Таким чином, власнісний статус цієї категорії земель повністю підпорядкований власнісному статусу об’єктів курортної інфраструктури та інших об’єктів нерухомого майна, які розташовані на землях оздоровчого призначення. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про курорти» приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється. Крім того, забороняється приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували у державній або комунальній власності. Отже, земельні ділянки, на яких розташовані зазначені санаторно-курортні заклади, приватизації не підлягають.

Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що знаходяться або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, не заборонена. Вона може здійснюватися в порядку, встановленому законами з питань приватизації, за умови збереження профілю об’єктів, що приватизуються[5] . Земельні ділянки, на яких розташовані такі заклади, також можуть бути приватизовані. Слід зазначити, що Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі (п. 3)[6] з метою залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій планується проведення приватизації оздоровчих та санаторно-курортних закладів (крім спеціалізованих санаторіїв), у першу чергу нерентабельних та тих, що перебувають в оренді, а також об’єктів незавершеного будівництва. Разом з такими об’єктами приватизації підлягатимуть і земельні ділянки, на яких вони розташовані.

Основне цільове призначення цієї категорії земель полягає в їх використанні в інтересах курортної справи. Курортна справа – це сукупність усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів[7] . Отже, основне цільове призначення таких земель полягає у їх використанні для забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів.

Разом з тим, види діяльності, які охоплюються поняттям «курортна справа», не зводяться лише до власне лікувально-оздоровчого процесу. Як зазначається в Концепції розвитку санаторно-курортної галузі розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв’язок, комунальне господарство) потребує розв’язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов’язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів. Отже, на землях оздоровчого призначення дозволяється здійснення і таких видів діяльності, які характерні для цільового призначення інших категорій земель[8] . До них належать будівництво та експлуатація об’єктів транспорту, житлове будівництво, будівництво та експлуатація промислових та сільськогосподарських підприємств, розміщення об’єктів рекреації, природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини.

Багатоманітність видів діяльності, які дозволяються здійснювати на землях оздоровчого призначення, обумовлена тим, що переважна більшість курортів України розташовані в межах населених пунктів. В зв’язку з цим Кабінет Міністрів України постановою від 28 грудня 1996 р. № 1576 затвердив перелік населених пунктів, віднесених до курортних, який станом на 2009 р. включав 241 населений пункт нашої країни[9] .

Забезпечення повноцінного функціонування населених пунктів, в тому числі й курортних, передбачає здійснення на їх території різних видів діяльності. Тому основне цільове призначення земель курортів, які складають переважну частину земель оздоровчого призначення, не забороняє здійснення таких видів діяльності.

Разом з тим, поряд з основним цільовим призначенням категорії земель оздоровчого призначення слід виділяти цільове призначення окремих земельних ділянок у межах курортів. Так, у межах курортів можуть перебувати не тільки земельні ділянки, надані у власність чи користування лікувальним та санаторно-курортним закладам, установам та їх об’єднанням, а й земельні ділянки, надані громадянам та юридичним особам для житлового будівництва, будівництва та обслуговування об’єктів комерційного призначення (магазинів, ресторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільськогосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв’язку тощо. В зв’язку з цим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» встановлено, що у проектах землеустрою з встановлення меж територій оздоровчого призначення повинні визначатися й межі земельних ділянок всіх їх власників та користувачів[10] .

На жаль, як зазначається в Концепції розвитку санаторно-курортної галузі, розвиток виробництва на курортних територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентрація у деяких місцевостях санаторно-курортних закладів, велика питома вага промислового та сільськогосподарського виробництва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водо- та теплопостачання, енергозабезпечення, комунальне господарство, транспорт), низький рівень комфортності оздоровниць створюють надмірне антропогенне навантаження, знижують престижність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

1.2 Суб’єкти та об’єкти земель оздоровчого призначення їх права та обов’язки

Земельна правосуб'єктність - це здатність бути учасником суспільних відносин, які пов'язані з використанням землі. Суб'єктами права власності на землю є особи, які можуть бути учасниками цивільних і земельних правовідносин, оскільки земельним правовідносинам властивий комплексний зміст (земля є об'єктом відчуження, надбання, об'єктом товарного обігу та ринкових відносин)[11] .

Відповідно до положень Конституції України суб'єктом права власності на землю є український народ, що здійснює це право через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права державної власності на землю як об'єкта господарювання є держава в цілому (державна власність), територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність). До їхньої комунальної спільної власності належить і земля, що перебуває в управлінні районних і обласних рад.

