Курсовая работа: "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
Тип щотижневиків, що був популярним у революційні періоди спочатку відрізнявся від класичного. У першу чергу у 1905 році випускалися суспільно-політичні щотижневики, аналогів яким до тих часів не було. Піонером серед таких видань став журнал «Полярная звезла» П.Б.Струве, навколо якого виникла партія кадетів. Його тип був новим для політичного щотижневика, у якому використовувався досвід західноєвропейських політичних видань. Достатню кількість щотижневиків видавали кадети. Вони використовували цей тип періодики для відпрацьовки тактичних, стратегічних і навіть філософських програм. Ці журнали за типом ще не були традиційними щотижневиками: в них не було ілюстрацій, але і час їх існування був стриманий. Під ударами цензури політичні щотижневики швидко зникли. Суспільно-політичні щотижневики знову стали популярними у періоди війн, коли вони мали велике значення, а тираж збільшувався у декілька разів. Визначеність та правдивість направлення, яке залишається важливою характеристикою суспільно-політичного видання починає стиратися лише у 20 столітті: у одному органі періодики можуть не співпадати направленість різних частин, і навіть різних відділів. Крім того, у виданнях , що виходили по 30 і більше років, направлення часто змінювалось у зв’язку з політичними подіями або з приходом нових працівників.
На сучасному ж етапі розвитку нашого соціуму, суспільно-політичний щотижневик має досить широкий спектр завдань, адже з поширенням демократії збільшується і кількість вимог, що їх ставить читач перед політичним виданням. Саме таке видання повинне мати великий вплив на читача, його думку, а отже надати таку інформацію, що не тільки зацікавить, а й переконає. Вагомість впливу політичних видань залежить від декількох факторів: по-перше, від позиції видання (споживач інформації піддається найбільшому впливу шанованого ним видання), по-друге, від авторитету журналіста, адже він своєю майстерністю, позицією утверджує у реципієнта певні погляди, що стають громадською думкою. Це вимагає від видання забезпечення не просто кваліфікованими кадрами, а журналістами, що мають глибокі знання у сфері політики, а також аналітичний склад розуму. І по-третє, вагомість впливу залежить від тиражу видання (чим він більший, тим на більшу кількість людей поширюється його вплив. Але, щодо останнього, то цей фактор більш важливий в умовах універсального видання, що ж до політики, то вона зацікавить лише певну аудиторію.
Змінилось у політично спрямованих та інших виданнях багато факторів, але далеко не всі вони позитивні. Наприклад, зменшилось або і зовсім зникло залучення до участі у підготовці матеріалу та обговоренні того чи іншого питання позаштатних авторів. Раніше газети регулярно друкували добірки і навіть сторінки листів читачів. При редакціях діяли позаштатні відділи, громадські приймальні, корпункти та інші форми громадських засад. Проводились заняття в школах та університетах робсількорів.
Партійні комітети регулярно слухали звіти редакцій про роботу з листами. Навіть гонорарна політика спрямовувалась на увагу до громадських кореспондентів: 60 відсотків належало віддати їм, 40 - штатним працівникам.
А зараз? Умови, в яких перебувають журналісти — інші, а, отже, і результати - інші. Немає цілеспрямованого партійного контролю, немає пропорції 60 х 40, і журналісти отримали змогу більше писати і самі отримувати гонорар. І за навчання ніхто не питає. Більш того, відмежовування від авторів з народу здобуло своєрідне обґрунтування, багато газет друкують такі ремарки: "Листування з читачами не ведемо", "Матеріали не повертаємо". Звичайно ж, аж ніяк не слід ідеалізувати масову роботу редакцій в минулому. Багато в ній було показного, заформалізованого, мовляв, ось вона яка - народна преса. Листи перероблялись в угоду комуністичним ідеалам, а то й писались журналістами. Яка вже тут громадська думка?
Мова йде не про механічне відтворення того, що було. Мова йде про потребу на новій основі, враховуючи сучасні реалії, повернутись обличчям до реципієнта інформації і зробити його ключовою фігурою сучасної журналістики.Відрадно, що проявів уваги до думки, до матеріалів позаштатних авторів стає в сучасній українській журналістиці дедалі більше. Адже звернення читачів до газет – свідчення їх довіри до вагомого слова преси, яка нерідко стає більш впливовою силою, ніж офіційні органи влади.
