Курсовая работа: Комплексна фізико-географічна характеристика Уралу
Предметом дослідження в курсовій роботі є фізико-географічні характеристики Уральської гірської країни.
Результати вивчення в курсовій роботі можуть використовуватися на уроках з фізичної географії та в позаурочних заходах як теоретичний навчальний матеріал.
Географічне положення
Східноєвропейська рівнина зі сходу обмежена добре вираженим природнім кордоном – Уральськими горами. Гори ці здавна прийнято вважати межею між двома частинами світу – Європою і Азією.
Уральські гори простягаються з півночі на південь від протоки Югорський Шар до арало-каспійської майже на 2800км. Деякі відхилення простягання Уралу від строго меридіонального пов’язані з особливостями геологічних структур древніми виступами фундаменту Руської плити. Урал розташований між крупними рівнинами – Східноєвропейською, Західносибірською і Туранською низовинами.
Рис.1. Уральська гірська країна
Біля Північного полярного кола він має ширину біля 50км, а на півдні – до 300-400км. Урал пересікає тундру, лісову, лісостепову, степову і напівпустельну зони сусідніх рівнин. Слово «Урал» в перекладі означає «пояс».
РОЗДІЛ 1. Оротектонічна характеристика
1.1 Геологічна будова території та історія геологічного розвитку
В поперечному розрізі схили Уралу асиметричні, і він ділиться на три орографічні частини, що обумовлено різними геологічними структурами: західний макросхил, що поступово спускається до Східноєвропейської рівнини; центральна – осьова гірська полоса; східний макросхил, більш короткий і крутий, ніж західний, місцями тектонічним уступом обривається до Західносибірської рівнини. Уздовж центральної, осьової частини геологічні структури утворюють орографічні хвилеподібні підняття й зниження. Це відбивається на послідовній зміні при піднятих й опущених ділянок:
1. Пай-Хой, розташований між Югорським Шаром і річкою Карою, утворений окремими грядами і пагорбами з висотами до 400-450м.
2. Заполярний Урал простягається від Константинового Камня до Соб-Єлецького перевалу. Це підвищена і розширена частина Уралу, що складається із коротких хребтів і масивів з висотами більше 1000м.
3. Полярний Урал виражений одним хребтом шириною 15-20км. Він проятягається в південно-західному напрямку від Соб-Єлецького перевалу до верхів’їв Хулги. Максимальна висота – гора Пайер (1472м).
4. Приполярний Урал – це найбільш висока частина Уралу, що знаходиться між річками Хулгою і Шугером. Тут знаходиться максимальна вершина усього Уралу – гора Народна (1895м).
5. Північний Урал починається горою Тельпозиз (1617м) і закінчується південніше Конжаковського і Косьвинського Камнів з висотами біля 1500м.
6. Середній Урал – найбільш знижена частина Уралу. Він простягається на південь від гори Юрма. Максимальні вершини нижче 1000м.
7. Південний Урал – від г. Юрма до широтної ділянки річки Урал. Він складається із декількох хребтів з максимальною вершиною Ямантау (1640). Південніше широтного відрізку річки Білої хребти знижуються і переходять в Залаїрське плато.
8. Кряж Мугоджари є південною частиною Уралу і простягається на 450км від широтної течії р. Урал до напівпустень. В середній його частині спостерігається хвиля підняття рельєфу з максимальною висотою гори Великий Боктибай (657м).
Хвилеподібні деформації рельєфу Уралу – підняття і зниження – розвинулись в результаті неотектонічних рухів і тривалої денудації різних геоструктур з строкатим літологічним складом гірських порід.
Меридіональні геоструктури Уралу сформувались в верхньопалеозойському складчастому поясі Євразії (пізнього девону – кінця пермі). Крупні його геологічні структури – антикліналі і синкліналі – послідовно змінюють одна одну при русі з заходу на схід. Кожна із них характеризується своєю історією розвитку, а як наслідок, особливим комплексом гірських порід, розвитком магматизму, поєднанням корисних копалин і морфоструктур ним планом.
Перед уральський крайовий прогин займає Передуралля і підніжжя західного схилу гір. Це перехідна геоструктура, розташована між східним краєм Руської плити і складчастими структурами Уралу, складена палеозойськими слабо дислокованими теригенними і карбонатними товщами: на заході – пермськими, східніше – кам’яновугільними і девонськими. На півночі прогин з’єднується з Печорською, на півдні – з Каспійською синеклізами.
Предуральський прогин розділений поперечними горстоподібними виступам ( біля 500-700м над рівнем моря) на окремі западини (з висотами 280-300м). Так, наприклад, на Південному Уралі Бельська западина відокремлена від більш північної Уфімсько-Солікамської горстом Каратау. На Північному Уралі Північноуральська западина відокремлюється від Воркутинської підняттям Чернишова.
В осадових породах Перед уральського прогину зосереджені поклади нафти, газу, кам’яного і бурого вугілля, солей (калійної та повареної), торфу.
Уралтауський антиклінорій – друга крупна тектонічна структура – утворює осьову, найбільш високу гірську смугу Урал. Він складений протерозойськими і нижньопалеозойськими метаморфічними породами – гнейсами, амфіболітами, кварцитами і метаморфічними сланцями. В антиклінорії розвинені зжаті ізоклінальні складки віялоподібного складу.
На заході антиклінорій закінчується зоною здвигу, а на сході проходить Головний Уральський глибинний розлом, що розділяє дві структурно-фаціальні зони. По розлому перша зона при піднята над другою. Вздовж лінії розлому поширені багато численні інтрузії, що утворюють ізольовані ори і найбільше при підняті масиви (масив Денежкін Камінь та ін.) із основних й ультра основних порід з нікелевим, платиновим орудненням.
Магнітогорсько-Тагильський (зеленокамяний) синклінорій утворює після розлому східний схил Уралу. Це зона зеленокамяного синклінорію. Вона складена осадовими (вапняками, глинисто-кремнеземними сланцями, яшмами) і вулканогенними (основні та кислі) породами силурійського, девонського і кам’яновугільного віку. До цієї зони приурочені поклади мідних руд.
Урало-Тобольський антиклінорій утворює четверту тектонічну структуру Уралу. Антиклінорій відображає в рельєфі також східний схил і виражений тільки в Південному і Середньому Уралі. Він складений сланцевими і вулканогенними породами нижнього палеозою і рифею. Тут широко розвинені гранітні герцинські і більш древні масиви, з якими пов’язані місцезнаходження золота і самоцвітів (топаз, турмалін, аметист і ін.).
Антський (Східно-Уральський) синклінорій утворює п’яту тектонічну зону; ця структура виражена на Південному Уралі. На північ і схід вона поринає під осадову товщу мезозойсько-кайнозойських порід. Синклінорій утворений сильно зім’ятими подрібленими відкладами палеозою, прорваними магматичними породами. В цій зоні розвинені грабени, наповнені мезозойськими вугленосними відкладами. Їх схили утворені ступінчастими скидами; тому в рельєфі поширені уступи.
В Заураллі складчасті уральські структури погружені і перекриті мезозойськими і палеогеновими породами. Четвертинні відклади зустрічаються по всьому Уралу – алювіальні, елювіальні, делювіальні, колювіальні, льодовикові і в передгір’ї Пай-Хоя – морські. В історії розвитку Уралу виділяються три крупних етапи.
Перший етап – палеозойський і до палеозойський. В цей час відбувалося відкладення осаду, формування складчастих гір та інтенсивна вулканічна діяльність. Перша складчастість – байкальська – проявилася в антикліноріях (Урал-Тау і Башкирський).