Курсовая работа: Особистісно-орієнтований підхід до вивчення німецької мови в середніх навчальних закладах

Дослідити зміст навчання іноземної мови в дошкільних навчальних закладах, уточнити його компоненти.

Розробити напрями інтеграції іноземної мови у дитячі види діяльності з урахуванням специфіки особистісно орієнтованого підходу до навчання.

Теоретично обґрунтувати процедуру створення розвивального середовища як форми організації особистісно орієнтованого навчання іноземної мови дітей в умовах суспільного виховання.

Уточнити і систематизувати методи і прийоми особистісно орієнтованого навчання іноземної мови вихованців дошкільних навчальних закладів.

Обґрунтувати і перевірити ефективність методики експериментального навчання як засобу розвитку в дошкільників мовленнєвої діяльності англійською мовою та їхніх особистісних якостей.

Методологічну основу дослідження становлять філософські положення про діалектичну єдність думки та мовної форми як двох аспектів процесу відображення об’єктивної дійсності, розуміння процесу навчання як взаємопов’язаної та взаємозумовленої діяльності вихователя і вихованців; філософські положення теорії пізнання, основні засади системного підходу як методологічного способу пізнання педагогічних фактів; принципи нової парадигми педагогічної науки; основні положення законодавчих та нормативних документів про освіту, зокрема Законів України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про охорону дитинства”, Базового компонента дошкільної освіти в Україні, Коментаря до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, Національної доктрини розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття).

Теоретичною основою дослідження є: основні положення особистісно орієнтованого підходу в навчанні (І.Д.Бех, В.В.Давидов, О.Л.Кононко, М.В.Левківський, О.М.Пєхота, Л.М.Проколієнко, О.Я.Савченко, І.С.Якиманська та ін.); дослідження психологів щодо вікових та індивідуальних особливостей дітей дошкільного віку, закономірностей їхнього розвитку (Є.А.Аркін, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, О.В.Запорожець, В.К.Котирло, С.Є.Кулачківська, С.О.Ладивір, Г.О.Люблінська); теорія мовленнєвої діяльності (І.О.Зимня, О.О.Леонтьєв, О.Й.Негневицька, А.М.Шахнарович та ін.) і дослідження про особливості мовленнєвого розвитку дошкільників (А.М.Богуш, Н.В.Гавриш, А.М.Гончаренко, Т.О.Луценко, Т.О.Піроженко); теорія ігрової діяльності (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, О.В.Запорожець, О.Й.Негневицька, О.П.Поніматко, О.П.Усова); принципи навчання іноземних мов (І.Л.Бім, С.Ю.Ніколаєва, Ю.І.Пассов, В.М.Плахотник, В.Г.Редько, Г.В.Рогова та ін.); вчення про інтегративний підхід до організації педагогічного процесу з іноземної мови (І.Л.Бім, А.Ф.Гергель, І.О. Зимня, Т.К.Полонська, С.В.Роман, Т.М.Шкваріна та ін.); концептуальні засади створення розвивального середовища у дошкільному навчальному закладі (Н.І.Баглаєва, Е.В.Бєлкіна, Н.В.Гавриш, Н.Є.Глухова, А.М.Гончаренко, О.Л.Кононко, Т.О.Піроженко, Т.І.Поніманська, Г.І.Раратюк та ін.).

Методи дослідження. Для з’ясування поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези застосовувалися загальнонаукові методи:

а) теоретичні: вивчення та аналіз філософської, педагогічної, лінгвістичної літератури; ретроспективний аналіз, порівняння, систематизація та узагальнення даних; теоретичне моделювання; праксиметричні (вивчення та узагальнення досвіду, аналіз документів). Вони застосовувалися з метою здійснення аналізу стану проблеми, вироблення концептуальних підходів, обґрунтування і визначення педагогічних умов розвитку мовленнєвої діяльності у старших дошкільників засобами іноземної мови;

б) емпіричні: цілеспрямоване та систематичне спостереження за навчальною діяльністю дошкільників; констатуючий та формуючий етапи педагогічного експерименту; педагогічне оцінювання рівня сформованості мовленнєвої діяльності дітей шостого року життя у процесі навчання іноземної мови; експериментальна перевірка методики формування і розвитку у старших дошкільників іншомовного мовлення.

