Малолітня особа не визнається деліктоздатною і не несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду. За загальним правилом, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

Обсяг неповної цивільної дієздатності розкривається перш за все у переліку дій, які можуть бути вчинені неповнолітньою фізичною особою самостійно. Окрім вчинення дрібних побутових правочинів вона може: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником юридичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку) [29, с. 99].

Право на розпорядження своїм заробітком, стипендією або іншими доходами обумовлене реалізацією права неповнолітнього на працю. Працездатність фізичної особи виникає з 16-ти років. За згодою одного з батьків (усиновителів) або особи, яка його замінює, можливе, як виняток, прийняття на роботу особи, яка досягла 15-ти років. Тому, визнаючи неповнолітню особу суб'єктом трудових відносин, не логічно було б обмежувати її у можливості розпоряджатись результатами своєї праці.

Закон встановлює, що неповнолітні, які не набули повної цивільної дієздатності згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК, самостійно розпоряджаються лише своїм заробітком, стипендією, а не речами, придбаними на ці кошти, бо на останні поширюється дія ч. 2 ст. 32 ЦК. Між тим постає запитання: як бути у тому разі, коли заробітна плата виплачена речами у порядку, встановленому чинним законодавством? У цьому разі, на думку переважної більшості науковців, неповнолітня особа має право самостійно вчиняти правочини, спрямовані на їх реалізацію. Вона має право самостійно розпоряджатися доходами, одержаними від придбаних цінних паперів, гонорарами, преміями за участь у спортивних змаганнях, творчих конкурсах тощо [28, с. 57].

До обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітніх осіб входять й інші дії: реалізація авторських (винахідницьких) прав, реалізація прав вкладників у банківських установах, право бути учасником (засновником) юридичних осіб. Зокрема, при реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності неповнолітні можуть укладати ліцензійні та авторські договори, одержувати винагороду [30, с. 71].

Інші дії, включаючи й дії з розпорядження коштами, внесеними іншими особами у банківську установу на ім'я неповнолітньої особи (ч. З ст. 32 ЦК), здійснюються неповнолітніми за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Така згода має за мету компенсувати недостатній життєвий досвід неповнолітнього, запобігти зловживанням з боку третіх осіб. Між тим, як слушно зазначається у літературі, правочини, які потребують тільки особистої участі, зокрема складання заповіту, взагалі не можуть укладатися неповнолітніми ні самостійно, ні за згодою або дозволом батьків (усиновителів), піклувальників, опікунських органів [9, с. 90].

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). За правилом, згода дається в усній формі. Між тим на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) чи піклувальника (ч. 2 ст. 32 ЦК). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ч. 5 ст. 32 ЦК). Це може бути здійснено за умови збиткового або нераціонального використання зароблених коштів, внаслідок чого у неповнолітнього не залишається коштів на найнеобхідніші потреби.

Закон не вказує, хто в такому разі буде реалізовувати право неповнолітнього. На думку В. Борисової, що в своєму рішенні суд повинен зазначити цю особу (один з батьків, усиновителів чи піклувальник) [29]. Така міра є тимчасовою, оскільки якщо обставини, що призвели до обмеження чи позбавлення даного права, відпадуть, суд скасовує своє рішення і неповнолітній набуває статусу, який був у нього до цього. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. В такому ж порядку неповнолітня особа відповідає за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за таким договором, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування заподіяної нею шкоди, остання відшкодовується у частині, якої не вистачає, або у повному обсязі її батьками (усиновлювачами ) чи піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоду завдано не з їх вини. З досягненням 18-річного віку, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, дієздатність фізичної особи виникає у повному обсязі, і вікові критерії у подальшому не впливають на її зміст.

Таким чином, обсяг і зміст поняття «дієздатність» у чинному цивільному законодавстві залишилися без змін; формула «усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними» є більш вірною у порівнянні з минулою — «розуміє значення своїх дій та може керувати ними», тому що поняття «усвідомлює» точніше відображає психічний стан особи, її свідомість, самосвідомість, критичність тощо, а не тільки «розуміння» — поняття, яке термінологічно має відношення переважно до інтелекту особи.

