Курсовая работа: Облік та аналіз виконання сільського (селищного) бюджету

Облікова політика бюджетної установи – це сукупність визначених в межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються бюджетною установою для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика в бюджетних установах базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких бюджетні установи повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні фінансової звітності.

Облікова політика щодо методів оцінки, обліку і контролю активних та пасивних операцій ґрунтується на відповідних нормативних документах. Облікова політика повинна активно сприяти поліпшенню структури активів, якнайшвидшому стягненню сумнівної, безнадійної заборгованості.

Будь-які зміни в обліковій політиці, що мають суттєвий вплив на показники звітного або майбутніх періодів, мають бути описані із зазначенням їх причин і змін. Не вважається зміною в обліковій політиці:

– нова облікова політика щодо операцій, які не с суттєвими;

– нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються по суті від попередніх і не здійснювалися раніше.

Нова облікова політика застосовується до подій та операцій з часу їх виникнення. Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого – як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.

Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності. Принцип послідовності безпосередньо стосується облікової політики підприємства. Обрана облікова політика застосовується підприємством із року в рік. У будь-якому разі вона має залишатися незмінною принаймні протягом календарного року (з 1 січня по 31 грудня). Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у зв'язку зі змінами в законодавстві, розробкою та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи у структурі підприємства. Якщо такі зміни відбулися, то про це ґрунтовно повідомляється у пояснювальній записці до річної звітності.

На сьогоднішній день в Україні функціонують понад 900 селищних бюджетів, а також понад 10 тис. сільських бюджетів. Економічна сутність сільських, селищних бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності відповідних органів місцевого самоврядування, розподіл та використання цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства.

Законодавством, яке регламентує місцеве самоврядування в Україні, встановлено, що сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Усі видатки сільських, селищних бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.Вперше такий поділ був встановлений у Законі України "Про бюджетну систему України", пізніше — в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" він був збережений і поширений на дохідну частину місцевих бюджетів.

Поточні видатки— витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

Видатки розвитку— витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Критерії розмежуваннявидів видатків між місцевими бюджетами встановлені у Бюджетному кодексі України залежно від повноти надання тієї чи іншої послуги та наближення її до безпосереднього споживача. В розрізі тематики курсової роботи розглянемо першу групу видатків, тобто видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які максимально наближені до споживачів. Відповідно вони здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

В складі сільських, селищних бюджетів виділяють відповідно загальний та спеціальний фонд, які формуються за рахунок таких джерел:

1. Податок з доходів фізичних осіб, в частині 25%;

2. Плата за землю, в частині 60%;

3. Місцеві податки та збори 100%;

4. Фіксований сільськогосподарський податок, в частині 100%;

5. Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва - 43%;

6. Плата за оренду майнових комплексів та іншого майна 100%;

7. Державне мито 100%;

8. Адміністративні штрафи та інші санкції 100%;

9. Дотація вирівнювання з районного бюджету;

10. Інші джерела надходжень.

Відповідно до нового механізму організації міжбюджетних відносин, видатки місцевих бюджетів поділяються на дві групи:

1. Видатки, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

2. Видатки, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Перша група видатків відповідає повноваженням, які органи державної влади делегують органам місцевого самоврядування, а друга — власним повноваженням місцевого самоврядування.