Курсовая работа: Культурологічне виховання воїнів
Але з часом прийшла епоха Відродження як епоха перехідна. Тому специфічні риси її культури, естетичної і моральної свідомості в цілому визначаються цим перехідним положенням Відродження в історії, педагогіці та культурі.
Виникає нове розуміння людини, природи і суспільства. Ідеальна людина тепер – це універсальна розвинена людина. Ця особистість бачила еволюційність вже не в релігії, а собі, в своїй гідності. Універсальність, всебічність, гармонійність – це характерні риси ідеалу людини епохи Відродження.
Крім того, культура Відродження продовжує те, що було до неї: народну творчість, філософський пантеїзм, розвинену сатиричність. В трактатах Відродження відсутня ідея обов'язку [4. c. 20].
Віра в безмежні можливості людини, намагання її всебічного розвитку були водночас наслідком нерозвиненості буржуазного суспільства. “Гуманістичні принципи всебічності, цільності зберігали свою всесвітньо-історичну значущість лише тому, що навіть в своїй обмеженій аристократичній формі відбивали інтереси широкої демократії, бо істинний розквіт людської особистості не був сумісним ні з тим, що відходять, феодальними, ні з тими, що народжуються, капіталістичними умовами життя”, - писав з цього приводу Л. Пинський [21. c. 8].
Одна з головних особливостей ідеології Відродження – почуття самостійності особистості, переконання у високому значенні людської гідності. Ще Петрарка, один з перших гуманістів, писав: “Істинно вдячна людина не народжується з великою душею, але сама себе робить такою чудовими своїми ділами” [30. c. 31].
Відроджуючи почуттєве розуміння краси, естетика Відродження розуміла під нею гармонію духу й тіла людини. Одним з найважливіших видів діяльності гуманістів було виховання. Ідеї естетичного виховання розвиваються в цілому ряді трактатів, в практиці життя. В наочній формі ідею універсального виховання з великим естетичним змістом виражає Франсуа Рабле в своєму романі “Гаргантюа і Пантагрюель”. Він нещадно критикує систему релігійного виховання і дає апологію нової, світської освіти. В романі детально описується процес виховання Гаргантюа. Після того, як з ганьбою були вигнані педагоги-схоласти, що його навчали, Гаргантюа навчався за новою системою. Він кілька годин щоденно читав літературу, грав у м'яча, вивчав математику, займався музикою, виконував військові вправи, вивчав астрономію, ботаніку, біологію.
В основі вчень про виховання цієї епохи лежить ідеал індивідуальної волі. Гуманісти були переконані, що прагнення добра закладене в самій природі людини. Тому виховання має ґрунтуватись на вільному розвитку цієї природи.
Значно підвищений інтерес до ідей художнього виховання. Але й сам художник вже розумівся не як ремісник, а як творець з вільною творчою фантазією. Мистецтво вже ставиться на одну дошку з наукою. Живопис – це “Наука живопису”, тісно пов'язана з геометрією і математикою. Це наближення науки та мистецтва є характерним для естетичного виховання. “Те, що містить в собі найбільшу узагальненість і різнобічність речей, має видаватись найкращим. Отже, живопис має бути поставлений вище всілякої діяльності, бо він містить всі форми як існуючого, так й неіснуючого в природі”, - пише Леонардо да Вінчі [18. с. 12].
Виховна ідея мистецтва в тому, що воно робить людину господарем всіх речей. Але це переконання в пануванні мистецтва над речами засноване у теоретиків Відродження не на аналізі пізнавальних можливостей мистецтва, а на наївному антропоморфізмі, на впевненості у величності й універсальності людини.
Але вже у XV столітті в безмежному гуманізмі виникло два напрями: народно-демократичний і науковий, що ріднився з класикою, античністю. В XVI столітті ці течії все більше готують підґрунтя для мистецтва класицизму XVII століття. Цей процес має віддзеркалення в теоріях естетичного виховання. Саме в цей час з'являється трактат Кастільона “Придворний”, в якому ідеал всебічно розвиненої людини, що був висунений гуманістами, ототожнюється з уявленням про добре вихованого придворного. Таким чином, криза гуманізму означає і кризу педагогічних вчень Відродження про естетичне виховання.
Всебічно розробила ці проблеми німецька класична естетика. В центрі уваги – виховання цілісної, гармонійно розвиненої людини. Без неї неможливе мистецтво. Це ідея Шиллера і Гетте і Гегеля.
Шіллер говорив, що краса “звертається одночасно до всіх здібностей людини й тому може бути сприйнятою та оціненою лише при умові повного і вільного використання всіма силами” [31. c. 58]. Таку ж думку розвивав Гетте, який стверджував, що “кожне мистецтво потребує цілу людину” [8. c.100]. Для В. Гумбольта “людина все більш насолоджується, коли почуває себе в повному розквіті своїх сил і цілісності своєї особистості” [4. c.26]. За думкою Гегеля, цілісна. Вільна індивідуальність лежить “в підґрунті поняття краси”.
Але чи можлива в таких умовах, що існували, ця вільна, цілісна особистість, яка є основою розквіту мистецтва? На це питання Гетте, Шіллер і Гегель відповідали негативно. Вони показали, що дійсність виключала умови істинно естетичного виховання людини, що реальне суспільне життя приводить до антагонізму, рефлексії й уяви та інш.
В німецькій класичній філософії та педагогіці виховні питання тісно пов'язані з проблемою розподілу праці.
Одним із перших цю проблему поставив В. Гумбольдт в трактаті “Про межі діяльності держави”. Він висунув практичну програму виховання всебічно розвиненої особистості. Але ця програма була утопічною, бо автор вимагав від когось створити умови для виховання цілісного людського характеру.
На споріднених принципах побудував свою теорію естетичного виховання поет і філософ, педагог і естет Фр. Шіллер. Свою теорію він виклав в спеціальній праці, яка вийшла в 1795 році під назвою “Листи про естетичне виховання”.
Велику увагу приділив проблемам виховання І. Кант. В 1803 році вийшов курс його лекцій “Про педагогіку”, написаний під впливом ідей французьких педагогів і філософів XVIII – XIX ст. і перш за все Руссо. Він пише: “Людина може стати людиною лише через виховання. Вона – та, що робить з неї виховання” [13. c.51].
Згідно з Кантом, мистецтво є діяльністю такої пізнавальної здібності людини, як сила судження. На його думку, естетичне уявлення має національний характер, естетичне не є предметом зовнішнього інтересу чи засобом для якихось зовнішніх цілей. Воно володіє метою не в чомусь іншому, а в самому собі.
Теорія й практика естетичного виховання тісно пов'язана з історією соціалістичних і комуністичних ідей. Особливе місце вони займають у вчених утопічного соціалізму. Утопісти чітко розподіляли “виховання” і “освіту”. Так, Сен-Симон вважав, що виховання “для суспільного добробуту важливіше за освіту”. До цих проблем звертались Ретіф-де-ла-Бретон, Мореллі, Томас Мор, Р.Суен, Ш.Фур’є та інші. Теорія утопістів висувала як мету виховання гармонію всіх здібностей людини, їх рівномірний розвиток. В сукупності суспільне виховання утопістів є вихованням естетичним.
Утопісти надавали велике виховне значення театральним видовищам, святам, демократичним видам мистецтва. Суен вважав, що клас пролетаріїв має навчатись музиці та образотворчому мистецтву. Фур’є надавав велике значення театру, і перш за все опері: “Опера є ... сукупністю всіх матеріальних проявів гармонії” [29. c.111]. На основі театру Фур’є висував величезну програму художньої освіти всього народу. Передбачалось створення музично-драматичних шкіл і університетів, художні огляди і змагання, спів, танці, декламація, гра на музичних інструментах.
Велике значення утопісти приділяли також образотворчому мистецтву, перш за все монументальному. В “Місті Сонця” Кампанеллі всі стіни громадських будинків були прикрашені таким мистецтвом.
Свою теорію естетичного виховання створив письменник утопіст У. Морріс. Мистецтво є важливою умовою всього життя. Мистецтво “створюється народом і для народу, як щастя для творця й для споживача” [3. c.31].
Нову гуманістичну культуру він бачив на основі культури класичної Греції. Але він підходив до цих проблем з прогресивних сучасних позицій: “Всі стидаються вечірніх годин, що проведені за низькою розваги біля повнозвучної “електроли”, цим вульгарним осколком часу, який без попереднього товчка в гардеробі концертного залу подає нам симфонію Бранса в майже незіпсованій природності оркестрового звучання. Люди стидаються й тих довгих годин пороку, коли вони, розташовувались перед невеликим полотняним екраном, якому гра тіней надає масштаби реального світу, насолоджують свій зір стриманістю фізіономічних, мімічних і живописно-епічних збудників. Люди стидаються своєї готовності піддатись обману яскравих репродукцій з картин Сезана й Ренуара, які розвішані по стінах квартир і досягли такого рівня вульгарної досконалості, що повністю спирається між його оригіналом та копією” [24. c.432]. Сучасна наука здійснює великий вплив на мистецтво. Але в духовному житті з'являється нова тенденція – тенденція до синтезу наукової і художньої свідомості.
Цей синтез лежить в основі виникнення “філософського театру Б. Брехта”, “інтелектуального роману” Томаса Манна, інтелектуального кінематографа” Сергія Ейзенштейна та ін.
Таке мистецтво виникло як засіб боротьби за звільнення людини, досягнення естетичної волі народу.
Так, естетична програма театру Б. Брехта виникла як протест проти того, що культивував фашизм: засоби збудження масових інстинктів, емоційної екзальтації, як засіб боротьби за звільнення інтелекту, відновлення громадянських прав розуму.
Теорія іронії Томаса Манна і концепція “відродження” Бертольда Брехта є засобами інтелектуалізації мистецтва. Таке мистецтво, таким чином, виховує критичне й творче ставлення до світу.
Прогресивна хода людства до змін в характері виховання набувала нової забарвленості. Всілякі зміни суспільно-економічних функцій впливали на стан культурного життя, на підходи до художньо-естетичного виховання, на культурну політику держави.
Особливо важливою ланкою в системі національної військової педагогіки є козацька педагогіка. Козацька доба відіграла специфічну роль в її історії. В період козацького Відродження ( XVI – перша половина XVIII ст. ) активно розвивалась наука, економіка, культура, створювалась своя система виховання.