Теоретична значущість роботи полягла в розробці програм, комплексних вправ необхідних для фізичного виховання учнів, а також методів, спрямованих на формування З. С.Ж. Практична значущість роботи полягала у використанні розроблених рекомендацій в практиці.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із теоретичної та практичної частини. У вступі обґрунтована актуальність роботи, об’єкт і предмет дослідження, сформульована мета і основні завдання, теоретична і практична значущість отриманих результатів. Курсову роботу завершують висновок та список літератури.

Розділ І. Фізіологічні і педагогічні передумови до нормального рівня фізичної підготовленості і здоровий спосіб життя учнів

Як показують спеціальні дослідження, різке збільшення рухової активності тих, що вчаться (до 30 і більше годин в тиждень) і перевищує 30 тисяч кроків є позамежним. Така рухова активність для учнів перевершує еволюційно придбану біологічну потребу людини в рухах. В той же час, 10 тисяч кроків є явно недостатніми. В такому випадку в добовому руховому режимі людини створюється дефіцит рухової активності, що становить від 50 до 70%.

Як надлишок, так і недолік рухової активності учнів відбиваються, перш за все, на діяльності серцево-судинної системи. Навіть незначний час відсутності повної рухової активності у нетренованих людей (до 7-8 діб) погіршує скорочення скелетних м'язів, змінює фізико-хімічні властивості м’язевих білків. За цей час з кісткової тканини вимивається кальцій. При цьому знижується реакція організму до чинників середовища - перегрівання, охолодження, недоліку кисню.

У тренованих людей ці розлади виявляються слабкіше. Гіподинамія у них призводить до розладу, перш за все, складно-координаційних рухових дій. Дуже згубна гіподинамія для дітей. При недостатньому її об'ємі, діти не лише відстають в розвитку від своїх однолітків, але і частіше хворіють, мають порушення в опорно-руховій функції і поставі.

Чималою кількістю робіт вітчизняних і зарубіжних авторів показано, що вдосконалення якості рухової діяльності, прогресивне зростання спортивних результатів можливі лише при максимальному і високому рівні рухової активності. На розвиток фізичних якостей оптимальний вплив надає високий рівень рухової активності. При високому його рівні підвищується резистентність організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища: перегріванню, охолоджуванню, перевантаженню. При цьому, фізичний розвиток носить гармонійний характер і, як правило, відповідає середнім віковим нормам учнів.

При плануванні фізичних навантажень слід виходити, перш за все, з оптимальних індивідуальних норм, які забезпечували б різносторонній, гармонійний розвиток дитини, а не з потрібного форсованого зростання спортивних результатів. Фізіологічний ефект від шкільного уроку фізичної культури на організм що займається, залежить від його завдань і характеру навчальної роботи. При цьому величина фізичного навантаження для учнів може бути значно нижче за величини оптимально допустимих. Міра таких уроків на організм тих, що займаються в цілому і на вегетативні функції невелика. Проте, на уроках загальної фізичної підготовки і на заняттях спортивних секцій шкільного колективу фізичної культури навантаження може значно збільшуватися і досягати належних науково-обгрунтованих норм рухової активності.

Для різних вікових періодів школярів є різні завдання фізичного виховання, неоднакові засоби і методи їх рішення. У молодшому шкільному віці починається залучення дітей до систематичних занять фізичними вправами, тому фізіологічним особливостям зростаючого організму дитини повинна приділятися особлива увага. Збільшення розмірів тіла у дітей і підлітків відбувається нерівномірно. Зростання і розвиток відбуваються тим інтенсивніше, чим молодша дитина.

Найбільше збільшення маси тіла у школярів спостерігається в ті ж вікові періоди, що і підвищення зростання. При цьому збільшення маси тіла обумовлює розвиток м'язової маси і внутрішніх органів. Опорно-руховий апарат формується поступово. Оптимальний об'єм фізичних вправ сприятливо впливає на розвиток кісткового апарату. Але якщо підліток виконує неадекватне його віку фізичне навантаження, то може відбуватися передчасне окостеніння і припинення зростання трубчастих кісток організму. М'язово-зв'язковий апарат у дітей і підлітків володіє хорошою еластичністю. У них найбільша гнучкість порівняно з дорослими. У цих вікових групах скелетні м'язи розвиваються пропорційно збільшенню розмірів тіла, а м'язова маса випереджає розвиток сили. Відставання в розвитку сили, при цьому, обумовлене не фізіологічним її поперечником, а здатністю включення меншого числа функціональних рухових одиниць в роботу. Тому школярі молодшого і середнього віку не можуть виконувати значне м'язове силове навантаження. Розвиток силових можливостей людини закінчується лише до 20-25 років.

