Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам.

На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії.

Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості . Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.

Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок.

Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім — однолітків, а згодом — і у власних очах.

2. Етапи психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім’ї

Значення родини визначається тими умовами, які в ній створюються для розвитку дитини, для засвоєння їм загальнолюдського досвіду. Із самого раннього віку дитина вчиться в дорослих. Учиться не тільки ходити, говорити, правильно користуватися предметами, грати, одержувати знання, трудитися, але й почувати, думати, переживати, ставитися до інших людей і до себе самому.

Особливість сімейного виховання складається в його емоційному характері, заснованому на любові, довірі, взаємній зацікавленості. Родина - перша школа спілкування, де діти з раннього років засвоюють цілісну систему моральних цінностей і ідеалів, культурні традиції даного суспільства й специфічного соціального середовища.

Але в нашім столітті родина, крім усього іншого, перестала бути тим єдиним середовищем, де розвивається дитина. В останні роки висловлюються сумніви в достатності одного лише сімейного виховання для повноцінного й всебічного розвитку дітей.

Виникли різноманітні типи дитячих установ - від прогулянкових груп до дитячих будинків. Поява таких установ викликало прагнення розібратися в тім, як вони впливають на психічний розвиток дітей, а також породило проблему «інституалізації», тобто питання про особливості формування особистості й поводження дитини, що відвідує суспільні дитячі установи.

Радянські вчені, на відміну від деяких закордонних, надають великого значення дослідженню відносин матері й дитини, але не вважають їх біологічно обумовленими. Не розлука з матір'ю, а дефіцит виховання затримує нормальний розвиток дитини в установах закритого типу. Цей розвиток залежить від кількості і якості вражень, які він одержує головним чином у процесі спілкування з дорослими, від оволодіння різними видами діяльності.

Психологи з'ясували також, що для дитини немає нічого фатального навіть у сильному відставанні, що з'явилося в перші місяці життя. Потрапивши пізніше в сприятливі умови, він може швидко наздогнати однолітків, що виховуються в родині.

У психологів з'явилося гостре бажання розібратися в тім, що ж таке родина, зрозуміти й зрівняти особливості ситуації в дитячих установах і в родині. Разом з тим з'ясовується необхідність у диференційованій оцінці для гармонічного виховання дітей в установах різного типу. Крім цього необхідно взяти до уваги дія щонайменше ще двох факторів: віку дітей і особливостей різних сфер або ліній їхнього психічного розвитку.

Що стосується суспільного виховання, то потрібно погодитися з тим, що розгалужена мережа дитячих установ може виконувати в суспільстві найважливіші функції: соціально-побутову - дитячі установи дозволяють жінці-матері брати участь у виробництві, виховну - у дитячих установах можуть бути створені умови для всебічного розвитку дитини.

Досліджуючи особливості розвитку дітей в установах різного типу й у родині, автори ставили перед собою наступні завдання - виявити специфіку впливу різних дитячих установ, умов життя й виховання на розвиток дітей різних вікових груп, з моменту появи дитини на світло й до старшого віку, умов життя й виховання дітей на різні сторони їхнього психічного розвитку.

Якщо в дитини в середині або наприкінці першого року життя відсутня потреба в спілкуванні або вона виражена слабко, варто провести роботу з організації спілкування. Необхідно спочатку сформувати ситуативно-особистісне спілкування, а потім - ситуативно-ділове спілкування.

Персоналу групи необхідно підтримувати тільки комунікативні контакти і по можливості організовувати їх, привертаючи увагу дитини до особистісних якостей однолітка, стимулюючи суб'єктні відносини.

До кінця першого року життя можна починати вчити дітей співчувати й співпереживати одноліткові. Варто частіше хвалити дітей, обов'язково заспокоювати й утішати плачучої дитини в присутності інших дітей, а по можливості й залучати їх до цього.

Практичне співробітництво дитини з дорослим повинне стать основною формою спілкування, а предметна діяльність - провідною діяльністю дітей від року до трьох років.

Як головне завдання на другому році життя дітей виступає створення умов, що сприяють висуванню на перший план предметної діяльності. Для цього дорослий у ході безпосередньо-емоційного контакту, тобто тої основи, на якій будується нова форма спілкування, повинен перемикати увага із себе на предмет: показувати його маляті, повертати різними сторонами, робити з ним кілька найпростіших дій.

Привласнивши функцію контролю за виконанням предметно-практичних завдань, дитина стає справді самостійною в доступній їй сфері - предметно-практичної діяльності.

I. Багато дітей на заняттях у дитячому будинку постійно порушують правила, прийняті в навчальній ситуації. Щоб полегшити їм усвідомлення своїх дій, можна роздати своїрідні мітки мітки гарного й поганого поводження (кружечки, зірочки й т.д.) з метою залучення уваги дитини до свого поводження. Важливо, щоб дитина сам давала собі оцінку, опираючись на отримані значки.

II. Спостерігаючи за самостійними діями дитини під час гри, вихователь час від часу може задавати їй питання, спрямовані на усвідомлення дій і станів.

Питання дорослого переслідують три основні цілі.

1. Якщо діти будуть грати не мовчачи, а коментуючи свої дії вголос, як це часто роблять діти з родини, то відбудеться важливе зрушення в їхньому усвідомленні власних дій.

2. Сприяти виділенню й усвідомленню власних станів і переживань дитини.

3. Ставити дитину в ситуацію свідомого вибору, спонукати до прийняття самостійних рішень.