Організація дослідження. Дослідження проводилося у три етапи впродовж 1999–2004 років.

На першому етапі (1999–2001 рр.) вивчався стан розробленості проблеми дослідження у психологічній, педагогічній та лінгводидактичній літературі; визначалися вигідні методологічні та теоретичні положення, об’єкт, предмет, гіпотеза, мета дослідження, комплекс методів, що забезпечував ефективність діагностики ступеня розвитку в дошкільників мовленнєвої діяльності іноземною мовою; визначалася програма дослідницької роботи.

На другому етапі (2001–2003 рр.) визначено напрями інтеграції іноземної мови у дитячі види діяльності; розроблено підходи до створення розвивального середовища для занять з іноземної мови у дошкільному закладі як однієї з форм організації навчання, орієнтованого на особистість; визначено комплекс методів і прийомів особистісно орієнтованого навчання; організовано і проведено педагогічний експеримент, систематизовано і проаналізовано експериментальні дані.

На третьому етапі (2003–2004 рр.) було проаналізовано й узагальнено результати формуючого етапу експерименту, визначено ефективність застосованих підходів до змісту й організації особистісно орієнтованого навчання іноземної мови дошкільників; сформульовано висновки, розроблено методичні рекомендації для педагогів, написано й оформлено текст дисертації.

Експериментальна база дослідження: дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі підготовчої школи „Плекальня” м.Києва, середньої загальноосвітньої школи №32 м.Кривого Рогу, дошкільних навчальних закладів „Подоляночка” м.Києва, № 22, 33, 232 м.Кривого Рогу, №24, 32, 74 м.Чернігова. Експериментальна група складала 150 дітей.

Наукова новизна дослідження. Вперше обґрунтовано й розкрито процедуру створення розвивального середовища як форми організації особистісно орієнтованого навчання іноземної мови в дошкільному навчальному закладі; розроблено напрями інтеграції іноземної мови в дитячі види діяльності; уточнено, обґрунтовано й систематизовано методи і прийоми навчання іноземної мови дітей шостого року життя, що ґрунтуються на засадах особистісно орієнтованої освітньої парадигми. Теоретичне значення дослідження визначається тим, що проблему особистісно орієнтованого навчання дошкільників доповнено розкриттям модернізованого змісту навчання мовленнєвої діяльності англійською мовою; новими педагогічними ідеями, пов’язаними з інтеграцією іноземної мови в життєдіяльність дітей шостого року життя; системою формування мовленнєвої діяльності засобами іноземної мови. Результати дослідження можуть слугувати базою для подальшого вдосконалення теорії навчання іноземної мови в дошкільних закладах. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропонований особистісно орієнтований підхід до навчання іноземної мови в дошкільних навчальних закладах може бути використаний педагогами, укладачами навчальних посібників, викладачами вищих навчальних закладів і закладів післядипломної педагогічної освіти під час викладання курсу методики навчання іноземної мови для студентів дошкільних факультетів, а також на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Рекомендації є корисними для вчителів початкової школи, педагогів-репетиторів.

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій обумовлена визначеністю теоретико-методологічних позицій; інтегруванням філософських та психолого-педагогічних підходів у розробку провідних ідей дослідження; єдністю теоретичних та емпіричних методів, адекватних предмету, об’єкту, меті і завданням; тривалістю та репрезентативністю вибірки досліджуваних залежностей; високою ефективністю впровадженої у педагогічну практику особистісно орієнтованої системи навчання.