У молодших школярів досить висока збудливість м'язів. Це може бути основою для розвитку якості швидкості, яка без спеціального тренування закінчується вже до 13-14 років. Базова фізична якість витривалість розвивається дещо пізніше ніж швидкісні якості. В той же час, при відповідному тренуванні, показники швидкісної витривалості можуть бути досить високими і в підлітковому віці.

У молодших школярів процеси збудження зазвичай, як правило, переважають над процесами гальмування. Здатність до розвитку гальмування в центральній нервовій системі з віком підвищується. Отже, навчання спортивній техніці слід починати вже в молодшому шкільному віці.

Органи кровообігу школярів також мають свої особливості. Так, наприклад, розміри і вага серця збільшуються паралельно з розмірами і масою тіла. Фізичні вправи сприяють розвитку серцевого м'яза. Проте об'єм і інтенсивність тренувальних навантажень при цьому мають бути адекватними можливостям організму тих, що займаються. Вживання ж великих навантажень може супроводжуватися надмірною гіпертрофією серцевого м'яза. Частота серцевих скорочень (Ч.С. С.) в стані спокою, у міру розвитку організму дитини зменшується. Артеріальний тиск (А. Т.) у школярів з віком підвищується.

У старших школярів збільшення грудної порожнини і розвиток дихальних м'язів сприяє підвищенню загальної і життєвої ємкості легенів. Вжиток кисню, легенева вентиляція в стані спокою збільшуються з віком, паралельно із зростанням загальної маси тіла і розвитком скелетної мускулатури школярів. Частота дихання з віком зменшується, легенева ж вентиляція збільшується, забезпечуючи при цьому більш поглиблене дихання.

У школярів, порівняно з дорослими, більш високий обмін речовин і енергії, що є однією з головних особливостей бурхливо зростаючого організму. Основний обмін (витрата енергії в стані спокою) йде тим інтенсивніше, чим молодше організм дитини. Нормальний фізичний розвиток школяра передбачається тоді, коли процеси асиміляції переважають над процесами дисиміляції. Тому живлення його має бути достатнім по калорійності і повноцінним за змістом необхідних живильних речовин, які містять компоненти білкової їжі, оскільки білки є основним пластичним матеріалом, що будує тканини організму дитини.

Процес управління фізичними рухами школяра обумовлений складною діяльністю відділів головного мозку. При цьому дозрівання нервових клітин, які беруть участь в управлінні рухами, закінчується до 13-14 років. З цього віку рухи у школярів можуть бути такими ж добре координованими, як і у дорослих. Тому у підлітків з'являється реальна можливість по освоєнню досить складної спортивної техніки, як і у дорослих.

У міру розвитку і вдосконалення рухового аналізатора у школярів удосконалюються здібності до орієнтації у часі і просторі. Науково-технічний прогрес, екологічні чинники, стрес, кліматичні особливості, соціально-економічні і політичні перетворення є чинниками що істотно впливають на психоемоційний стан людини, його здоров'я і фізичну і розумову працездатність.

1.1 Особливості розвитку дітей середнього шкільного віку

У 13-15 років, коли достатньою мірою у підлітків вже досягнуті рівні фізичної підготовленості і розвитку, а тому у зв'язку з цим, з'явилася можливість тонко аналізувати м'язові відчуття і механізми центральної нервової регуляції, при цьому спостерігаються значні відставання у них у фізіологічній зрілості внутрішніх органів. Крім того, враховуючи схильність підлітків до переоцінки своїх сил і можливостей, слід виключати на заняттях з ними вправи, які можуть бути причиною перенапружень і, як правило, сприяти спортивному травматизму.

Основним завданням фізичної культури дітей цього віку (5-9 класів) є поглиблене навчання базовим руховим діям. При цьому вужче ставиться завдання поглибленого вивчення техніки основних видів спорту (гімнастики, спортивних ігор, легкої атлетики, єдиноборств і плавання). Паралельно з цим заглиблюються їх знання - по особистій гігієні, впливу занять фізичними вправами на системи організму (центральну нервову систему, кровообігу, дихання, обміну речовин), а також на розвиток вольових і етичних якостей.

У підлітковому віці з'являються реальні передумови (морфологічні, функціональні) для оволодіння практично самими тяжкими руховими діями. В той же час, в роботі по фізичному виховання з підлітками необхідно пам'ятати, що в період статевого дозрівання виникає гостра необхідність диференціювати фізичне навантаження залежно від підготовленості, стану і статевої зрілості тих, що займаються.

