Курсовая работа: Предмет, об’єкти і метод бухгалтерського обліку
Отже, предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві [8, с.10], відображені за допомогою грошової оцінки.
1.2. Об’єкти бухгалтерського обліку.
Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, які називають об’єктами. Це господарський факт-процес або факт-явище, для якого виконуються умови: факт вже здійснився; змістовна характеристика його задовольняє або продуктивний, або правовий аспект господарювання, або одночасно обидва; факт має вартісне (грошове) вираження. Якщо господарський факт-явище або факт-процес не може бути розглянутий одночасно щодо всіх цих ознак, то він не є об’єктом бухгалтерського обліку.
Відповідно до визначення предмету бухгалтерського обліку, його об’єкти за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи: господарські засоби (майно), джерела утворення господарських засобів, господарські процеси.
Господарські засоби – майно – це необоротні й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами. Активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому [11, с.21] . Активи поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основні з яких наступні: за формами функціонування; за характером участі у процесі обороту; за ступенем ліквідності [2, с. 92]. За формами функціонування господарські активи поділяють на нематеріальні, матеріальні, фінансові активи.
Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований [14, с.78]. Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за групами:
- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
- права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);
- права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);
- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
- авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);
- незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;
- інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)[14, с. 78].
Нематеріальні активи переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.
Матеріальні активи – це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають основні засоби, незавершене будівництво, запаси.
Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [13, с.66]. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), тварини, багаторічні насадження, бібліотечні фонди тощо [13, с.68].
Незавершене виробництво – це вартість недобудованих об’єктів, споруд, будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.
Запаси – це активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [15, с.86]. До запасів відносять: виробничі запаси, поточні біологічні активи (тварини на відгодівлі, зернові культури тощо), незавершене виробництво, готову продукцію, товари.
Фінансові активи – це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими і поточними.
За характером участі у процесу обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротні та оборотні активи.
Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу [11, с.22]. Оборотні активи всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. До них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банках.
Необоротні активи – це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. До необоротних господарських засобів належать належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік): основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.
За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й малоліквідні.
Ліквідність активів підприємства – це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов’язаннями [2, с.92]. Актив, що може набути грошової форми протягом місяця, назівається високоліквідним або абсолютно ліквідним (кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземних валютах в банках і касі, цінні папери тощо); якщо протягом 2-3 місяців – ліквідним (поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари); протягом 3-6 місяців – малоліквідним (основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів). Поняття ліквідності активів використовують при оцінці фінансового стану підприємства та фінансовому аналізі. Форма балансу підприємства в Україні, де відображаються активи, побудована за ступенем зростання ліквідності.
Така класифікація активів підприємства за різними ознаками характеризує їх склад, структуру, а також їх розміщення, тобто вказує на те, куди і в що було вкладено кошти підприємства.
Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок власних і залучених коштів. Власні і залучені кошти для формування майна позначають у бухгалтерській літературі словом «пасив». До кінця ХІХ ст. цим словом позначали лише зобов’язання підприємства, тепер – всі джерела формування майна [2, с.94]. Джерела формування господарських засобів класифікують навласні та залучені.
До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового та резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна – чистими активами – і обчислюється як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів. До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.
Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватись лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Частина статутного капіталу, втілена в основні засоби підприємства, називається основною частиною статутного капіталу або основним капіталом. Частина статутного капіталу, втілена в оборотні засоби підприємства, називається оборотною частиною статутного капіталу або оборотним капіталом [16, с. 27].
Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності.