувані в процесі реабілітації: навчити хворого фізичним вправам; навчити усвідомленого виконання фізичних вправ; прищепити навички самостійної форми занять фізичними вправами; виробити уміння здійснювати самоконтроль за фізичним навантаженням (по частоті пульсу і суб'єктивних відчуттів); розвити вольові якості і впевненість в успішному результаті захворювання. Задачі кінезітерапії тісно зв'язані з лікувальними, вони підкріплюють і доповнюють один одного, а їхнє здійснення на практиці приводить до стійких позитивних результатів відбудовного лікування. Курс фізичної реабілітації під час перебування хворого в стаціонарі поділяється на два періоди: підготовчий (передопераційний) і післяопераційний. Після виписки пацієнта зі стаціонару виділяють окремо постгоспітальный період. Для кожного періоду існують свої конкретні задачі рухової терапії. На підставі поставлених задач розробляють схеми процедур лікувальної гімнастики (ЛГ), а до них підбирають комплекси фізичних вправ.

На сучасному етапі лікування хірургічних хворих активно застосовуються різні засоби і методи фізичної реабілітації відповідно до рухового режиму, ваги і періодом захворювання. [1, 2]

1.1 Лапаротомія

Відповідно до загальноприйнятого тлумачення, термін "лапаротомія" означає хірургічне розкриття черевної порожнини. Лапаротомія служить лише засобом для здійснення того чи іншого оперативного втручання в черевній порожнині. Тому при виборі місця для лапаротомічного розрізу, насамперед , варто керуватися метою забезпечення найбільш зручного і широкого доступу до тієї ділянки, на якому буде проводитися операція. Однак тут же варто помітити, що видужанню хворого і швидкому відновленню його працездатності значно сприяють і такі фактори, як безперешкодне загоєння операційної рані і як можна менше порушення цілісності черевної стінки. Звідси ж випливає, що другою найважливішою вимогою при виборі місця, напрямку і способу виконання лапаротомічного розрізу є облік особливостей анатомічної будівлі різних ділянок черевної стінки.

При проведенні лапаротомії в інтересах мінімального порушення анатомічної структури черевної стінки необхідно дотримувати наступні правила:

- в інтересах кращого рубцювання доцільніше перетинати м'яз, а не апоневроз;

- плоскі м'язи живота краще виділяти по ходу їхніх волокон, а не перетинати поперек. Пряму ж м'яз живота краще перерізати поперек;

- не можна перерізати нерви;

- черевна стінка менше травмується, якщо окремі шари перетинаються не по одній лінії, у такий спосіб при накладенні швів лінія швів нижележачого шару буде покриватися неушкодженою частиною вишележачого шаруючи.

Цієї мети можна досягти, використовуючи перемінний напрямок чи розрізу східчастий розріз. При перемінному напрямку розрізу шари м'язів розсікаються уздовж волокон перпендикулярно один одному. При східчастому розрізі шари розсікаються паралельно один одному, але лінії розрізів відстоять друг від друга на 1-2 см.

Однак усе це повинно бути підлегло основної мети лапаротомії: створити гарний і вільний доступ до оперируемої області. Маленький розріз, що одержав назву "ґудзикового отвору", може бути джерелом багатьох лих, особливо при травмах живота. Непорядна роль маленького розрізу і при попередженні й усуненні кровотеч, що виникають під час операції в черевній порожнині. Через малий розріз і тісний доступ особливо велика небезпека виникнення важкого, небезпечного для життя кровотечі в гладких літніх хворих з жирними брижами.

Близько 20 років тому було прийнято проводити холецистектомію через маленький розріз довжиною усього в кілька сантиметрів. У переважному більшості таких випадків, однак, залишалися невиявленими камені в загальній жовчній протоці, занадто довга кукса від вилученого міхура чи ушкоджувалася загальна жовчна протока при зупинці кровотечі з артерії жовчного міхура.

З приведених прикладів видно, що величина лапаротомічного розрізу повинна обиратися на підставі тієї задачі, що треба буде розв'язати: якщо потрібно, хірург повинний без коливань розсікати черевну стінку уздовж чи поперек на всьому її протязі. Якщо ж можливо кілька видів розрізів, то потрібно вибирати той, у результаті якого мінімально травмується черевна стінка.

Існує незліченна безліч лапаротомічних розрізів, розроблених різними хірургічними школами. [1, 2]

Розділ 2. Методи фізичної реабілітації

2.1 Клініко функціональне обґрунтування методів фізичної реабілітації

Після операції в хірургічних хворих виникають розлади, обумовлені як самим захворюванням, так і порушеннями в організмі, зв'язаними з оперативним утручанням, наркозом і гіпокінезією. Операція впливає на організм хворого. Порушення цілісності тканин, неминуче при хірургічному втручанні, завжди супроводжується болями. При абдомінальних операціях переміщення внутрішніх органів і часткове виведення їх з черевної порожнини, що супроводжується охолодженням, "обсиханням" і значним натягом брижі, викликають перероздратування блукаючого нерва, унаслідок чого можуть розвитися явища операційного шоку: хворий блідне, пульс сповільнюється, потім учащається, АД знижується.

У ЦНС спостерігається перевага гальмових процесів і порушення рівноваги між процесами порушення і гальмування. Змінюється діяльність органів кровообігу: знижується ударний і хвилинний обсяг серця, сповільнюється швидкість кровотока, незважаючи на помірну тахікардію, що розвивається, зменшується маса циркулюючої крові, підвищується її в'язкість, згортаємоть.

Після операції болю по ходу операційного розрізу на черевній стінці утрудняють подих. Основний дихальний м'яз - діафрагмальний - частково, а іноді і цілком виключається з акта подиху, особливо на стороні операції. Різко знижується глибина подиху, зменшується життєва ємність легень, порушується легенева вентиляція, особливо в нижніх частках легень. Болю і токсическое дія наркотичних речовин можуть викликати спазм дрібних і середніх бронхів. Знижується перистальтика і функція реснитчатого епітелію дрібних і середніх бронхів, що може порушити рефлекс їхнього самоочищення, тобто дренажну функцію, привести до скупчення мокротиння, закупорці нею бронхів і розвитку ателектазів і пневмонії. При цьому значно погіршується газообмін між легенями і кров'ю.

Після операції на органах черевної порожнини порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, що зв'язано як з оперативним утручанням, так і з гіпокінезією, тому що хворий тривалий час знаходиться в горизонтальному положенні. Знижується секреторна і моторна функція шлунково-кишкового тракту. Евакуація зі шлунка в першу добу після операції різко загальмована. Може розвитися атонія, а іноді і парез кишечнику. У зв'язку з цим збільшується метеоризм, затримується стілець, підсилюючи хворобливість в операційній рані. Слід зазначити, що ці порушення спостерігаються й у тих випадках, коли в ході операції шлунково-кишковий тракт не піддавався травматизації, наприклад, після ушивання грижового отвору. Болю, а також незвичне положення тіла утрудняють сечовипускання, що приводить до зниження діурезу і застою сечі в сечовому міхурі.

Характерна недостатність постачання тканин киснем - гіпоксія. Вона позначається на діяльності всіх органів і тканин, але раніш усього на ЦНС, особливо чуттєвої до кисневого голодування. До найбільш яскравих проявів відноситься задишка, невеликий ціаноз шкірних покривів, особливо помітний на губах, кінчику носа і кінцівках. Усі ці порушення можуть мати місце при загальному задовільному стані хворого.