Курсовая работа: Порядок проходження служби в митних органах

По-перше, відмічу, що не можна обирати або призначати на посаду в державному органі та його апарат осіб, які:

– визнані у встановленому порядку недієздатними, тобто відсутня правова передумова щодо можливості громадянина бути дієздатним. Порядок визнання громадянина недієздатним передбачає гл. 34 Цивільного процесуального Кодексу України;

– мають судимість, що є несумісним із заняттям посади. При цьому також слід розуміти, що це обмеження поширюється на осіб, яких суд позбавив права займати посади в державних органах протягом визначеного терміну;

– у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками. Підпорядкованість у широкому значенні-нормативно визначений режим організаційних відносин між державними органами, установами й організаціями, для якого характерний інший ступінь адміністративної залежності органів, установ та організацій нижчого рівня від органів вищого рівня. Підпорядкований – посадова особа, яка у службовому відношенні перебуває під чиєюсь владою, комусь підкоряється. За аналогією з державним управлінням підпорядкованість може бути повною (абсолютною) або частковою.

Повна підпорядкованість (підлеглість) передбачає наявність у вищої посадової особи всіх або більшості важелів і повноважень керуючого впливу, а саме: вирішення щодо підпорядкованої посадової особи питань прийому та звільнення, утворення і визначення її правового статусу, здійснення функцій нагляду та контролю таінше.

У чинному законодавстві чітко не окреслено кола посад, які можуть стати перепоною для працевлаштування особи в митному органі за умови, якщо ці посади обіймають близькі родичі. [6]

До речі, вище зазначена та охарактеризована мною норма міститься як в ЗУ» Про державну службу», так і в Митному кодексі.

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, також не має права вчиняти ряд інших дій, зокрема:

– сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

– займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

– входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

– відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

– сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

– неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

– бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

– надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень. [45]

Визначення поняття підприємницької діяльності подане в ст. 42 ГК України: підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, па власний ризик господарська діяльність, яку здійснюють суб'єкти господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Посередником є особа, яка виконує від імені та коштом державного митного службовця деякі юридичні дії, пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності.

Під повіреним мається на увазі особа (державний службовець, працівник митного органу), яка вирішує як юридичні, такі фактичні дії від свого імені і, можливо, без матеріальних витрат та винагороди у справах органу, де він працює в інтересах третіх осіб. Дозвіл бути повіреним насправді мало б означати створення державному митному службовцю можливості використовувати свої посадові прерогативи в інтересах приватних осіб, за діями яких йому доручено здійснювати контроль. Отже, виконання дій за дорученням інших приватних осіб суперечить правовому статусові державного службовця, а тому заборонене законодавством. [20]

Як вже було зазначено вище, державний митний службовець під час проходження служби не має права відмовлятифізичним та юридичним особам вінформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, давати недостовірну чи неповну інформацію. В Митному кодексі існує окрема глава-інформування та консультування з митної справи. В даній главі вказано, що інформація надається на запит осіб, а консультування може здійснюватись на платній основі.

Під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та довкіллі. Так, в ст. 9 Конституції України встановлюється право громадян на інформацію. Це ж право надається і ЗУ» Про інформацію». Крім того, в цьому законі встановлено право вільно користуватися та розповсюджувати і нформацію, крім випадків, встановлених законом. Державні митні службовці володіють передусім адміністративною інформацією (даними), а саме: офіційними документованими даними, які дають кількісну і якісну характеристику подій, процесів, що відбуваються в мінній справі, і які збирають, використовують та зберігають митні органи, спеціалізовані митні установи й організації з метою виконання своїх функцій.

Відповідно до закону України «Про інформацію» учасники інформаційних відносин мають право одержувати, використовувати, поширювати та зберігати й інформацію в будь-який формі з використанням будь-яких засобів. [1]

У деяких випадках державні митні службовці мають право на підставі закону відмовити в інформації або надати неповну інформацію.

Це можливо, якщо інформація є:

– державною таємницею;

– конфіденційною;

– власністю організації, а також, коли її розголошення зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

Відмова в інформації полягає в умисному ненаданні інформації фізичній чи юридичній особі, які мають право па одержання цієї інформації за законом чи на підставі іншого нормативно-правового акта.

Затримання інформації наявне тоді, коли державний митний службовець невчасно надає її особі чи органові, якому ця інформація мала бути надана відповідно до чинного законодавства.