Курсовая работа: Особливості тактики допиту потерпілого
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Зазначимо принагідно, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (п. 9 ст. 34) відносить до числа близьких родичів також усиновителів або всиновлених. До участі у справі допускаються не всі близькі родичі потерпілого, а один з них, про що особа, яка провадить розслідування, виносить постанову, а суд – ухвалу.
З моменту визнання особи потерпілою вона вправі мати представника, який користується такими ж правами що й потерпілий (крім права давати показання). Представник потерпілого не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам останнього. Повнолітній і дієздатний потерпілий може будь-коли відмовитися від представника. Потерпілий у кримінальному судочинстві має, як права, так і обов’язки. Щодо прав, то серед них виділяють такі:
1. Давати показання у справі або відмовитись від давання показань. Давання показань – право, а не обов’язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань – відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте, він несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст. 384 Кримінального кодексу України (надалі – КК України). Відповідно до ст. 19 КПК України потерпілий має право давати показання рідною мовою або користуватися послугами перекладача. Оплата перекладача здійснюється за рахунок держави.
2. Подавати докази. Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи, матеріали звукозапису або кінозйомки, речові докази тощо). Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, зобов’язана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо докази представлені в ході судового розгляду, цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.
3. Заявляти клопотання та відводи. Право заявляти клопотання може бути реалізовано потерпілим на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілим клопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результати їхнього розгляду потерпілий повинний бути своєчасно повідомлений. Відвід може бути заявлений потерпілим слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, обвинувачу брати участь у справі за умови їхньої об’єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавленні у розв’язанні справи. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має право заявити їм відвід.
4. Знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, - після віддання обвинуваченого до суду. Дане право по закінченні попереднього слідства реалізується пред’явленням слідчим потерпілому всіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому виді разом із речовими доказами і матеріалами технічного документування. Про ознайомлення потерпілого зі справою складається протокол, у якому вказуються всі зроблені ним заяви і клопотання.
5. Брати участь у судовому розгляді. Дане право служить основною гарантією захисту прав і свобод потерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку.
6. Подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судді, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки. Дії і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені потерпілим: дії та рішення слідчого та органу дізнання – прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, - начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора – вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду – у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскарженні в суді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, може оскаржити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов’язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз’яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.
7. Право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий має по справах приватного обвинувачення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обвинувачення, суд роз’яснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.
Потерпілий зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання, підкорятися розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання.
2. ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ДОПИТУ У КРИМІНАЛІСТИЦІ
Допит при здійсненні розслідування – це процес отримання показань від особи, що володіє даними, які мають значення для справи, що розслідується. Допит – найбільш поширений спосіб отримання доказів та, одночасно, одна з найбільш складних слідчих дій. Його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання людей, їх психології, оволодіння тактико-криміналістичними прийомами допиту. Складність допиту полягає не лише в тому, що слідчому інколи протистоїть людина, яка не бажає говорити правду і, навіть, взагалі не бажає давати показання, але і в тому, що показання людини, яка щиро прагне повідомити слідчому всі відомі їй факти по справі, можуть містити помилки та викривлення, хибні думки та домисли, які при допиті необхідно своєчасно виявити та врахувати при оцінці та використанні показань.
Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, що містяться в них – доказами. Для підозрюваного і обвинуваченого показання являються, крім того, і засобом захисту проти підозр, що виникли, чи пред’явлених обвинувачень. Це слід враховувати при оцінці значення допиту, як слідчих дій.
Допит являє собою процес передачі слідчому особою, що допитується, інформації про розслідувану подію, чи пов’язаних з нею обставин і осіб. Така інформація надходить допитуваному в момент сприйняття ним тих чи інших явищ чи предметів, запам’ятовуються ним і потім, при допиті, відтворюється і передається слідчому. Процес формування показань – від сприйняття до передачі інформації – носить психологічний характер; під час нього на психіку людини постійно впливають численні об’єктивні та суб’єктивні фактори, дія яких в кінці кінців відображається на повноті та об’єктивності показань. Такими об’єктивними факторами, що перешкоджають сприйняттю розслідуваної події чи її елементів, є погані несприятливі для спостереження погодні умови, віддаленість спостерігача від місця події, нетривалість події чи спостерігання і т. п. Навпаки, освідчення, що сприяє спостереження, близькість до об’єкту сприйняття, тривалість спостереження тощо, сприяють отриманню більш повної та точної інформації на подію. Такий же вплив спричиняють і суб’єктивні фактори. Перебування людини в стані сильного збудження, страху, стомлення, наявність інтересу тощо. Вплив всіх цих факторів повинен бути відомим слідчому. Він повинен знати і засновані на даних судової психології тактичні прийоми, що дозволяють послабити шкідливий вплив вищезгаданих факторів на вичерпність та об’єктивність показань. Заповнити прогалини в пам’яті, що виникли в результаті їх впливу, оживити спогади про те, що сприймалось, впорядкувати відтворення інформації, що зберігається в пам’яті допитуваного. Щоб успішно здійснити допит, слідчому потрібно чітко уявляти собі яку інформацію і за допомогою яких засобів та способів він має намір отримати від допитуваного. Коло обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем та часом скоєння, наслідками тощо.), які підтверджують чи відкидають провину у його скоєнні певних осіб та мотиви їх дій, що впливають на ступінь та характер відповідальності обвинувачуваного а також відносяться до характеру та розміру шкоди, завданої злочином. До предмету допиту можуть належати обставини, що сприяють скоєнню злочину. Практичним предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежить як від процесуального статусу допитуваного, так і від того, якою інформацією допитуваний може володіти.
