Курсовая работа: Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання

1.1 Види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди. [6, с.368]

У своїй фінансовій діяльності держава керується рядом принципів. Одним з них є публічний характер фінансової діяльності, що означає її відкритість. Найважливіші акти цієї діяльності держави доводяться до відому громадськості завдяки засобам масової інформації. Іншим принципом фінансової діяльності є розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади. Чіткому розмежуванню повноважень різних органів влади щодо фінансової діяльності присвячено цілий ряд статей Конституції України, інших законодавчих актів. Докладніше функції тих чи інших органів розглядаються у третій частині даної роботи. З цим принципом тісно пов`язано наступний – пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими у вирішенні державних проблем, пов`язаних з фінансами. Ще одним принципом є пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни. Важливим принципом фінансової діяльності держави є фінансування її безпеки, що здійснюється за рахунок централізованих державних фондів. Одним з принципів фінансової діяльності виступає єдність фінансової діяльності та грошової системи держави, адже державні кошти створюються й розподіляються у грошовій формі, закріпленій національним законодавством.

В якості одного з принципів фінансової діяльності розглядають її міжгалузевий характер. Ця діяльність охоплює виробничу й невиробничу сфери економіки, утримання соціальної сфери тощо. Принципом фінансової діяльності держави є також її самостійність, тобто держава займається цією діяльністю відокремлено від інших сфер діяльності, маючи для цього фінансову систему з її фондами та інститутами.

Ще одним важливим принципом фінансової діяльності держави є її соціальна спрямованість. Даний принцип має на увазі орієнтованість держави у своїй фінансовій діяльності на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має практично втілюватися в реальності прав людини і громадянина, в існуванні доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення, у підтримці малозабезпечених прошарків населення тощо.

Принцип плановості фінансової діяльності держави передбачає, що кожна сфера цієї діяльності обов`язково планується державним бюджетом, зведеним балансом доходів і видатків (в міністерствах), балансом доходів і видатків (на підприємствах), кошторисом доходів і видатків (в установах і організаціях), кредитним планом і касовим планом (в банках). Нарешті ще одним принципом фінансової діяльності є принцип гласності, тісно пов`язаний з першим із вищезгаданих принципів – принципом її публічного характеру. Фінансова діяльність держави перебуває під контролем суспільства, зокрема, завдяки обраному виборцями депутатському корпусу. За визначенням А.Г. Зюнькіна, “методи фінансової діяльності – засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів.” Всі методи фінансової діяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондів грошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.

Методи формування фондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові та добровільні. [9,с.398]

До обов`язкових методів належать податки, збори (митні, дорожні та ін.), штрафи, плата за використання природних ресурсів, страхування (страхування майна, особисте страхування, страхування відповідальності тощо), платежі в централізовані спеціальні фонди грошових ресурсів (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, Чорнобильський фонд і т.д.). За допомогою цих методів держава примусово залучає грошові кошти до своїх фондів.

Крім обов`язкових існують добровільні методи мобілізації грошових ресурсів. До них належать грошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акції та ін. Застосовуючи ці методи, держава залучає у своє розпорядження тимчасово вільні кошти населення і підприємств. Другою категорією методів фінансової діяльності є методи розподілу фондів грошових ресурсів. Одним з основних серед них є метод бюджетного фінансування, тобто безповоротного безвідплатного цільового відпуску коштів на певні потреби. Іншим методом є метод банківського кредитування, тобто поворотний відплатний цільовий терміновий відпуск коштів державним банком кредиторові під заставу. До методів розподілу фондів грошових ресурсів належать також виплати пенсій, страхових відшкодувань і різних допоміг.

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів

А. Прибуток і амортизаційні відрахування.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб». [4, с.1-5]

Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства. [7, с. 396]

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

«Виторг - це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції ресурсів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства.» В результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це пов’язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних ресурсів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні ресурси відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються. [10,с.200-207]

Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування ресурсів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

«Прибуток від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції». Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках - по мірі надходження фінансових ресурсів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою - по надходженням ресурсів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії «виторг від реалізації продукції» використовується категорія «товарооборот». Зміст товарообороту становлять економічні відносини , пов’язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна «виторг» термін «валовий доход».

Прибуток від іншої реалізації - представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу. Доходи від позареалізаційних операцій включають:

· доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, що належать господарюючому суб’єкту;

· доходи від здачі майна в оренду;

· доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;

· присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;

· прибуток минулих років, виявлений у звітному році;