Курсовая работа: Методика складання кошторису видатків бюджетних установ та аналіз його виконання
Бюджетні правила 1906 року дали право міністерствам перекладати попередній розгляд кошторисів на комісії Державної Думи і Державної Ради. Усі зміни або нові асигнування на виникаючі потреби були можливі лише після прийняття відповідного закону. Якщо розпис не затверджувався, то залишався у силі розпис попереднього року.
У становленні розвитку бюджетного обліку в радянський період можна виділити такі етапи:
· 1917–1938 рр. бюджетний облік ведеться за простою схемою відповідно до трьох планів рахунків: а) для обліку операцій з виконання кошторису витрат за бюджетом; б) для обліку операцій з позабюджетними коштами; в) для обліку операцій в нестатутних підсобних господарствах. Облік регламентувався «Інструкцією з рахівництва і звітності для урядових адміністративних установ (1923 рік), «Інструкцією з ведення обліку за простою системою» (1927 рік), «Інструкцією про бухгалтерський облік за простою системою в установах, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР» (1932 РІК);
· 1939–1955 рр. – запроваджується подвійна система обліку. У 1938 році затверджується «Інструкція про бухгалтерський облік за подвійною системою обліку в установах, що знаходяться на державному і місцевих бюджетах» та «Інструкція про бухгалтерський облік (за простою системою) в установах, що знаходяться на державному і місцевих бюджетах». Перша передбачала роздільний облік виконання кошторису за бюджетом і позабюджетними коштами, операцій щодо капітальних вкладень і підсобних господарств на госпрозрахунку. У цьому ж році затверджений єдиний план рахунків для обліку виконання кошторисів. Підсобні господарства повинні були користуватися планами рахунків відповідних галузей народного господарства. У зв’язку з цим бюджетні установи стали складати і подавати два окремі баланси. Таким чином у країні було створено єдину систему бюджетного обліку;
· 1955–1987 рр. – вперше в СРСР у 1955 році затверджується Міністерством фінансів «Положення про бухгалтерську звітність і баланси в установах і організаціях, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР», видано нові інструкції з бухгалтерського обліку за подвійною і простою системами. Для установ, які ведуть облік за подвійною системою, затверджений єдиний план рахунків, вони стали складати один баланс з виконання кошторису витрат. У 1958 році Міністерство фінансів затверджує «Методичні вказівки з бухгалтерського обліку в централізованих бухгалтеріях бюджетних установ». Пізніше було розроблено облікові регістри для машинної обробки облікової інформації.
Період 1988–1999 рр. – охоплює останні радянські і перші пострадянські роки. Розвиток бюджетного обліку в цей час характеризується:
· Централізацією і децентралізацією обліку
· Широким використанням сучасних обчислювальних машин для обробки облікової та економічної інформації
· Переведення бюджетних установ на подвійну систему обліку
· Принциповою переробкою нормативних актів з організації бухгалтерського обліку в бюджетних установах
· Обліком показників комерційної діяльності бюджетних установ і позабюджетних джерел їх фінансування
· Інтеграцією обліку, фінансової та планово-економічної роботи в централізованих бухгалтеріях.
· Відновленням установ державного казначейства.
З 2000 року починається новий період в розвитку бюджетного обліку, який визначається:
· Впровадженням нового плану рахунків бюджетного обліку в бюджетних установах
· Впровадженням нових облікових регістрів і форм звітності
· Будовою балансу за принципом «нетто» тощо.
Історія розвитку бюджетного обліку тісно пов’язана з історією органів казначейства. Адже виконання бюджету Російської імперії, контроль за надходженням і витрачанням коштів у країні традиційно здійснювалися казначейськими установами. Головне казначейство – у Петербурзі, губернські – у губерніях, повітові – у повітах. Казначейства – виконавчі органи. Вони збирають, зберігають, пересилають державні доходи, здійснюють платежі, продають гербові марки, папери, видають свідоцтва на право торгівлі тощо. З 1862 року казначейства пересилають готівку до Держбанку, а – 1896 році досягнуто злиття касової готівки казначейства та обігової готівки Держбанку.
Після 1917 року на базі установ казначейства були створені прибутково-видаткові каси Народного Комісаріату Фінансів, які з середини 20-х рр. підпорядковувалися Держбанкові.
Історія повторюється. У період становлення ринкової економіки бюджетні кошти були розпорошенні у значній кількості комерційних банків, внаслідок чого облік і контроль за їх витрачанням фактично було втрачено. Саме тому й виникла необхідність відтворення органів держказначейства і створення єдиної системи обліку надходження і витрачання бюджетних коштів, що й здійснено у Російській Федерації відповідно до Указу Президента РФ від 08.12.1992 року, а в Україні – починаючи з 1997 року (відповідно до Постанови КМУ і НБУ від 14.01.1997 року №13)
Процедуру складання, затвердження та виконання кошторису бюджетних установ затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 28 лютого 2002 року №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ». У цьому Порядку передбачено послідовність дій при затвердженні кошторису. Фінансування установ без затвердженого в установленому порядку кошторису забороняється.
Установи, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності і виконання покладених на них функцій, складають кошторис, який є важливим інструментом формування, управління й контролю фінансової політики бюджетної установи. [8]
Розроблення кошторису бюджетної установи спрямоване на розв’язання двох основних завдань:
· Визначення обсягу доходів і видатків, пов’язаних із діяльністю окремих структурних одиниць та підрозділів установи
· Забезпечення покриття видатків фінансовими ресурсами із різних джерел
Кошторис доходів та видатків бюджетної установи – основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. [18, ст. 115]
Бюджетне призначення – це повноваження, яке надано головному розпоряднику коштів бюджету Бюджетним кодексом України, Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради АР Крим, рішеннями місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Мінфіну, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету [18, ст. 118].
Бюджетне асигнування – це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у ході виконання бюджету. [18, ст. 120].
Враховуючи наявність двох фондів у бюджетах – загального та спеціального, а також необхідність посилення контролю за витрачанням бюджетних ресурсів та їх економією, було визнано за доцільне скасувати позабюджетні фонди бюджетних установ і запровадити, відповідно, дві складові частини, кошторису, див. Рис. 1.1.1 «Складові кошторису»:
|