Частково ближче до юнацького і в кінці підліткового віку створюються сприятливі умови для виховання сили, що співвідноситься з високим рівнем морфологічної і функціональної зрілості моторного апарату школяра. Для дівчат цього віку силові вправи обмежуються, унаслідок падіння відносної сили м'язів (співвідношення абсолютної сили до маси тіла). У підлітковому і юнацькому віці, у зв'язку з підвищенням стійкості їх організму до зміни внутрішнього середовища (вдосконалення механізмів гомеостазу), створюються передумови до використання фізичних вправ, сприяючих підтримці статичних поз, висів, стійок, упорів, тобто можливе вживання ізометричного методу тренування. У підлітковому віці з'являються хороші можливості для вдосконалення якості - гнучкості. При вихованні фізичних якостей, в цій віковій групі школярів, суворої системи послідовності вживання засобів тренування немає. Проте є рекомендації, наприклад, вправи для виховання швидкості використовуються на початку основної частини уроку, потім сили і витривалості. В окремих випадках силові вправи можна виконувати і раніше швидкісних, а вправи на витривалість можна виконувати після швидкісних і силових вправ.

Схильність до переоцінки своїх можливостей спонукала підлітка виконувати значні по навантаженню силові вправи, без попередньої на те підготовки. Враховуючи ці особливості підлітків слід виключати на уроках вправи, які можуть бути джерелами перенапружень або гірше за те, спортивного травматизму.

1.2 Особливості розвитку школярів старшого віку

У старших класах загальноосвітньої школи (10-11 класів) базовими видами продовжують залишатися - легка атлетика, спортивні ігри, гімнастика, спортивні єдиноборства, плавання, зимові види спорту. При цьому продовжується робота по вдосконаленню техніки.

У сенсі фізіологічної доцільності побудова уроку по фізичній культурі в старших класах має бути з врахуванням індивідуальних особливостей індивіда, які розвинені і сформовані до цього віку, з врахуванням схильності і інтересу того, хто займається. При цьому необхідно пам'ятати, що формування всіх органів і систем в юнацькому віці ще не закінчене.

Поступовість збільшення тренувального навантаження - найважливіший чинник досягнення позитивного фізіологічного ефекту для зростаючого організму. Міра фізіологічної дії фізичних вправ на організм хлопця і дівчини багато в чому визначається руховою (моторною) активністю (щільністю) уроку. Підвищення останнього, збільшує як ефективність у вихованні фізичних якостей, так і в навчанні руховим діям.

Для успішної фізичної працездатності хлопців і дівчат їх оптимальної фізкультурної діяльності і, в першу чергу, до динамічної циклічної роботи субмаксимальної і помірної потужності, велике значення має не лише аеробна (при відносному достатку кисню в ході виконання роботи), але і анаеробна здатність організму.

У дітей і підлітків час затримки дихання менший, ніж у дорослих. Тому тканини їх організму менше пристосовані до діяльності при пониженому вмісті в крові кисню. Проте при систематичних заняттях фізичними вправами і спортом 16-17 літні школярі досягають тієї ж здатності "терпіти" кисневий борг, що і дорослі. У міру розвитку і дорослішання школярів реакції їх організму на м'язову діяльність стають усе більш сприятливими. Проте, слід зазначити, що це стосується не всіх показників функціонального стану серцево-судинної системи. Погіршення судинних реакцій у старших школярів спостерігаються лише у випадках, коли вони систематично не займаються фізичними вправами. В осіб, що систематично займаються спортом, ефективність судинних реакцій з віком, а отже, і з поліпшенням адаптації організму до м'язової діяльності, значно покращується.

Об'єктивна оцінка рівнів підготовленості і стану школярів різного віку є не лише першочерговою, але і найважливішою обов'язковою умовою в роботі з учнями загальноосвітніх установ по фізичному вихованню і спортивному вдосконаленню.

1.3 Рухова активність і здоров'я людини

Розповісти дітям, що стан здоров'я людини у великому сенсі залежить від об'єму рухів. Якщо рухів мало, то така людина не може бути здоровою. Пояснити дітям, що з іншого боку, об'єм рухів не може бути дуже великим, що також може привести до погіршення здоров’я.

Наші діти стали менше рухатися. Куди зникла рухова активність? З'явилися багатосерійні фільми по телевізору, хтось придумав "тихі ігри", і діти - сама слухняність! Сьогодні рухова активність дітей - проблема! У великому місті непросто дістатися до стадіону або басейну. Діти не займаються фізкультурою тому, що немає умов, а умови повинні створювати батьки, закладаючи звичку з ранніх років.