Курсовая работа: Юридичний аналіз складу злочину "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами"

Злочин передбачений ст. 286 Кримінального кодексу України, тобто «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» входить до злочинів проти безпеки дорожнього руху, які є окремою групою суспільно небезпечних діянь, що посягають на суспільні відносини безпеки експлуатації механічних транспортних засобів у сфері дорожнього руху та завдають суспільству передовсім шкоду, пов’язану із загибеллю та травмуванням людей.

Незважаючи на те, що в цілому ставлення до наслідків дорожньо-транспортних подій характеризується необережністю, щорічно у світі в них гине близько 1 млн. людей, на дорогах Європи – близько 45 тис. людей і ще 1,6 млн. отримують травми. Простежується тенденція до зростання дорожньо – транспортних подій і на території України, наслідки яких не йдуть у жодне порівняння з наслідками від аварій на інших видах транспорту разом взятих. [16]

Тому поряд із розвитком транспортної системи, розвивались і вдосконалювались шляхи мінімалізації дорожньо-транспортних подій. Для цього на законодавчому рівні була прийнята низка нормативних актів, які регулюють відносини пов’язані з безпекою руху та експлуатації транспорту. Зокрема Закон України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», «Про автомобільні дороги» та інші нормативні акти, основним з яких є « Правила дорожнього руху» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

У контексті статті 286 Кримінального кодексу України ключовим поняттям є дорожньо-транспортна подія. Дорожньо-транспортна подія за визначенням – це подія, що сталася під час руху транспортного засобу унаслідок якої загинули або поранені люди чи завдано матеріальних збитків.

Негативні наслідки порушень які є результатом діяння передбаченого ст. 286 ККУ у рамках дорожнього руху у теорії та практиці визначаються за допомогою таких термінів, як «аварії», «аварійність», «автотранспортні злочини», «автодорожні злочини», «дорожньо-транспортні пригоди», «дорожньо-транспортні злочини», «злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту» тощо. Але вживаються всі вони в контексті дорожньо-транспортної події, що у подальшому дає змогу визначити їх приналежність до сфери безпеки дорожнього руху та дати відповідну правову оцінку [16]

Як відзначає В.А. Мисливий: «Кримінально-правовий аналіз дорожньо-транспортних подій свідчить про те, що злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту відрізняються від інших суміжних деліктів ступенем суспільної небезпеки, яка знаходить свій прояв у заподіянні фізичної, матеріальної або іншої шкоди». [17]

Таким чином на підставі вище вказаного можна зробити висновок, що діяння передбачене ст. 286 ККУ визначено, як злочин, тобто криміналізовано, враховуючи поширеність і підвищену суспільну небезпеку таких діянь. Очевидний висновок можна зробити на підставі диспозиції цієї статті, яка зазначає що діяння буде тоді кримінально-караним, якщо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 ККУ), тяжкі тілесні ушкодження або загибель людини (ч. 2 ст. 286 ККУ) чи загибель кількох людей (ч. 3 ст. 286 ККУ).

Поряд з вище наведеним слід також провести чітку межу між цим злочином і іншими транспортними правопорушеннями. Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються

на:

- кримінальні злочини;

- адміністративні проступки;

- дисциплінарні проступки.

– цивільно-правові делікти;

Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні ознаки:
Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна безпека в якості об’єкта цих правопорушень означає сукупність відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.

Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.

Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:

по-перше – виникає небезпека життю та здоров’ю людей;

по-друге – спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту.

Особливістю транспортних правопорушень є те, що шкода особі або майну завдається в основному при порушенні правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити транспортні правопорушення у відокремлену самостійну групу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають єдиний родовий об’єкт, багато загального в ознаках об’єктивної і суб’єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері діяльності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.

Чинний кримінальний кодекс передбачає групу транспортних злочинів, яка закріплена в Розділі XI Кримінального кодексу України, куди і входить також досліджуване нами злочинне діяння передбачене статтею 286 ККУ. Слід зазначити що кримінальним кодексом України закріплено вичерпний перелік злочинних діянь. Тому діяння, які хоч і порушують певні правила, але не закріплені в Кримінальному кодексі України, залежно від певних обставин слід визнавати адміністративними проступками.

Адміністративні проступки на транспорті за кількістю протиправних проявів є найбільш розповсюдженими серед всіх інших адміністративних правопорушень. Тільки за порушення правил дорожнього руху щорічно в Україні притягається до відповідальності близько 9 млн. правопорушників.
Особливістю застосування інституту адміністративної відповідальності в транспортній сфері є те, що диспозиції багатьох правових норм, як і в кримінальному праві є бланкетними, тому при їх застосуванні необхідно звертатися до різних положень та джерел технічного характеру, до змісту окремих технічних норм, які встановлюють правила експлуатації та користування тими чи іншими видами транспорту. Інколи в цій сфері діють і змішані, так звані техніко-юридичні норми.

На відміну від Кримінального кодексу України, в процесі кодифікації адміністративного законодавства відпрацьована чітка система транспортних проступків. Відповідальність за них передбачена у главі десятій Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) «Адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі дорожнього господарства і зв’язку».

Розмежувальною ознакою, яка відрізняє адміністративні проступки від кримінальних злочинів є суспільна небезпечність.

Дисциплінарна відповідальність працівників транспортної галузі встановлюється за загальними положеннями трудового права України. Проте є деякі особливості, обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка висуває особливі вимоги щодо підтримання порядку на транспортному засобі особливо під час його руху. Наприклад, стаття 65 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року встановлює, що розпорядження капітана судна в межах його повноважень повинні беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні. У разі невиконання законних розпоряджень капітана ким-небудь з осіб, які перебувають на судні, капітан вживає щодо цих осіб необхідних заходів. Так, капітан судна має право застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на осіб суднового екіпажу аж до усунення від виконання службових обов’язків у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством України про працю. Якщо дії особи, яка перебуває на судні, не містять кримінально караного діяння, але загрожують безпеці судна або людей і майна, що на ньому перебувають, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні. Поряд з цим передбачається, що за незаконне утримання в окремому приміщенні або інше перевищення повноважень щодо підтримання порядку на судні капітан несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об’єкт посягання – майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов’язань. Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов’язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені). Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета – відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.

2. Юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»

2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона злочину

Дорожній рух в Україні регулюється Законом від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

В статті Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами чітко вказано, що може бути об’єктом цього злочину, тобто на що посягає те суспільно небезпечне діяння, яке описане в даній статті. До таких об’єктів належать безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких видів транспорту. Зокрема названі об’єкти є безпосередніми, тобто такими на які завжди посягає особа вчиняючи цей злочин. Окрім безпосередніх об’єктів дана стаття передбачає і додаткові обов’язкові об’єкти, тобто такі шкода яким заподіюється поряд із безпосереднім об’єктом, але вони вже виступають як ознака, яка дає можливість застосувати більш сувору санкцію, яка передбачена статтею 286 КК, звичайно ж залежно від тяжкості заподіяної шкоди. Зокрема дана стаття дає нам можливість визначити, що додатковим обов’язковим об’єктом тут виступають життя і здоровя особи.