Курсовая работа: Підготовка дітей до шкільного навчання

Успішне вирішення завдань щодо розвитку особистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначається тим, наскільки правильно враховується рівень підготовки дитини до шкільного навчання [13, с.7]. На кінець дошкільного віку, найчастіше — до 7 років, у дитини формуються якості особистості, які становлять необхідну передумову її нормального переходу до періоду шкільного дитинства. Саме рівнем сформованості цих якостей і визначається готовність до навчання в школі.

Психологічна готовність до шкільного навчання — це комплексна характеристика дитини, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя і формуванню навчальної діяльності. Ці якості певним чином групуються і розглядаються як складові, або компоненти, психологічної готовності до школи.

Основними складовими психологічної готовності до школи є: мотиваційна, емоційно-вольова, розумова готовність[14, с. 49].

1.2.1 Мотиваційна готовність до навчання в школи

Л.І.Божович уперше ввела і ґрунтовно обумовила як компонент готовності до шкільного навчання готовність дитини до нової соціальної позиції школяра. В її основі — потреби і мотиви, які визначають прагнення дитини вступити і ходити до школи, бажання вчитися [14, с.49]. Тут мається на увазі не той природній інтерес, який виявляють дошкільники . Мова йде про виховання реальної і глибокої мотивації, яка може стати спонукальною причиною їх прагнення до здобуття знань, не дивлячись на те, що навчання вмішує в себе не лише привабливі моменти [1, с.7-8].

Аналізуючи педагогічний досвід і дані спеціальних досліджень, Л.І.Божович показала, що хоча дітей, які вступають до школи, дуже цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — ранці, оцінки, дзвінки, шкільна форма тощо, але не це є визначальним, центральним в їхньому прагненні ходити до школи. їх захоплює, писала Л.І. Божович, власне навчання як серйозна змістовна діяльність, яка приводить до певного результату, важливого для самої дитини і для оточуючих дорослих [14, 49].

В цей період у дітей з'являється одне з найважливіших новоутворень — супідрядність мотивів, що є рушієм розвитку особистості дитини, оскільки вона живе в суспільстві і не уявляє себе поза ним. Іншими словами, діяльність старших дошкільнят дедалі більше спонукається не окремими, ізольованими мотивами, що непов'язані один з одним, а певною системою мотивів, завдяки чому й розвивається здатність дитини до морального вибору, що дає їй змогу діяти свідомо, самостійно, відповідно до суспільно значущих вимог [2, с.49].

Зрозуміло, що правильне уявлення дитини про школу і відповідні мотиви учіння формуватимуться безпосередньо в самій школі, в процесі учбової діяльності. Однак ті передумови, з якими діти починають навчання, багато в чому визначають як майбутні досягнення так і труднощі.

Якщо в дошкільника сформувалось бажання йти до школи, вчитися, що узгоджується з адекватними уявленнями про школу, про ті вимоги, які вона ставить, то це один з найсприятливіших чинників нормального переходу до шкільного дитинства, учбової діяльності. Така дитина з готовністю сприймає шкільні правила, завдання, вимоги, умови, їй легше призвичаїтись до них [14, с.53].

Дітей, в яких бажання йти до школи, прагнення стати школярем поєднується з поверховими уявленнями про школу, з окремими яскравими враженнями, неістотними для вимог школи [14, с.53], найчастіше очікують значні труднощі. їхнє бажання йти до школи було викликане привабливими зовнішніми атрибутами. Певних радикальних змін у власній поведінці, у ході занять, пов'язаних з необхідністю узгоджувати їх з вимогами школи, вони не передбачали. І, отже, від самого початку таких дітей у школі можуть спіткати більші чи менші розчарування. Якщо вчитель своєчасно не зуміє надати таким дітям відповідну допомогу, постійно робитиме зауваження, виявлятиме свою невдоволеність, то труднощі, з якими стикаються діти, можуть стати для них тривалими, іноді навіть вони їх самотужки подолати не зможуть. Все це призведе до негативних наслідків. Отже, завдання вчителя — підтримати бажання дітей вчитися, ознайомлюючи з реальною ситуацією, вимогами школи, їхньою відмінністю від дошкільного дитинства.

