Курсовая работа: Місце і роль США у світовому господарстві
Англія програвала Німеччини і США й у боротьбі за ринки збуту. Англійці торгували по старинці, а німецькі й американські комерсанти уважно вивчали місцевий попит, потреби ринку, надавали оптовим покупцям пільгові і довгострокові кредити. Товари Німеччини і США по усьому світі тіснили англійські, у тому числі в самій Англії і її колоніях [2].
Особливо уражали економічні успіхи США. По виплавці чавуна і стали, видобутку кам'яного вугілля США до початку століття залишили далеко позаду держави Європи і продовжували збільшувати розрив. У країні стрімко росла довжина залізниць, США стали батьківщиною масового автомобілебудування. Знаменитий підприємець Г. Форд, удосконаливши винахід німецьких інженерів Г. Даймлера і К. Бенца, сконструював автомобіль і на початку століття налагодив серійне виробництво. Уже до 1915 р. з конвеєрів заводів Форда сходило до 250 тис. автомобілів у рік. Їхня вартість постійно знижувалася, і покупка автомобіля ставала доступною усе більш широким прошаркам населення. Розвиток мережі шосейних доріг зміцнювало єдиний внутрішній ринок США, що сприяло економічній і соціальній стабільності в країні. До кінця XІХ ст. середній заробіток американських робітників складав приблизно 700 доларів у рік при прожитковому мінімумі 150 доларів. Інтереси американських робітників з початку 1880-х рр. захищали сильні профспілкові об'єднання на чолі із самим великим з них - американською федерацією праці (АФП) [2, 8].
В зовнішній політиці США в цілому продовжували керуватися ізоляціоністськими засадами "доктрини Монро" 1823 р. Нагадаємо, що, відповідно до цієї доктрини, США обмежували зону своїх інтересів Західною півкулею, добровільно усуваючись від участі в європейських справах. Це цілком влаштовувало американські торгово-промислові кола: адже ще не були вичерпані можливості внутрішнього ринку самих США і молодих держав Латинської Америки. А зовнішньополітична експансія на відміну від чисто торгової грозила непередбаченими ускладненнями.
І проте в США, як і в інших провідних країнах "центра" (насамперед у Німеччині, Англії і Франції), постійне зростання виробництва промислової продукції диктував необхідність економічної експансії, що в умовах того часу так чи інакше йшла пліч-о-пліч з політичною. А процес експансії, у свою чергу, вів до зіткнення інтересів різних держав: адже поділити нові території і ринки збуту "нарівно" було фізично неможливо. Отже, при будь-якому такому поділі з'являлися, умовно говорячи, задоволені і скривджені. Перші прагнули закріпити досягнуте, а другі жадали реваншу, нового переділу. У цей балансуючій на грані конфлікту суперечці поспішали включитися і деякі країни "напівпериферії" (Росія, Японія й ін.), які розуміли, що головний видобуток їм не по зубах, але не бажали упустити можливість одержати свій "шматок".
Після закінчення Першої світової війни відбулася зміна статусу США у світі, логічним продовженням чого став так називаний період "проспериті". Цей період з'явився найбільш яскравим прикладом економічного відновлення і стабілізації індустріального суспільства. Але оптимістичні прогнози політиків і підприємців про безкризисний розвиток американського суспільства не виправдалися. Наступив період "Великої депресії".
Історичний парадокс полягає в тім, що в американській зовнішній політиці післявоєнного періоду панували так називані "ізоляціоністи", але, незважаючи на декларируєму ізоляцію, етапи післявоєнного розвитку США з хронологічним допуском плюс-мінус два роки повторилися й у більшості країн Європи і світу [7].
До зміни світового статусу США привела внутрішня і зовнішня політика адміністрації президента-демократа В. Вільсона. Основними її аспектами були:
1. Пізніший вступ США в Першу світову війну (6 квітня 1917 р.) і як наслідок - невеликі людські втрати в її ході.
2. Зростання виробництва продукції.
3. Зміна фінансового положення. Якщо до війни борг США країнам Європи складав 4,5 млрд. доларів, то до кінця війни з країни-боржника США перетворилися в країну-кредитора.
4. Посилення ролі великих корпорацій.
5. Прискорений розвиток автомобілебудування, хімічної, електротехнічної промисловості, виробництва побутової техніки.
6. Стандартизація виробництва, поява конвеєрних ліній. Широке поширення в цей час одержала так називана "система Тейлора". Вона широко використовувалася на заводах Форда. З одного конвеєра заводу Форда в 1919 р. сходило в годину 40 моторів, а в 1925 р. - 60 моторів. Такий результат був досягнутий завдяки підвищенню темпів роботи, постійному прискоренню руху конвеєра.
7. Раціоналізація, інтенсифікація, дегуманізація праці. Форд забороняв своїм робітником під час роботи розмовляти, курити, свистіти. Єдине, що вони повинні були робити, це "поставити гайку 14 на болт 142 і повторювати, повторювати, повторювати, поки руки не починали трястися і ноги тремтіти". Але Форд платив своїм робітником більше, ніж інші підприємці.
8. Нарощування економічної експансії у світі, особливо в країнах Латинської Америки, при збереженні позицій ізоляціонізму.
