Курсовая работа: Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти довкілля

- дослідити суспільну небезпеку злочинів у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (другий розділ складається з 4 підрозділів), висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Відповідальність за екологічні злочини є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля.

Законодавство про кримінальну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об’єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами та суб’єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов’язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик кримінальної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства, а узагальнені в КК України [13. c. 303].

Всі природні багатства нашої країни — «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони — згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського народу». Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки [1. c.111].

Удосконалення механізму реалізації кримінальної відповідальності за посягання на навколишнє природне середовище — один з найважливіших напрямів реформи кримінального законодавства, застосування норм якого повинно відіграти значну роль у боротьбі з екологічними правопорушеннями. Безперечно, покладати всі надії тільки на правові засоби не можна. Разом з тим без досконалого правового забезпечення здійснення природоохоронних заходів неможливо. Правовідносини, що виникають у сфері охорони навколишнього середовища та природокористування, регулюються нормами як кримінального, так і цивільного, міжнародного, адміністративного права й такими галузями екологічного права, як водне, земельне, повітряне, лісове, гірниче, а також великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів. Незважаючи на різні цілі, завдання і методи регулювання відносин у сфері екології, спільним залишається предмет їхньої уваги: захист навколишнього середовища від нераціонального використання природних ресурсів, здоров'я людей, охорона інтересів суспільства від несприятливого екологічного впливу [9. c. 256].

Судова практика у сфері екології складається в традиційному напрямі — притягнення до відповідальності за незаконну порубку лісу, незаконне полювання та незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; і дуже рідко за забруднення водоймищ та атмосферного повітря (характерно для практики господарських судів). Занепокоєна екологічним станом громадськість активізує «зелений» рух (що яскраво довели вибори — 1998 р. у Верховну Раду), наполегливо вимагає посилити відповідальність за екологічні правопорушення. Особливе місце у системі еколого-правової відповідальності займають екологічні злочини, що визначаються у юридичній літературі як «передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери. Ефективність охорони природної сфери багато в чому залежить від досконалості закону. Попереднє кримінальне законодавство відображало безнадійно застарілу концепцію пріоритету економічних інтересів держави над екологічними [14].

Наявна екологічна ситуація в Україні суттєвим чином обумовлена існуванням масштабної екологічної злочинності, яка не знаходить свого адекватного відображення в офіційній статистиці. Так, аналіз статистичних даних про стан екологічної злочинності в Україні свідчить, що її доля в загальній структурі злочинності є стабільно незначною та становить близько 0,3 %. Основне місце в структурі злочинів проти довкілля, вчинених у 2004 році, займає незаконна порубка лісу – 54,4 % (1022), незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – 24,8 % (465), незаконне полювання – 1,7 % (32), порушення правил охорони надр – 12,5 % (234). Разом з тим злочини, що пов’язані з забрудненням природного середовища і тому являють надзвичайну небезпеку екосистемам та здоров ю людей, виявляються вкрай рідко (6,6 %), ще меншу долю становить кількість осіб засуджених за вчинення злочинів цієї категорії (0,8 %). Особливості правозастосовної практики у сфері охорони природного середовища значною мірою обумовлені оцінкою злочинів проти довкілля як таких, що не становлять великої суспільної небезпеки, а тому не приділяється належної уваги протидії екологічній злочинності на державному рівні. Так, у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки не заплановано жодного заходу, спрямованого на запобігання злочинам проти довкілля [15. c. 320].

Проте, незважаючи на безумовну теоретичну та практичну значимість наукових досліджень проблеми, питання комплексного дослідження стану екологічної злочинності в Україні, зокрема й на регіональному рівні, та її запобігання не розглядались або розглядались фрагментарно.

Аналіз статистичних даних про стан екологічної злочинності в Україні свідчить, що її частка в загальній структурі злочинності, незважаючи на стійку тенденцію до збільшення, залишається незначною (Таблиця 1).

Таблиця 1

Питома вага злочинів проти довкілля у загальній структурі злочинності в Україні за період 2001 - 2007 років (за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України)

Роки	Зареєстровано злочинів проти довкілля	Зареєстровано всього злочинів	Питома вага, у %
2001	1374	503676	0.27
2002	1247	450661	0.27
2003	1977	556351	0.35
2004	1877	520105	0.36
2005	2165	485725	0.46
2006	1919	420900	0.46
2007	1960	401293	0.49

Злочини проти довкілля мають своїм родовим об'єктом суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове обгрунтоване раціональне використання і відтворення природних ресурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери.

За своїм безпосереднім об'єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на:

1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253),

2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 240, 241 і 254),

3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244),

4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252).

Отже, необхідно створювати законодавчі та організаційні можливості для планомірної, послідовної боротьби з екологічними злочинами [6. c. 568].

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

2.1 Злочини проти екологічної безпеки

До даної групи відносяться наступні злочини:

1. Порушення правил екологічної безпеки (ст. 236).

2. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237).

3. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238).

4. Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253).