Курсовая работа: Генезис та сучасний стан олімпізма та олімпійського руху
Цікава постановка даного питання, яка трактується в Конституції Республіки Куби. Глава перша, стаття 8, свідчить: "Будучи владою народу, службовки самому народові, гарантує, що не буде людини, яка не мала б доступу до навчання, культури і спорту", а в Конституції Румунії, в статті 27, сказано, що "громадяни Румунії мають право об'єднуватися в різні об'єднання, у тому числі спортивні. Держава підтримує діяльність масових і суспільних організацій, створює умови для розвитку матеріальної бази цих організацій і охороняє їх майно. Масові і суспільні організації забезпечують широку участь народних мас в політичному, соціальному і культурному житті Румунії". Наведені приклади і витримки з Конституцій деяких держав дають підставу говорити про те, що громадські (неурядові) спортивні організації в МСД носять політичний характер і відповідають системі, типові і формі демократії тієї або іншої держави.
Міжнародні спортивні об'єднання (МСО) відносяться до неурядових організацій. В даний час їх понад 200, більшість з яких є міжнародними федераціями по видах спорту. Єдиної класифікації МСО на даний період не існує.
Як наголошується в літературі, громадські спортивні організації (об'єднання) (ОСО) є перш за все сукупністю осіб, що здійснюють організаційні функції на громадських засадах (Д.Н. Бахрах, 1978).
Підставою для визнання ОСО суб'єктами МСД є наявність у них особливого статусу. Для них властиві ознаки, загальні для всіх суб'єктів адміністративного права: самостійність цілей і завдань, організаційна єдність і внутрішня відособленість, правоздатність і дієздатність органів, право приймати управлінські рішення, реалізовувати свої права в повсякденній соціально-культурній діяльності по керівництву МСД.
Лідируюча правова риса в діяльності сучасних міжнародних спортивних об'єднань полягає в тому, що статути і положення про них є свого роду договорами, що мають певні особливості. Так, наприклад, Статут міжнародної організації на відміну від звичайного багатобічного міжнародного договору створює міжнародний механізм, який діє на його підставі. Він визначає статус учасників договору, а також цілі і завдання організації (об'єднання). З цього виходить, що статути спортивних об'єднань - це складніше джерело права, чим звичайний багатобічний договір.
Необхідно відмітити, що статути багатьох неурядових організацій, їх положення застосовні і до статутів МСО. В той же час мають місце окремі випадки змін в них. Цього дотримується, зокрема, Віденська конференція про право міжнародних договорів 1969 років, стаття 5 якою свідчить: "Справжня конвенція застосовується до будь-якого договору, що є засновницьким актом міжнародної організації, без збитку відповідних правил даної організації".
Результати досліджень дозволяють прийти до виводу, що внутрішньоорганізаційна діяльність ОСО регулюється не законодавством, а організаційними нормами, які здійснюють свою діяльність по моделі, визначуваній як суспільне управління. Таким чином, МСО - це неурядова структура, що складається з національних спортивних федерацій і інших об'єднань, що є добровільним союзом осіб, що займаються спортом, фізичною, педагогічною і олімпійською освітою, для задоволення своїх потреб, захисту прав і інтересів на основі статутних документів.
Необхідно також визнати, що деякі нагромадження спортивних об'єднань в загальній структурі МСД наводять до непотрібного паралелізму в роботі. Так, наприклад, Європейська спортивна конференція (ЕСЬК), створена в 1973 році, ставить своєю за мету гасити конфлікти, що виникають в МСД. В той же час потрібний відмітити, що в Європі існує ще одна структура, переслідуюча подібні цілі -- Комітет з розвитку спорту Поради Європи. Ці організації в своїй роботі фактично дублюють один одного, а сили витрачаються на вирішення одних і тих же завдань. У зв'язку з цим було б правильніше і ефективніше розробити конкретний механізм координації цих двох організацій. З врахуванням цього можливе створення Виконкому Європейської конференції, куди на постійній основі і з рівними правами запрошувалися б представники Комітету Поради Європи і інших Європейських спортивних організацій, для участі в координаційному процесі.
1.2 Літературні джерела про створення українського олімпійського руху
Ідею самостійного НОК підтримує спортивна преса. Наприкінці 1988 року "Спортивна газета" однією з перших в Україні почала друкувати листи громадян про необхідність створення у республіці Українського олімпійського комітету.
У вересні 1989 року в газеті " Львів спортивний" Євген Бобко запитує: "Чому Україна не бере участі в Олімпійських іграх?" На його думку, яку поділяла переважна більшість українців, Україна, як рівноправний суб'єкт ООН і ЮНЕСКО, мала повне на це право.