1.2 Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. та «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта
Криза почалася в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі. Вона охопила банківську систему, промисловість, сільське господарство. За своїм характером вона являла собою циклічну кризу надвиробництва, коли внаслідок недостатньої купівельної спроможності населення вироблена маса товару не знайшла збуту і виявилася нереалізованою. У підсумку порушився процес суспільного відтворення, розорилися багато торгових і промислових підприємств, транспортні компанії, банки. До 1932 р. промислове виробництво в США скоротилося в цілому на 46%, а по окремих видах продукції значно більше: виробництво чавуна - на 79%, стали - на 76%, автомобілів - на 80%. З 279 доменних печей у числі діючих залишалося тільки 44 печі. Криза викликала масову хвилю банкрутств. За 1929 - 1933 р. потерпіли крах 135 тис. торгових, промислових і фінансових фірм, розорилися 5760 банків. Збитки корпорацій тільки в 1932 р. склали 3,2 млрд. дол. Обороти зовнішньої торгівля скоротилися в 3,1 рази. Країна була відкинута до рівня 1911 р. [12]
Неминучий наслідок циклічної кризи - погіршення положення трудящих. Різко знизився їхній життєвий рівень. Падіння курсу акцій торкнулося від 15 до 25 млн. американців. Охоплені панікою люди прагнули розміняти банкноти на золото. Росло число безробітних, кілька мільйонів були напівбезробітними. З членами родин безробітні складали майже половину всього населення. Заробітна плата знизилася більш ніж удвічі. Багато хто позбавилися житла, виникли "гуверовські містечка" - поселення безробітних на окраїнах міст, вибудовані із шухляд і будівельних відходів. Населення голодувало - тільки в Нью-Йорку в 1931 р. від голоду загинули 2 тис. чоловік.
Промислова криза перепліталася з аграрною. Збір пшениці упав до 1934 р. на 36%, кукурудзи - на 45%. Ціни на сільськогосподарські продукти знизилися на 58%, а більш 40% фермерських доходів йшло на погашення заборгованості і податків. За роки кризи розорилися близько 1 млн. ферм, вони були примусово продані, і фермери позбавилися власності на землю.
Для стримування падіння цін і скорочення пропозиції продуктів на ринок їх знищували - пшеницю спалювали в топках паровозів і пароплавів, молоко з цистерн виливали у водойми, картопляні і бавовняні поля заливали гасом чи заорювали [12].
У США в цей період затвердилася філософія "американського індивідуалізму", що не визнає державного регулювання економіки, його втручання в справи приватного бізнесу, хоча в роки першої світової війни воно застосовувалося. Президента Герберт Гувер (1874-1964) спочатку обмежився введенням торгового протекціонізму, вважаючи, що криза буде переборена автоматично і країна справиться з нею за 60 днів. У 1930 р. для різкого скорочення ввозу товарів у США був прийнятий високий митний тариф. У відповідь на це інші країни теж підвищили ввізні мита.
Положення в країні погіршувалося - вона була охоплена масовими виступами, організовувалися походи голодних і безробітних у Вашингтона (у 1931-1932 р.), похід ветеранів першої світової війни (1932 р.); фермери Середнього Заходу бойкотували закупівлі сільськогосподарської продукції, противилися примусовому продажу ферм, брали участь у голодних походах. Була створена Національна Рада безробітних. У 1930 р. відбулася загальнонаціональна демонстрація, у якій брали участь 1,2 млн. безробітних. У гірській, текстильній, автомобільній, швацькій галузях розгорнувся страйковий рух. Він ставав усе більш масовим. У 1933 р. чисельність страйкарів перевищила мільйон чоловік.
У цих умовах з метою запобігання банкрутства Гувер з кінця 1931 р. почав спроби державного кредитування банків, промисловості, транспортних підприємств. Для цього була створена Національна кредитна корпорація з капіталом у 3,5 млрд. дол., що у січні 1932 р. була перетворена в Реконструктивну фінансову корпорацію. Для надання допомоги великим фермерам організоване урядове "Федеральне фермерське бюро". Задачі цього бюро полягали в підтримці рівня цін на сільськогосподарську продукцію. Діяльність бюро не увінчалася успіхом і в остаточному підсумку привела до дезорганізації ринку і подальшому руйнуванню фермерів. Соціальні протиріччя продовжували загострюватися. До березня 1933 р. число безробітних досягло 17 млн. чоловік [15].
Таким чином, обіцянка Гувера швидко перебороти кризу виявилася невиконаною.
У 1933 р. президентом США був обраний Франклін Делано Рузвельт (1882-1945). До цього моменту положення в країні було надзвичайним. Для виходу з нього були потрібні неординарні міри. Урядом Рузвельта були здійснені великомасштабні реформи, що ввійшли в історію за назвою "Новий курс Рузвельта".
Незважаючи на те, що "Новий курс" не був заздалегідь обміркованою системою нововведень, він представляє одну з найвідоміших і ефективних реформ у світовій історії. Рузвельтом проведено в життя більше реформ, чим було обіцяно в передвиборній кампанії. Уже 9 березня була скликана спеціальна сесія Конгресу і протягом 100 днів (за 3 місяці) закладені основи політики "Нового курсу".
Заперечуючи політику "грубого індивідуалізму" Гувера, президент Рузвельт розраховував перебороти кризу шляхом планування господарства, установлення "класового світу" усередині країни і доброго сусідства з іншими країнами.
Теоретичною базою "Нового курсу" стало вчення видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). В умовах глибоких змін в економіці капіталістичних країн при пануванні монополій Кейнс і його послідовники визнавали необхідним участь держави в регулюванні господарського життя.
Виходячи з цього, основною метою реформ Рузвельта стало активне втручання держави в процес суспільного відтворення.
У здійсненні "Нового курсу" виділяють два етапи: первісний - з 1933 до 1935 р. і другий етап - з 1935 р., коли позначилися зрушення вліво.