Курсовая работа: Флора і рослинність урочища Пагур
1.3 Геоморфологія
У тектонічному відношенні територія району – це південно-західне крило Українського кристалічного масиву, де старі палеозойські шари западають глибоко під грубе покриття шарів міоцену, вкриті потужними шарами лесу. У кінці третинного періоду і пліоцені дана територія являла собою знижену плоску рівнину, на північному сході якої протікала р. Дністер. У кінці пліоцену та на початку плейстоцену відбулося піднесення Покутської височини, що призвело до глибокого врізання Дністра і розчленування Прутсько-Дністровського межиріччя.
Зараз територія району – це хвиляста рівнина, на якій виділяються три природні райони:
Бистрицько-Тлумацька височина – ця місцевість різко окреслена долинами Дністра, Бистриці, Ворони та Тлумача. Схили височини круті, абсолютні висоти становлять 300–360 м. Найвища точка досягає 386 м (г. Задорожна).
Олешанська Височина – знаходиться на схід від Бистрицько-Тлумацької височини. Висоти тут дещо збільшуються, досягають 350 і навіть 390 м. Ця височина розпадаються на два крупні масиви: західний – між р. Тлумач і великою звивиною Дністра і східний – на схід звивини Дністра до його притоки Земець.
Гостів-Обертинська рівнина – знаходиться на південь від згаданих височин. Висоти тут зменшуються до 300 м. Дана територія по лінії Хотимирсько-Гвіздецької гряди виступає вододілом Пруту і Дністра. Десь по середині території від м. Тлумача до м. Городенки виділяється більш опущена смуга з висотами до 300 м. Це Тлумацько-Городенківське зниження.
З поширенням гіпсів в межах району (вздовж Дністра по лінії сіл Кутище-Локіта-Олеша-Петрів-Гавриляк-Гончарів) пов’язані карстові явища – лійкуваті заглиблення, провалля, печери, карстові озера, підземні річки, а на поверхні мальовничі гіпсові скелі. [20].
Отже, поверхня району складова частина Покутсько-Бесарабської височини – в північно-східній частині горбкувата, а в південно-західній становить рівнину.
1.4 Водні ресурси
Поверхневі води Івано-Франківської області – це переважно ріки. Озер мало, переважають штучні озера-ставки. Загальна кількість досягає 7120, переважають малі, довжиною до 10 км. Рік, які мають довжину понад 10 км налічується 152, а понад 100 км – тільки 5. Загальна їх густота в середньому по області становить 0,20–0,40 км/км2 , а в окремих басейнах вона вища.
Майже 2/3 території області зрошують води басейну Дністра і тільки південно-східна окраїна належить до басейну Пруту.
До Подільської водозбірної площі Дністра належить Прилипанська височина на лівобережжі і Покутська – на правобережжі. Загальна густота річкової сітки цього району досягає 0,29 км/км2 .
Річкова система Тлумацького району розвинута слабо, що пояснюється рівним характером поверхні. Головною річковою артерією району є р. Дністер, яка протікає з північного заходу на південних схід майже межею з Монастирським та Бучацьким районами Тернопільської області. Річка протікає територією (Тлумацького району протягом 82 км звивистою долиною з високим стрімким правим берегом. [7].
Пересічна густота мережі річок на території Тлуацького району становить 0,55км2 . Всього в районі нараховується 68 річок і тимчасових водостоків загальною довжиною 385 км.
Правобережжя Дністра на території району має слабо розвинуту річкову систему. Ріки тут трапляються рідко, маловодні. Невелика густота річкової системи в цій місцевості пов’язана з карстовими явищами.
Річки Тлумацького водозбору відрізняються невеликою водоносністю. Х витоки – яри або балки.
Озер на території району дуже мало. Більша частина їх є заплавними (стариці в районі сіл Петриків. Антонівка, Купелів). Розміри їх невеликі, живляться головним чином від річкових паводків. В сухий період року вони часто висихають або перетворюються в болота.
У надрах Тлумацького району є прісні та мінералізовані підземні води. Їх поширення тісно пов’язане з геологічною будовою цієї території. Містяться вони в основному четвертинному водоносному горизонті, а місцями у відкладах корінних порід [23].
1.5 Ґрунти
В межах Івано-франківської області є різні типи і відміни ґрунтів.
Для території Тлумацького району характерні в основному тир типи ґрунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені ґрунти та глибокі мало гумусні чорноземи. Це пов’язано з різноманітними формами рельєфу, складом ґрунтоутворюючих порід, умов поверхневого ат ґрунтового зволоження і рослинності.
Більшу частину площі (33,9 тис. га) займають опідзолені ґрунти, які розміщені на водороздільних просторах і схилах. Інші ґрунти мають незначні площі: чорноземи на елювії – 2,2, лугові і чорноземно-лугові – 4,3, болотні – 1,5, дернові – 0,8, намиті – 0,9, розмиті ґрунти і виходи корінних порід – 0,3, не обстежено – 0,4 тис. га.
На високих у вузьких водорозділах по берегах р. Дністер та ї приток переважають світло-сірі і сірі ґрунти, які на крутосхилах в різній степені змиті. Це низькопродуктивні ґрунти з нестійкою структурою, вміст гумусу в них невисокий.
Темно-сірі опідзолені і опідзолені чорноземи є найбільш розповсюдженими ґрунтами в районі (29,1 тис. га) і майже всі вони знаходяться на орних землях. На відміну від світло сірих ґрунтів, вони володіють більш високим рівнем природної родючості, досить потужним і добре гумусова них профілем. Ці ґрунти добре забезпечені фосфором і помірно азотом та калієм. Вони більш структуровані і мають добре розвинуту капілярну систему [17].
Чорноземи на елювії карбонатних порід займають в районі невеликі площі, половина з них припадає на ріллю. Приурочені вони до крейдяних підвищень горбисто хвилястих водорозділів. Чорноземи характеризуються високим вмістом гумусу, доброю забезпеченістю поживними речовинами.
Лучні і чорноземно-лучні ґрунти залягають в заплавах рік, по долинах балок. Для них характерний добрий гумусовий профіль, значний запас поживних речовин, але вони часто бувають перезволожені. Лучні ґрунти зустрічаються в нижніх частинах схилів, по днищах балок, заплавах рік. Воин мають більш потужний гумусовий горизонт.
Дернові ґрунти приурочені до берегової тераси р. Дністер. Розмиті ґрунти і виходи пухких порід розміщуються на крутих схилах річкових долин, балок, ярів.
Болотні ґрунти займають найбільш низькі рівні заплав та днищ балок. Утворились вони в умовах постійного пере зволоження неглибоко залягаючи ми ґрунтовими водами, внаслідок чого весь їх профіль має виразні ознаки оглеєння.
Низинні торфовища поширені невеликими масивами в заплавах річок (села Гостів, Хоти мир, Бортники, с.м.т. Обертин та М. Тлумач). Торфи середньо – та високо зольні, кислотність їх нейтральна або близька до неї [7].