2.1 Загальні положення процесуального характеру
Процесуальний порядок проведення допиту передбачає, що цю слідчу дію може бути проведено за місцем проведення розслідування чи за місцезнаходженням допитуваного, як правило, в денний час. Допитувані дають свідчення на одинці зі слідчим за винятком випадків, прямо передбачених законом (присутність захисника, педагога, законних представників тощо).
Перед допитом слідчий за необхідності встановлює особу допитуваного, роз’яснює йому права, з’ясовує анкетні данні. Допит щодо справи починається з пропозиції допитуваному розповісти все відоме по справі, після чого слідчий може поставити йому питання.
Показання допитуваного заносяться в протокол від першої особи і за можливістю дослівно. За необхідності у протокол також вносяться і поставлені допитуваному питання і його відповіді. Після дачі показань допитуваному в разі його прохання повинно бути надано можливість записати свої показання власноруч. По закінченню допиту протокол пред’являється допитуваному для перечитування. Правильність запису показань завіряється підписами допитуваного та слідчого.
2.2 Загальні положення тактики допиту
До загальних положень тактики допиту слід віднести його активність цілеспрямованість об’єктивність та вичерпність, необхідність врахування при допиті властивостей особи допитуваного.
Активність допиту полягає в тому, що слідчий міцно утримує ініціативу при допиті, вміло використовує для досягнення мети допиту всі необхідні тактичні прийоми, при цьому суворо дотримуючись вимог закону. Щодо осіб, які ухиляються від дачі правдивих показань, допит повинен носити наступальний характер: за допомогою всіх наявних в його розпорядженні законних засобів слідчий повинен прагнути отримати правдиві показання.
Цілеспрямованість допиту означає його проведення із заздалегідь продуманою метою , для отримання певної інформації. Цілеспрямованість забезпечується наявності у слідчого повного уявлення про предмет допиту, прагнення до досягнення поставленої мети, вміння підпорядкувати їй застосовувані засоби та прийоми допиту.
Об’єктивність та вичерпність проявляється в тому, що слідчий не має права за власним бажанням скорочувати отримані показання, змінювати їх у відповідності до своїх уявлень про хід справи, нав’язувати допитуваному свої переконання. Однією з гарантій об’єктивності допиту є заборона законом задавати допитуваному питання, які схиляють до певної відповіді, а вичерпності – вимога дослівного за можливістю викладення показань.
Успіх допиту залежить від того, наскільки повно слідчий врахує та використає при допиті особливості особи допитуваного – його психіку, культурний рівень та рівень освіти, професію, світогляд тощо. Без цього неможливо встановити психологічний контакт з допитуваним. Такий контакт є необхідною умовою досягнення мети допиту. Під психологічним контактом з допитуваним слід розуміти створення такої атмосфери допиту, за якої у допитуваного виникає повага до слідчого, розуміння його завдань та обов’язків, відкидаючи всякі особисті мотиви в його діях, розуміє необхідність сприяти своїми свідченнями встановленню істини, чого інколи буває важко досягти.
Врахування психологічних особливостей особистості допитуваного необхідно і для вірного вибору тактичних прийомів допиту.
Розрізняють первинний, повторний та додатковий допити.
На первинному допиті предмет допиту з’ясовується в повному обсязі (за виключенням випадків, коли з тактичних міркувань слідчий вважає за необхідне не чіпати ті чи інші обставини, з’ясування яких пов’язано з попереднім проведенням інших слідчих дій).
За повторного допиту слідчий знову звертається до з’ясування тих обставин щодо яких допитуваний вже надавав свідчення на попередньому допиті. Метою повторного допиту є деталізація раніше отриманих свідчень, їх уточнення; отримання повторних свідчень для порівняння їх з первинними на предмет виявлення між ними можливих протиріч; переконанні допитуваного в неправильності та безглуздості його позиції, за умови, що є підстави вважати, що попередні його свідчення неправдиві.
На відміну від повторного, додатковий допит – це процес отримання свідчень щодо ти х обставин справи, про які не йшла мова на попередніх допитах. Завдання додаткового допиту доповнення раніше отриманих показань. Тому додатковий допит може будуватися за питально-відповідною системою без вільної розповіді допитуваного.