2. Обмеження, правові наслідки обмеження та порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Дієздатність фізичної особи припиняється смертю. Разом із тим фізичні особи за життя можуть бути визнані обмежене дієздатними (статті 36, 37 ЦК) чи недієздатними (статті 39—41 ЦК). Оскільки ст. 36 ЦК, яка передбачає можливість обмеження дієздатності фізичних осіб, не вказує вік фізичних осіб, які можуть бути обмежені в дієздатності, то можна погодитися з думкою, що обмеження дієздатності можливе як стосовно цілком дієздатних осіб, так і щодо осіб, які досягли 14 років.

Так, ч.1 ст. 36 ЦК України встановлює, що обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Частина 2 ст. 36 ЦК передбачає, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у важке матеріальне становище. У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р. №3 підкреслено, що обмеження в дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами спрямовано на боротьбу з пияцтвом і зловживанням спиртними напоями та має більше значення для попередження порушень громадського порядку і виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, дотримання правил співжиття [32, с. 91].

Обмеження дієздатності фізичної особи можливе тільки на підставах і в порядку, передбаченому законом (гл. 34 ЦПК). Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть мати різний характер, але всі вони фактично пов’язані з обмеженням певних свобод особи.

Так, рішення суду про визнання особи обмежено дієздатною після набуття законної сили надсилається органу опіки і піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатній особі піклувальника (ст. 260 ЦПК, ч. 1 ст. 37 ЦК).

Фізична особа, обмежена в дієздатності, може самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини. Правочини по розпорядженню майном ця особа може вчиняти тільки за згодою піклувальника.

Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Частина 4 ст. 37 ЦК передбачає, що одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, обмеженої в дієздатності, і розпорядження ними здійснюються піклувальником. Відмова піклувальника дати згоду на здійснення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, в орган опіки чи піклування, або в суд.

Обмеження дієздатності фізичної особи не впливає на її деліктоздатність. Частина 5 ст. 37 ЦК передбачає, що особа, яка обмежена в дієздатності, самостійно відповідає за невиконання своїх договірних зобов'язань чи за заподіяння шкоди [33, с. 84].

Обмежена дієздатність фізичної особи відрізняється від дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років за суб'єктом, обсягом дієздатності і за способом встановлення. Дієздатність осіб у віці від 14 до 18 років виникає автоматично по досягненні ними відповідного віку. Обмеження дієздатності фізичної особи відбувається у судовому порядку з підстав, передбачених законом (ст. 36 ЦК). Особа, обмежена в дієздатності, може, як зазначено в законі, самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини. Таким чином, обсяг дієздатності зазначених осіб набагато менше обсягу дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

У випадку припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами суд за заявою зацікавлених осіб відновлює дієздатність. На підставі рішення суду встановлене над особою піклування припиняється. Порядок поновлення цивільної дієздатності визначається ч. 2 і 3 ст. 260 ЦПК, які передбачають, що скасування обмеження дієздатності особи здійснюється рішенням суду за заявою самої особи, обмеженої в дієздатності, членів її сім'ї, профспілок і інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу, а також за власною ініціативою суду. Рішення суду після вступу його в законну силу надсилається органу опіки і піклування. Воно є підставою для зняття встановленої над особою опіки чи піклування [32, с. 97].

Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Підстави та правові наслідки визнання особи недієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особи обмежено дієздатною

Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною.

Таким чином, психічний розлад може бути підставою як для обмеження у дієздатності, про що йшла мова вище, так і для визнання фізичної особи недієздатною. Правове значення для цього має характер психічного розладу . Саме, виходячи з вказаного, суддя у порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіатричну експертизу (ст. 258 ЦПК).

У представленій редакції формула недієздатності містить два критерії : медичний — «хронічний, стійкий психічний розлад» і психологічний — «усвідомлення значення своїх дій та (або) керівництво ними». Медичний критерій недієздатності у новій редакції ЦК (порівняно із попередньою редакцією) зазнав змін і визначений узагальненим поняттям — «хронічний, стійкий психічний розлад», яке включає до себе психічні розлади різні за походженням та патогенетичними механізмами, основною ознакою яких є довготривалість та виразність, яка виключає здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

На думку науковців, формулювання «хронічний, стійкий психічний розлад» є більш прогресивним, аніж «душевна хвороба або недоумство» [12, с. 39].