Настрої дітей, які начебто мають правильне уявлення про ті вимоги, які ставить школа, і разом з тим мають побоювання, навіть страхи, найчастіше формуються в умовах, коли вихователі в дитячому садочку (а батьки— вдома) знайомлять їх з вимогами школи, але при цьому приділяють мало уваги виробленню способів поведінки у тій чи іншій складній ситуації [14, с. 53-54]. У такому випадку боязкі, замкнуті та ослаблені фізично діти, як правило не можуть самостійно перенести навіть знайомі їм способи поведінки у нові умови або навчитись нових прийомів подолання труднощів. Дуже важливо, щоб учитель своєчасно виявив таких дітей, надав їм підтримку і допомогу. Завдяки цьому вони швидше набудуть упевненості в собі, а процес адаптації до шкільних вимог минатиме нормально. Без відповідної допомоги почуття невпевненості в собі, побоювання, страху заважатимуть дітям активно працювати на уроках [14, с.54].

Мотиви з якими пов'язані успіхи у навчанні, не є однорідними. Деякі психологи, а також педагоги, поділяють їх на дві групи — внутрішні і зовнішні. Так, В.Е. Мільман до внутрішніх мотивів навчання відносить власні пізнавальні інтереси та безпосередню зацікавленість учня в реалізації й досягненні результату цього процесу. А до зовнішніх — орієнтацію школяра на оцінку й інші форми заохочення і покарання, престижно-лідерські моменти, різні форми зацікавленості навіть і ті, що не стосуються процесу навчання [11, с. 129].

Досліджуючи потреби і мотиви, О.В. Скрипченко виділив фактори, що впливають на формування мотивів успішності учня. Це становище школяра в колективі, усвідомлення ним навчальних успіхів і моральних якостей своїх ровесників та власних, задоволення успіхами в навчанні та місцем у колективі [11, с. 51].

Досліджуючи в 60-х роках мотиви навчання учнів початкових класів, О.В. Скрипченко використовував класифікацію німецького психолога Г. Розенфельда, де автор виділяє вісім категорій мотивів навчання.

Мотив "Як самоціль" наявний у дітей, які на запитання "Для чого ти навчаєшся?" дають відповіді: "Щоб мати знання", "Цікаво вчитись" тощо. Це найцінніший мотив у виховному плані, оскільки характеризується високим рівнем усвідомлення мети діяльності [11, с.52].

Мотив "З метою особистих переваг" характеризується такими відповідями учнів "Щоб бути найкращим", "Щоб не бути останнім у класі", "Щоб мене часто хвалили" тощо[11, с.52]. Воно спостерігається насамперед у дітей із яскраво вираженим егоцентризмом, схильністю до кар'єризму, егоїстичними рисами характеру.

Мотив "На основі соціальної ідентифікації*" характеризується такими відповідями учнів: "Щоб порадувати маму", "Соромно перед бабусею", "Щоб не відставати від сестри" тощо. За нашими даними він має тенденцію до спаду.

Мотив, пов'язаний з антицепцією успіху й уникненням неуспіху, можна простежити у таких відповідях учнів:"Щоб похвалив учитель", "Щоб тато купив велосипед" тощо.

Мотив "Внаслідок тиску" характеризували такі відповіді: "Не вивчу уроки, мама не відпустить гуляти на вулицю", "Не вивчу уроки, тато буде сваритися" тощо. Домінування такого зовнішнього мотиву призводить до ускладнення соціальної адаптації дитини, до формування заниженої самооцінки та негативного ставлення до всього, що викликає труднощі.

Мотив "За велінням совісті". Про його наявність свідчать такі відповіді учнів: "Коли не вивчу уроки, то мені дуже неприємно", "Коли не вивчу уроки, то соромно перед однокласниками та вчителем" тощо. Даний мотив не притаманний молодшим школярам.

Мотив "На основі практичних у житті цілей" характеризується такими відповідями: "Хочу бути бізнесменом", "Навчаюся тому, що хочу мати власне підприємство і джип" тощо. Це позитивний зовнішній мотив, який може слугувати основою для розвитку практичного та пізнавального інтересу дитини.

Мотив "За суспільною потребою" носив таке словесне забарвлення: "Щоб бути корисним і потрібним людям", але він не характерний для учнів початкових класів [11, с.52].

Для вивчення мотиваційної готовності використовується бесіда про школу, про те, що найбільше приваблює в ній дитину. Крім того, спостерігаючи за діяльністю вихованців у вільний час в ігровому куточку, можна помітити, яким іграшкам кожна дитина віддає перевагу, як довго зосереджується вона на виконання ігрових завдань навчального спрямування (скажімо, складання слів з букв-кубиків). Якщо дитина вибирає навчальне завдання замість гри, це свідчить про її позитивне ставлення до шкільного навчання. Коли вона намагається будь-що виконати доручення, здійснюючи при цьому вольові зусилля, є підстава говорити про елементи вольової готовності до школи. Звичайно, слід ще врахувати бажання та вміння дитини підкорятися загальним правилам, виявляти терпіння тощо [9, с.4].

На основі вище сказаного можна зробити висновок, що провідними для першокласників є мотиви, пов'язані з самоціллю. Розглянуті мотиви в окремих випадках можуть суттєво впливати на рівень навчальної успішності учнів початкових класів, але не всі вони мають однакову виховну цінність.

1.2.2 Емоційно-вольова готовність до навчання в школі

Школа й учіння, як основна діяльність, що заступає гру дошкільника, вимагають від дитини вміння розуміти і усвідомлювати потребу дотримувати певних правил поведінки на уроці, під час перерви, в роздягальні, їдальні, спортивному залі. Дитина має дотримуватися правил, вимог, визначених учителем, під час виконання учбових завдань у школі і вдома, а також певних нормативів поведінки, правил шляхетності, вихованості у свій вільний час — на перерві, на шкільному подвір'ї, вулиці, у театрі, парку тощо.

У зв'язку з цим надзвичайно важливим компонентом психологічної готовності до школи є готовність дитини в емоційно-вольовій сфері, яка зумовлює вміння регулювати свою поведінку в досить складних ситуаціях, пов'язаних з напруженістю, необхідністю зібратися, мобілізуватися під час тих чи інших переживань у стані втоми, довести справу до кінця[14, с.54].

На відміну від імпульсивних дій дітей раннього віку, які опосередковуються предметною ситуацією, недостатньо усвідомленим спонуканням, довільна дія — це дія, що керується свідомо прийнятою вимогою, правилом, або навпаки — відмова від дії теж відповідно до певних обставин. Якщо зважати на те, що все шкільне життя дитини і, насамперед, процес навчання, є суцільним підпорядкуванням правилам, то стане зрозумілим, чому такі видатні дитячі психологи, як Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, Л.І.Божович вважали, що саме соціальна зрілість — наріжний камінь готовності дитини до навчання [7, с.70].

Емоційно-вольова готовність виявляється у відповідному рівні розвитку особистісної поведінки дошкільника. Визначальним в цьому відношенні є розвинута протягом дошкільного віку здібність дитини до керування своєю поведінкою: вміння свідомо виконувати правила або вимоги вихователя, виявляти наполегливість в досягненні поставленої мети, уміння виконувати до кінця потрібну роботу, всупереч привабливій, але відволікаючій від неї мети та інше. Основу для розвитку довільності поведінки майбутнього школяра складають сформована до кінця дошкільного віку ієрархія мотивів [6,с.193].