Курсовая работа: Приготування порошків в умовах аптеки

На жаль, промисловість випускає обмежену кількість таблеток з кишковорозчин-ним покриттям (ліобіл, солізим, бонафтон, нафтамон, фурадонін), причому в одному дозуванні. Розподіл їх на дози неприпустимий через порушення кишковорозчинного покриття. Тому в умовах аптек виникає необхідність одержання кишковорозчинних форм. Для цього порошки поміщають у кишковорозчинні капсули.

Класифікація порошків.

У залежності від складу порошки розділяють на:

· прості ( Pulveres simplices ), що складаються з одного інгредієнта,

· складні ( Pulveres compositi ), що складаються з декількох інгредієнтів (іноді до 10)

У залежності від характеру дозування порошки класифікують на:

· дозовані (тобто розділені на окремі дози – Pulveres divisi )

· недозовані (тобто нерозділені – Pulveres indivisi )

У залежності від способу застосування розрізняють порошки для:

· внутрішнього ( Pulveres ad usum internum ), чи орального ( Pulveres peroralia ),

· зовнішнього ( Pulveres ad usum externum ) застосування.

Порошки для внутрішнього (орального) застосування являють собою лікарську форму, що складається з твердих вільних сухих часток різного ступеня подрібнення. До порошків для внутрішнього застосування відноситься більшість екстемпоральних порошків у дозуванні від 0,1 до 1,0 г на прийом. Вони повинні мати порівняно високий ступінь дисперсності, що забезпечує швидке розчинення речовини в соках шлунково-кишкового тракту, і високу адсорбційну здатність.

До порошків для зовнішнього застосування відносяться:

· присипки, застосовувані для лікування ран і різних уражень шкіри чи слизових оболонок;

· порошки для вдувань, застосовувані для вдування в порожнини тіла (ніс, вухо, носоглотку і т. п.);

· зубні порошки;

· нюхальні порошки;

· порошки для готування розчинів для полоскань, примочок, обмивань і т. п.;

· порошки для боротьби з комахами – дуети.

Основні вимоги, які висуваються до порошків:

· сипкість;

· рівномірний розподіл речовин у всій масі складного порошку;

· однорідність змішування;

· точність дозування;

· стабільність.

У залежності від медичного призначення і способу застосування порошки повинні мати визначений розмір часток. Якщо немає вказівок в окремих статтях, порошки для внутрішнього застосування повинні бути подрібнені до 0,16 мм (ДФ XI).

Порошки, призначені для застосування у вигляді присипок і вдувань, а також як дуети, повинні бути подрібнені до часток розміром 0,1 мм із метою досягнення максимального збільшення сумарної поверхні цих порошків.

Зубні порошки також вимагають тонкого подрібнення, тому що вміст у них великих твердих часток може привести до ушкодження емалі зубів.

Нюхальні порошки, навпаки, щоб уникнути їхнього попадання в гортань і бронхи, варто подрібнювати до середнього розміру часток 0,2 мм. При вдиханні такий порошок повинен потрапити лише у верхні дихальні шляхи, але аж ніяк не в бронхи й альвеоли.