Курсовая работа: Концепцiя "осьового часу" К. Ясперса
Помер філософ 26 лютого 1969 року, доживши до глибокої старості, хоча його хвороба постійно прогнозувала йому коротке життя.
Прослідкувавши за тематикою творів цього видатного філософа можна звернути увагу на те, що вся праця Карла Ясперса, всі мислення зводяться до його переконання, що спільною для людства вірою може бути тільки філософська. Час народження цієї віри – це є «вісь світової історії», або, як говорить сам Ясперс, «осьова епоха». У європейській філософії історії її розглядали від Августина до Гегеля і бачили відправний пункт історичного розвитку в явищі Христа. Та Ясперс доводив, що цей час – це час приблизно між 800 і 200 роками до н. е. У цей проміжок часу з’явились духовні рухи паралельно у багатьох розвинених на ту епоху країнах, сформувався той тип людини, який, згідно з Ясперсом, існує і понині. «Осьова епоха» - час народження світових релігій, які прийшли на зміну язичеству, і філософії, яка прийшла на зміну міфологічної свідомості. При цьому Ясперс не вважає можливим надати каузальне пояснення паралелізму подій «осьової епохи», корінь яких виходить за межі іманентного світу.
«Осьовий час» Ясперса – це священна епоха світової історії. А священна історія тому і священна, що хоча вона і відбувається на землі, але корні і смисл її – неземні. Навпаки, для віруючої людини вона сама є останнім тлумаченням усього, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися на Землі. [4, с. 64-92]
Розділ 2 «Осьовий час»
Як вже згадувалось, ще Гегель говорив про те, що весь історичний процес рухається до Христа і йде від нього. Явище Сина Божого і є вісь світової історії, а щоденним підтвердженням цієї християнської структури світової історії служить наше літочислення.
Якщо вісь світової історії взагалі існує, то вона може бути виявлена тільки емпірично, як факт, значимий для всіх людей, у тому числі й для християн. Якщо потрібно знайти цю вісь, то слід звертатись до джерел історії, де з неймовірною плодотворністю йшло формування людського буття. Воно було таким переконливим, що дозволяло для всіх народів знайти загальні рамки розуміння їх історичної значимості незалежно від певного релігійного змісту. Саме тоді відбувся дуже різкий поворот в історії і цей час коротенько називають «осьовим часом».
2.1 Характеристика «осьового часу»
У цей часвідбувається багато надзвичайного. Так, наприклад, у Китаї, Персії, Індії, Палестині й Древній Греції паралельно з’явились діячі й течії, що визначили масштаби, смисл і критерії всього послідуючого розвитку світової цивілізації.
На той час у Палестині відкрито засуджували владо маючих старозавітні пророки, а також працював релігійний діяч Ездра, який оформив концепцію іудаїзму в Торі, IV ст. д. н.е. У Греції жили мудреці, які систематизували наукові і філософські навчання та сприяли появленню демократії. В Ірані формував філософсько-етичні навчання зороастризму пророк Заратуштра, який до того ж створив Гат (найдавнішу частину Авести). В Індії жив Будда Гаутама, який формував навчання буддизму, джайнізму, ранні версії індуїзму, і який створив упанішад. В Китаї творили мислителі Конфуцій і Лао-цзи, які формували навчання конфуціанству та даосизму. [8, с. 66 - 67]
«Новое, возникшее в эту эпоху в трех упомянутых культурах, сводится к тому, что человек осознает бытие в целом, самого себя и свои границы» [2, с. 33]. Це говорить про те, що перед людиною відкривсяжахсвіту й її власна безпорадність. Людина, знаходячись у скрутній і тяжкій ситуації, ставить радикальні питання, вимагає звільнення й порятунку. Вона ставить перед собою вищі цілі, пізнає абсолютність у глибинах самосвідомості й у ясності трансцендентного миру через те, що починає усвідомлювати свої кордони.
Усе це відбувалося за допомогою рефлексії. Випробовувалися найбільш суперечливі можливості й почалася духовна боротьба, у ході якої кожний намагався переконати іншого, повідомляючи йому свої ідеї, свій досвід та обґрунтування. Такі нові явища, як дискусії, створення різноманітних партій, розщеплення духовної сфери породили занепокоєння й рух, які стикалися з духовним хаосом.
Так, наприклад, китайські мудреці, Лао-цзи і Кофуцій, які жили і працювали у той самий час, виходячи з однієї культурологічної основи Дао (дія або принцип утвору, який відповідає за походження одиниці й подвійності й разом з тим за початок миру; з Дао виникає полярність Інь і Ян і внаслідок цього протилежності, з погодженості яких виходитьзміна, рух і взаємні проникнення [11, с. 32]), вибирали її різноманітні складові архетипу: Лао-цзи базував своє навчання на горизонталі архетипу Дао й нижній (земній) межі, а Конфуцій – на вертикалі і верхній (небесній) межі. [6, с. 125]
«В эту эпоху были разработаны основные категории, которыми мы мыслим по сей день, заложены основы мировых религий, и сегодня определяющих жизнь людей. Во всех направлениях совершался переход к универсальности» [2, с. 33].
Цей процес змусив багатьох переглянути, поставити під сумнів, піддати аналізу всі несвідомо прийняті раніше звичаї й умови.
У той час уперше з’явились філософи. Людина почала відчувати себе окремим індивідуумом і наважилась на те, щоб шукати опору в самій собі. Пустельники й мандрівні мислителі Китаю, аскети Індії, філософи Греції й пророки Ізраїлю, як би вони не відрізнялися один від одного по своїй вірі й внутрішній структурі свого навчання все одно були близькі по своїй сутності. «Человек может теперь внутренне противопоставить себя всему миру. Он открыл в себе истоки, позволяющие ему возвыситься над миром и над самим собой» [2, с. 34].
Це - справжня людина, яка, будучи зв'язана і схована плоттю, скована своїми потягами, прагне до звільнення й порятунку й дійсно здатна знайти його вже в цьомусвіті в пориві піднесення до ідеї, у незламномуспокої душі, у медитації, у розумінні того, що вона сама і увесь світ є атман, у стані нірвани, у єднанні з дао або в покірності волі Божої.
Закінчився й час міфологічної епохи з її спокійною стійкістю. Основні ідеї грецьких, індійських, китайських філософів і Будди, думки пророків про Бога були далекі від міфу. Почались різні види боротьби:
раціональний перевірений досвід проти міфу;
трансцендентний Бог проти демонів, яких немає;
проти неправильнихобразів Бога
Божественна віра неймовірно піднялась за допомогою посилення етичної сторонни релігії. «Миф же стал материалом для языка, который теперь уже выражал не его исконное содержание, а нечто совсем иное, превратив его в символ» [2, с. 33]. У ході цієї зміни був момент, коли міфи, як такі, знищувалися і відбувалося їх перетворення і відсторонення на великі глибини. Прадавній міфічний світ повільно відступав. Та народні маси фактично все ще вірили в нього, тому цей світ зберіг своє значення у якості якогось фона.
Саме у цей час з’являється Танах (прийнята в івритіназва єврейського Священного писання, у християнській традиції практично повністю відповідає Старому Завіту [13, с. 342]). В цій книги можна прослідкувати нові, дуже важливі для людства явища, які відбувались в період «осьового часу». Так, наприклад, у Танасі слово барзел («залізо») згадується 72 рази, що говорить про відкриття і впровадження металургії заліза, а пізніше сталі у господарську діяльність людини. [3, с. 25] Крім того Танах послужив основою для становлення ісламу та християнства, а саме виникненню Старого Завіту, де безпосередньо є згадки про діячів і пророків того часу.
Ознайомившись з книгою А. Л. Коварського «Герої Старого Завіту» можна виділити таких діячів того часу, як Мойсей та його спадкоємець Іісус Навін, 16 суддів, про яких йдеться мова у Книзі Суддів Ізраїлевих та перші царі – Саул і Давид, які встановлювали справедливість з Божою допомогою . [5, с. 5-6] Але саме пізніші пророки Ілія, Ісаія та Ієремія, які призивали людей вірити й молитися Богу, бо Він «хранит каждого, кто любит Его и остается Ему верным» [3 ЦАСТВ 17:1-6] жили в період «осьового часу».
У той період був порядок: те, що досягалося окремою людиною, аж ніяк не ставало загальним надбанням. У ті часи дистанція між вершинами людських можливостей і масою була надзвичайно велика. Однак те, ким стає одинична людина, непрямим образом змінює всіх людей.
Колись духовний стан людства був порівняно незмінним. У ньому, незважаючи на катастрофи, будучи обмеженим по своєму обрію, усе повторювалось в непомітному й дуже повільномудуховномуплині, який не усвідомлювався й тому не пізнавався. Тепер же, навпаки, напруга росте й стає основою бурхливого та стрімкого руху.
Людство почало відчувати свою відповідальність і своє місце в цьому світі. Люди вже не стоять осторонь проблеми і, відчуваючи наближення катастрофи, прагнуть допомогти розумінням, вихованням, уведенням нових, кращих реформ. Вони намагаються опанувати хід подій, відновити необхідні умови або створити нові. «История в ее целостности мыслится как последовательная смена различных образов мира. Создаются теории, которые должны определить, как наилучшим образом устроить совместную жизнь людей, управлять и править ими» [2, с. 35].
Ця епоха не була періодом простого поступального розвитку. Це був час знищення й творення одночасно. Вищі можливості мислення й практики, що одержали своє здійснення в окремих особистостях, не стали загальним надбанням, тому що більшість людей не могли рухатись цим шляхом. Те, що спочатку було в цьомурусіволі стало, в остаточному підсумку, анархією. І коли ця епоха втратила творчій початок, у трьох областях культури було зроблене фіксування концептуальних поглядів. З безладдя, що стало нестерпним, виникло тяжіння до нового єднання в справі відтворення міцних умов життя.
Через деякий час відбулося завершення цієї епохи, яке носить досить політичний характер. Майже одночасно в ході завоювання насильно створюються більшмогутні імперії - у Китаї, в Індії (династія Маурья), на Заході (елліністичні держави). Усюди, виникаючи з руїн, складався, насамперед, технічно й організаційно планомірний новий порядок. [2, с. 35-36]
Передбачалося, що світові імперії, які утрорилися наприкінці осьового часу будуть існувати вічно. Однак їх стабільність була ілюзорною. Якщо в порівнянні з державними утворами «осьового часу» існування цих імперій і було достатньо тривалим, то в остаточному підсумку вони також прийшли в занепад і розпалися. Наступні тисячоріччя принесли більші зміни. У цьомуаспекті загибель і відродження великих імперій становили історію післяосьовогочасу, продовжували історію великих культур стародавності, яка тривала багато тисячоріч; однак відмінністьполягала в тому, що духовна напруга, яка виникла в осьовий час з тієї пори не переставала виявляти свій вплив на людей, надаючи їх діяльності нову невизначеність і нове значення. [2, с. 36]