Курсовая работа: Гроші

Розвиток видів грошей проходить такі етапи:

1) поява грошей з виконанням їх функцій випадковими товарами;

2) закріплення за золотом ролі всезагального еквіваленту;

3) перехід до паперових і кредитних грошей;

4) поступове витіснення готівкових грошей з обігу.

Гроші в своєму розвитку виступали в двох видах: реальні гроші та знаки вартості (замінники реальних грошей).

Реальні гроші – це гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них вартість) відповідає реальній вартість, тобто вартості металу, із якого вони виготовлені. Металічні гроші мають різну форму: спочатку штучні, потім вагові. Монету більш пізнього етапу розвитку мала встановлені законом відмінні ознаки (зовнішній вигляді, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилась кругла форма монети (менше стиралась). Вважається, що готівкові гроші в давнину з'явились у Китаї: перші монети були застосовані як засіб платежу в VII ст. до н.е. в давньому Лідійському царств. (19, с.6) Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети з золота. (1, с.142)

Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В IX – XI ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутро куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі були гривні – срібні злитки масою в півфунта. (6, с.142)

Назва "гривня" походить від назви металевої прикраси, яка носилась на шиї. Гривня, як гроші, має два значення. Перше: гривня – кун (грошова одиниця Київської Русі). Назва йде від хутра куниці, яке використовувалось у торгівлі слов'ян з сходом. Друге: в XII ст. гривня – злитки срібла. Найбільшого поширення дістали бруски вагою 200 г. З часом термін "гривня" розповсюдився на частину "карбованця", "рубля". Частиною останнього став "гривеник" – десятикопійкова частина 100- копійчаного карбованця-рубля. "Гривеник" випускався з 1710 року в сріблі (вага близька 2,8 г.) 83 проби. У XVIII – XIX ст. та часи після революції 1917 року аж до 1931 року чеканились 10-копійчані монети епізодично з міді, срібла, нікелю. (19, с.6)

Термін "карбованець" іде від "карб", тих самих однозначних російських понять "рубль" – рубати. "Карб" – це зарубка, насічка, чеканка. Як свідчать дані, терміни "карб" – "карбованець" з'явились разом з необхідністю поділу гривні на частки для зручностей грошового розрахунків. Золоті гроші – "червонці" з`явились в Росії з 1718 року. (19, с.7)

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власного вагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн є похідними від маси їхнього металевого змісту. (1, с.142)

З другої половини XIX ст. становище змінилося. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. – лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. – 98. (1, с.143)

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу – одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Обіг повноцінних грошей, коли вони співпадають з товарною формою, по-перше, дуже дорогий, по-друге, добування металів не встигає за ростом потреби економіки в засобах обігу. Проте в самій природі грошей закладено вирішення цієї проблеми. Справа в тому, що гроші як всезагальний еквівалент використовуються ідеально. Виступаючи посередником при обміні товарів вона грають миттєву роль. Саме на цій основі створюються передумови для появи знаків вартості. Таким чином, сам процес обігу металічних грошей по мірі відхилення їх від номінального змісту визначив повний відрив грошей від товарної форми і її повне зникнення.

Паперові гроші є знаками, представниками повноцінних грошей. Історично паперові гроші виникли з металевого обігу срібних або золотих монет. Об'єктивна можливість обігу замісників дійсних грошей виникла з особливостей функцій грошей як засобу обігу, де гроші є посередником в обміні товарів. Перетворення можливості в дійсність являє собою тривалий історичний процес, який об'єднує наступні етапи:

1 етап – стирання монет, в результаті чого повноцінна монета перетворюється в знак вартості;

2 етап – створення порчі металевих монет держаною владою, тобто зниження якості монет з метою отримання доходу в казну;

3 етап – випуск казначейських паперових грошей з примусовим курсом з метою отримання емісійного доходу.

Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст. Первинно в вигляді додаткових засобів обміну виступили розписки про прийняття товару на зберігання, про сплату податків, видачу кредиту. В Росії паперові гроші (асигнації) були введені в 1769 р. В сучасний період паперові гроші в вигляді казначейських білетів збереглись лише в 10 країнах (США, Італії, Індії, Індонезії та ін.). (7, с. 68)

У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 р. Спочатку випуск їх мав епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватись на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст. (1, с.143)

У Росії паперові гроші з'явилися в період царювання Катерини IІ в 1769 р. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. (1, с.144)

Сутність паперових грошей (казначейських білетів) полягає в тому, що це – грошові знаки, які випускаються для бюджетного дефіциту та звичайно не розмінні на метал, але наділені державою примусовим курсом. Тобто, особливість паперових грошей в тому, що вони, не маючи самостійної вартості, приймають представницьку вартість в обігу та виконують роль купівельного та платіжного засобу.

Емітентами паперових грошей є або державне казначейство, або центральні банки. В першому випадку держава прямо використовує випуск грошей для покриття своїх витрат. В другому випадку вона це робить опосередковано: центральний банк випускає нерозмінні банкноти та надає їх в позику державі, яке направляє їх на свої бюджетні витрати. Різниця між номінальною вартістю випущених паперових грошей та вартістю їх випуску (витрати на папір та друкування) утворює емісійний доход, який являється значним елементом державних доходів. (10, с.69)

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості. (1, с.144)

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 рр. було викликане наполеонівськими війнами і фінансування їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 рр. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С.Ю. Вітте. (1, с.144)

Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу припинили такий обмін у роки "великої депресії" – економічної кризи 1929-1933 рр. і в перші після кризові роки. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано – через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилися і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції цей процес дістав назву демонетизації золота . Воно перетворилося на звичайний товар. (1, с.144)

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. (1, с.145)

Розширення комерційного та банківського кредиту в господарстві в умовах, коли товарні відносини прийняли всеоб'ємний характер, привело до того, що всезагальним товаром контрактів стають кредитні гроші , які належать до найвищої сфери суспільно-економічного процесу та керуються іншими законами.

Безпосередня форма товарного обігу Т-Г-Т, тобто перетворення товару в гроші та зворотне перетворення грошей в товар. Для обігу товарів з їх середовища виділяється специфічний товар, наділений грошовими функціями. В умовах розвитку капіталістичного виробництва, коли всюди вже стає не обіг товару, а обіг капіталу, останній виділяє із свого середовища частину капіталу, якій придається грошова функція.