6 грудня 1989 року Г. Абрамян порушує питання про розподіл повноважень між Олімпійським комітетом і Держкомспортом СРСР.
Дискусія перекинулась на інші видання. І все ж, перед вела "Спортивна газета". Вона не лише вміщує проект Статуту Олімпійського комітету України, а й розгортає дискусію навколо нього, активно виступає проти того, щоби наш НОК став підрозділом ОК СРСР без права самостійного виходу на міжнародну
Рішенням редколегії газети ведення теми доручили відомій журналістці, призерці XVII Олімпійських ігор у Римі, Людмилі Радченко. Об' єктивно, без поквапу, з глибоким знанням теми вона вміщує матеріали, які допомагають спортивній громадськості глибше проникати у суть проблеми.
Ось назви статей того періоду: В. Борзов "Від бажання до реалізації", В. Маєвський "На шляху до визнання", В. Смирнов "Нові часи, нові підходи", Л. Радченко "Тверезо оцінювати ситуацію", С. Родак "Своєю командою до Барселони" тощо.
Газета першою сповіщає про той Статут НОК, який самостійно розробили члени незалежної ініціативної групи В. Сікач, В. Кудько та В. Шутий. Його ніхто доти не читав. Але, якщо і читали люди, то неозброєним оком можна було помітити безліч помилок юридичного та спортивного плану.
Я на той час працював в Українській раді профспілок і був ближчий до цих процесів. Часто зустрічався з авторами різних пропозицій, допомагав редагувати відозви, проекти статутів, постанов. Зазначеній трійці казав, щоби не поспішали. Ґарячкуватість у державотворчих процесах неприпустима.
Але ми бігли попереду потяга, чим розшматовували спортивний рух, зайве сперечалися, нервували.
12 березня у Львові проголошує про себе Підготовчий комітет по створенню
Української спортивної асоціації, а вже через два місяці відбулись Установчі збори. На них головою Львівської організації УСА обрано фізкультурного працівника, народного депутата України Ярослава Кендзьора.
Я давно знав Ярослава. Він багато потерпав за "прояви українського буржуазного націоналізму", був виключений з Державного університету, навіть з Інституту фізкультури. Залишили у спокої, коли перейшов на заочне відділення.
На певний час фізкультурно-спортивний рух в Україні огортає криза. Майже припиняється фінансування республіканських змагань, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, деяких установ і організацій. Суспільство живе в очікуванні чогось нового, воно прагне змін на краще.
19 квітня 1990 року "Спортивна газета" друкує звернення до спортивних фахівців республіки зі закликом подолати кризу, що охопила спортивне життя в Україні, підтримати ідею створення самостійного Олімпійського комітету.
Майже одночасно під головуванням Валерія Шутого створюється Українська Національна Олімпійська Комісія Руху. В одній із "Петицій", яка була видрукувана в "Спортивній газеті" 13 жовтня 1990 року, він був категоричний: "Український Національний Олімпійський Комітет, який було створено 1918 року, відновлює свою роботу".
Не знав ні він, ні інші учасники цієї акції, що в ті найважчі роки боротьби за національну незалежність НОК Української Народної Республіки, дійсно, було проголошено. Але в Міжнародному олімпійському комітеті це подання так і не встигли розглянути. Через кілька місяців наша молода незалежна держава УНР, не втримавши навали, припинила існування. Мені здається, що ця тема дуже цікава для дослідників.
Усі перші намагання свідомих українців створити самостійний Національний олімпійський комітет України не дістали належної підтримки. Призначена на червень 1990 року Конференція засновників так і не була скликана.
Напрямки формування та розвитку Олімпийського руху
Великий спорт, який знаходить своє відображення на Олімпійських іграх, підштовхує сотні, тисячі спортсменів до активного вдосконалення своєї особистості з метою досягнути успіхів на цих престижних міжнародних змаганнях.
Неймовірний ентузіазм французького барона П`єра де Кубертена відродив стародавні змагання, які беруть свій початок ще з 776-го року до нашої ери. Нині олімпійський рух є потужним чинником розвитку сучасного спорту.
На самому початку Олімпіада ще не мала такої популярності. На першій афінській Олімпіаді виступали лише 245 спортсменів із 14 країн світу. Атлети змагалися у 9 видах спорту: греко-римській боротьбі, велосипедному спорті, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, плаванні, стрільбі, тенісі та фехтуванні.