У бюджет пенсійного фонду спрямовуються й добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян, інші грошові надходження.

Особливо багаточисельною групою е ощадні установи. Ощадні каси – це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, наприклад, в США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємноощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отримують стабільний відсоток по вкладах («звичайні вкладники»), або відсоток, що коливається в залежності від результатів діяльності банку («спеціальні вкладники»).

Ощадно-збережні асоціації продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості. Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємні компанії), або як акціонерні товариства (фондові компанії).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна – страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.

Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення.

В міру розвитку в нашій країні ринкових відносин виникають нові форми страхування, альтернативні державному. За аналогією із західними державами утворюються страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні і взаємні.

Кошти акціонерної страхової організації формуються шляхом об'єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. При створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну суму грошей.

Участь окремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії, на відміну від взаємних, застосовують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії представляють собою кооперативну форму організації. Їх капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від припустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

В Україні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги – громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців – членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів – для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% – вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів – за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

1.3 Небанківські фінансово-кредитні установи: Європейський досвід

Небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у кредитних системах розвинених країн. Однак є певні відмінності у ступенях розвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями. Небанківські фінансово-кредитні установи в кожній країні мають певні особливості.

Так, до небанківських кредитно-фінансових установ Великобританії належать: будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі фонди. У Німеччині основні небанківських кредитно-фінансові установи – ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси. У Франції до небанківських кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту. Досвід європейських країн буде корисним для України, де поступово формується власна система небанківських фінансово-кредитних установ.

Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших у світі. Банківська статистика Великобританії поділяє усі фінансово-кредитні інститути на дві групи: власне банківський сектор і небанківські фінансові інститути. До банківського сектора належать: Банк Англії, комерційні банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми, іноземні комерційні банки та інші.

Основні небанківські кредитно-фінансові установи – будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі фонди.

Будівельні товариства досить поширені інституції у Великобританії. Вони акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. Їхні ресурси формуються за рахунок регулярних внесків членів. Кошти використовуються на фінансування, купівлю чи зведення будинків членам товариства. Крім операцій із кредитування житлового будівництва, будівельні товариства пропонують послуги щодо обміну валют, грошових переказів, управління заставними, землею, передачі та страхування майна.

Пенсійні фонди працюють за стандартною системою діяльності таких спеціалізованих кредитно-фінансових установ в інших країнах.

Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній вторинна стосовно до їхньої професійної спеціалізації – страхової справи. Кошти, які мобілізуються ними, найчастіше вкладаються в цінні папери. Британські страхові монополії входять до числа найбільших у світі.

Інвестиційні трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є те, що вони не мають регулярних джерел надходжень.

Довірчі фонди акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів залежить від переваги продажу або купівлі паїв.

Дещо іншого розвитку набули небанківські фінансові інститути у країнах континентальної Європи, фінансові системи яких характеризуються відносно невисоким рівнем функціональної та інституційної сегментації.

Найяскравішим представником універсальної фінансово-кредитної системи є Німеччина, де комерційні банки здійснюють найрізноманітніші операції, зокрема надання довгострокових кредитів та вкладення коштів у власний капітал підприємств.

Небанківські кредитно-фінансові установи знаходяться на другому рівні грошово-кредитної системи, а контроль за їхньою діяльністю покладений на Федеральне управління контролю, яке підпорядковане Міністерству фінансів. До таких установ в Німеччині належать: ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси.