Курсовая работа: Механізм та види рефінансування банків центральними банками держав

1.1 Сутність політики рефінансування

Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили [12].

Грошово-кредитна політика реалізується за допомогою певного інструментарію, який охоплює [6,7,8]:

а) визначення норм обов'язкових резервів;

б) облікову політику;

в) політику рефінансування комерційних банків;

г) операції центрального банку на відкритому ринку;

д) операції центрального банку на валютному ринку.

Одним з ключових елементів грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків. Сутність цього інструменту полягає в тому, що кредитно-банківські інститути, які відчувають тимчасові фінансові труднощі, мають можливість звернутися до центрального банку за одержанням позичок. Кредити рефінансування дають їм змогу зменшити запаси власних ліквідних коштів у результаті використання запозичень у центрального банку. У цьому значенні кредити рефінансування є складовою механізму захисних заходів, джерелом тимчасових ресурсів, необхідних для поповнення резервів. Однак доступ до цих кредитів не вільний, а розглядається як привілей. Можливість отримання кредитів рефінансування залежить від ряду факторів, і насамперед, від стану грошово-кредитної сфери країни, фінансового стану позичальника [20].

Ставки рефінансування залежать від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів і встановлюються центральним банком. Збільшення ставки за кредитами рефінансування призводить до зменшення обсягів кредитів, взятих комерційними банками у центрального банку. Така ситуація на міжбанківському ринку характерна для періодів високої інфляції і є відбиттям рестрикційної грошово-кредитної політики. Зменьшення такої ставки, як інструмент експансивної політики центрального банку, має зворотну дію – отримання кредитів стає для банків вигіднішим [7].

Об'єктом рефінансування є банківські інститути. Кредити рефінансування надаються тільки стійким банкам, які зазнають тимчасових фінансових труднощів. У випадках, коли діяльність потенційного позичальника викликає сумнів у центрального банку, кредити надаються тільки після одержання висновку аудиторської фірми про фінансовий стан даного банку. Таким чином, критеріями, що обмежують право банківських установ на звернення до центрального банку за кредитами рефінансування, як правило, є не тільки форма їхньої організації, а й рівень платоспроможності [20].

Кредити рефінансування розрізняються залежно від:

1.Форми забезпечення:

а) облікові кредити;

б) ломбардні кредити.

2.Термінів використання:

а) короткострокові, що надаються на 1 або кілька днів (кредит ”овернайт”);

б) середньострокові - до 1 року (ломбардне кредитування);

в) довгострокові - терміном погашення більше одного року (стабілізаційні кредити).

3.Методів надання:

а) прямі кредити;

б) кредити, реалізовані центральними банками через аукціони.

4. Цільового характеру:

а) корегуючі кредити;

б) сезонні кредити.

5.В залежності від спрямування на сектори фінансового ринку:

а) рефінансування через операції на відкритому ринку цінних па перів(операції РЕПО, іпотечне рефінансування);

б) рефінансування через операції на міжбанківському ринку (наприклад, ломбардне рефінансування).

Таким чином, регулюючи процес кредитування комерційних банків, центральний банк впливає на рівень їх ліквідності, а отже, і на загальну масу грошей в обігу.