Отже, суб'єктами права власності на землі оздоровчого призначення відповідно до загальних норм ст. 80 ЗК України можуть бути громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава[12] .

Земельна правоздатність означає мати права і брати на себе обов'язки щодо землі. Дієздатність громадянв повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення ним вісімнадцятирічного віку. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років неможуть укладати угоди, в тому числі про землю, за згодою своїх батьків або піклувальників. При успадкуванні земельних ділянок неповнолітнім згідно зі ст. 8 ЗК України допускається надання цих ділянок в оренду для використання під контролем місцевих рад на строк до днядосягнення спадкоємцем повноліття. Отже, земельна дієздатність - це здатність своїмидіями набувати суб'єктивних прав і виконувати юридичні обов'язки щодо конкретної земельної ділянки.

Спеціальним суб'єктом права власності та земельних відносин є юридичні особи, якими відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України є організації, що створені та зареєстровані у встановленому законом порядку. Юридичні особи наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю та можуть бути позивачами та відповідачами у суді.

Юридичні особи та громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на землю. В свою чергу юридичні особи визнаються такими у випадку, якщо вони засновані громадянами та недержавними юридичними особами, діяльність яких регулюється нормами приватного права.

Від імені держави правомочності суб'єкта права державної власності на землі оздоровчого призначення здійснюють органи державної влади: Верховна Радії України - на землі загальнодержавної власності України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності.

До повноважень Верховної Ради України як органу державної влади належить: прийняття законів, у тому числі щодо регулювання земельних відносин і ствердження загальнодержавних програм економічного розвитку та охорони довкілля, в яких передбачаються заходи щодо використання та охорони державних земель.

Згідно Конституцією України засади використання природних ресурсів, правовий режим власності, а отже, і державної власності на землю, визначаються виключно законами України[13] .

Окремими повноваженнями щодо розпоряджання і управління державною власністю, у тому числі землею, наділено органи державної виконавчої влади. Так, за ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах охорони природи, об'єктом якої є і земля; розробляє і виконує загальнодержавні програми економічного розвитку; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі згідно зі ст. 118 Конституції України здійснюють місцеві державні адміністрації, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням на категорії, то вони мають різний правовий режим. Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин.

Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин. Важливою ознакою земельної ділянки як об'єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з численних категорій земельного фонду України, оскільки без такого відокремлення неможливо встановити право власності на цю ділянку.

Режим власності на землі та об'єкти оздоровчого призначення різноманітний і залежить від низки факторів. За характером природних лікувальних ресурсів курорти поділяються на курорти державного та місцевого значення. Приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності, забороняється. Також забороняється приватизація спеціальних санітарно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності (маються на увазі дитячі кардіологічні, пульмонологічні та інші заклади, визначені у зазначеному законі).

РОЗДІЛ 2. ЗЕМЛІ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЇХ ВИКОРИСТИННЯ

2.1 Підстави виникнення та припинення права оздоровчого землекористування, володіння

Підставою для відведення земель для створення та розвитку курортів є оголошення курортною природної території, на якій наявні природні лікувальні ресурси та необхідна інфраструктура для їх експлуатації і організації лікування людей[14] . В свою чергу оголошення природних територій курортними проводиться на підставі клопотань відповідних органів влади або заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян. У таких клопотаннях мають міститися: обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристика природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал.

Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються: 1) щодо природних територій державного значення – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; 2) щодо природних територій місцевого значення – відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними.

Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення – місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Так, наприклад, Верховна Рада України прийняла 11 січня 2005 р. Закону України «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення»[15] , яким встановила також межі цього курорту. А рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Після прийняття рішення про оголошення тієї чи іншої території курортною здійснюється відведення земельних ділянок для розміщення санаторно-курортних закладів та іншої інфраструктури курортів (їдалень, поліклінік, будинків культури та відпочинку тощо). Рішення про відведення земельних ділянок (а за необхідності – про вилучення (викуп) та відведення) для створення та розвитку курортів приймають у межах населених пунктів відповідні ради, а за їх межами – обласні державні адміністрації та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (статті 122, 123, 149 Земельного кодексу України). Якщо земельні ділянки для створення чи розширення курорту вилучаються за рахунок особливо цінних земель (ст. 150 Земельного кодексу України), то рішення про їх вилучення та відведення приймається Кабінетом Міністрів України. Обов’язковою умовою відведення земельних ділянок для створення чи розширення курорту є розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування в порядку, встановленому Земельним кодексом України (ст. 13 Закону України «Про курорти»).