Розділ 1. Загальна характеристика особистісно орієнтованого підходу

1.1Сутність особистісно орієнтованого підходу у навчанні іноземної мови

Одним із найефективніших підходів до реформування сучасної освіти названо особистісно-орієнтований підхід.Проте робота щодо розробки теорії і методики особистісно-орієнтованої освіти поки ще далеко від завершення і в першу чергу це стосується її концептуальної основи. У працях класиків української педагогіки К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського містяться всі або майже всі положення, що можуть бути покладені в основі сучасної концепції особистісно-орієнтованого навчання й виховання.

Поняття особистісно-орієнтований підхід у працях Сухомлинського відсутнє.

Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно-орієнтованого підходу. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови.Головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості.Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини.Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно. Головного суб’єкта навчально-виховного процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип неповторності кожної дитини.З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов’язане наступне положення В.О. Сухомлинського – про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей.Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип визнання відсутності нездібних дітей. З положення про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов’язане положення про нерівність розумових здібностей дітей, яке, на перший погляд, йому суперечить. Проте протиріччя тут нема. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками дітей.Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес. Отже, третім принципом особистісно-орієнтованого підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей.

Навчання й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. А що робити з дітьми, які мають знижену здатність до навчання? Як вчити і виховувати таких дітей? Впоратися з цим завданням можна, на думку В.О.Сухомлинського, лише за умови використання для навчання і виховання таких дітей особливих заходів, тонкого і делікатного індивідуального підходу.

Звідси випливає четвертий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу.Індивідуалізація навчально-виховного процесу – це, по суті, навчання і виховання кожного учня за індивідуальним планом. “Досвід переконує, - пише В.О.Сухомлинський у статті “Народний учитель”, - якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок.Природні задатки, нахили, обдарування складають зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення – зміст п’ятого принципу особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принципу врахування індивідуальних особливостей учнів.

Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого підходу до навчання й виховання учнів, В.О. Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини. Отже шостим принципом особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання. що випливає із педагогічних ідей В.О. Сухомлинського, є принцип визначення кожного учня особистістю.

Головним завданням щодо реалізації цього принципу є збереження і розвиток у дитини почуття людської гідності. Це завдання В.О. Сухомлинський вважав одним із найважчих і найтонших завдань педагога і, судячи з того, як часто зустрічається поняття людська гідність у його працях, надавав йому дуже великого значення.Поважне ставлення до людської гідності, людської особистості учня є, говорячи словами В.О. Сухомлинського, найважливішим педагогічним інструментом, оскільки дає змогу зберегти всі гарні людські якості, що були закладені у дитини від народження – доброту, людяність, невгамовність, і не дає змоги розвинутися поганим властивостям – безвольній і мовчазній покірності, безсердечності, жорстокості. Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О. Сухомлинського, творити дуже ніжну, тонку річ: бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора”.

Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою, людяністю, добротою, чуйністю; на прикладі педагогів і батьків; правдою; повчанням; через подолання труднощів і ін. Але насамперед радістю... Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості, бадьорості – пише В.О. Сухомлинський у праці “Духовний шлях школяра”.

Радість – це позитивні почуття.

Переживання як позитивних, так і негативних інтелектуальних почуттів позначається на всьому духовному житті дитини.Звідси – наступний, сьомий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання – принцип отримання позитивних почуттів від навчання.У талановитих дітей успіхи у навчанні можуть породжувати почуття запаморочення від успіхів, зазнайство. Щоб запобігти цим небажаним явищам, - пише В.О. Сухомлинський, - слід уміло вести підлітка шляхом подолання труднощів. Цю вимогу можна сформулювати як восьмий принцип орієнтованого особистісного навчання – принцип навчання через подолання труднощів.Навчання – це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. При чому цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання, пише В.О.Сухомлинський у статті “Розумова праця і зв’язок школи з життям”, є дослідницький підхід до предмета вивчення.

К-во Просмотров: 144
Бесплатно скачать Курсовая работа: Особистісно-орієнтований підхід до вивчення німецької мови в середніх навчальних закладах