б) Історія взаємовідносин влади і політичних видань у суспільстві
Починаючи з стародавніх часів, коли виникла преса у своїх початкових формах, влада прагнула підпорядкувати її своїм інтересам, всіляко придушуючи вольнодумство, критику на свою адресу. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу з феодалізмом, підкріплюючи економічну владу владою політичною, проголосила на своїх знаменах лозунги: "свобода, рівність, братерство" - тобто лозунги демократії. На цій демократичній хвилі в буржуазних країнах створювалася широка сітка преси. Так, у Франції за 4 роки Великої Французької революції виникло близько тисячі центральних та місцевих газет і журналів. До 1917 р., в умовах самодержавства, преса в Росії не була вільною. Безперешкодно виходили лише ті газети та журнали, що підтримували царський режим. Більшовицькі газети друкувались і поширювались підпільно. В результаті Лютневої революції 1917р.. що поклала початок демократичним перетворенням в країні, преса отримала свободу. Поряд з буржуазними виходили меншовицькі, більшовицькі, есерівські газети. Обмеження свободи преси почались після того, як вийшов Декрет про пресу, підписаний Леніним в перші дні Жовтневої революції. Його головна ідея: «Нова влада перебуває в процесі становлення і тому не можна залишати пресу в руках буржуазії: в її руках преса не менш небезпечна, ніж "бомби та кулемети" і, як тільки новий лад зміцниться, - буде повна свобода преси.» "Тимчасовий" декрет діяв 72роки і був скасований лише в 1990 році прийняттям ще в умовах горбачовської перебудови "Декрету про пресу та інші засоби масової інформації". Але й цей декрет носив половинчатий характер: проголошувалась і гласність, політичний плюралізм, однак - у межах "соціалістичного вибору".
Отже, у процесі історичного розвитку, преса, як галузь суспільно-політичної діяльності пройшла кілька щаблів. Умовно їх можна представити так:
Перший щабель. Виникнувши в першій половині XVII століття з інформаційних потреб суспільства й будучи первісно спрямована на їх забезпечення41 , журналістика дуже швидко викликала жвавий інтерес політичних діячів, які зрозуміли, що за її допомогою можна маніпулювати громадською свідомістю й управляти масовими емоціями. А відтак успішно боротися за владу, а потім і утримувати її. Другий щабель. У XIXстолітті ці спокусливі для політиків властивості журналістики спричинилися до захоплення її в сферу політичних інтересів, з'єднання преси з політикою. Загальних інформаційних видань майже не залишилось, журналістика з'єдналася з публіцистикою і стала головним руслом її розвитку. Будь-яка газета чи журнал декларували свою партійність (чи протопартійність), читачі були добре зорієнтовані в політичних очікуваннях і передбачати наперед, яку позицію займе те чи інше періодичне видання щодо певної проблеми. На теренах Росії, куди входила більша частина українських земель, апогей політичної журналістики припав на XXстоліття, коли журналістика була перетворена на коліщатко і гвинтик у здійсненні в Радянському Союзі політики комуністичної партії. Третій щабель. Служінням фашистським та більшовицькому режимові партійна журналістика була цілковито скомпрометована в очах світової спільноти. Замовчування в радянській пресі голодомору 1932-1933 років, репресій проти української інтелігенції в 1930-х роках, численних порушень прав людини в повоєнному світі виявили кричущу несумісність такої поведінки з первісними функціями журналістики. До неї спочатку у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору, а із знищенням СРСР і на східноєвропейських теренах почав повертатися ідеал загального видання, що головною метою проголошує не пропаганду і агітацію, а правдиве інформування громадян про об'єктивні факти дійсності і на підставі цього формування громадської думки. Незважаючи на затяжний перехідний стан українського суспільства, у розвитку нашого інформаційного простору все ж виразно намітилисяознаки третього періоду. Партійні і державні видання в Україні продовжують існувати, як наявні вони і в інших країнах світу, але вони явно програють на іформаційному ринку конкурентну боротьбу загальним газетам і журналам.
Саме до них схилилися читацькі симпатії, їх обрав сам народ,
41 Див. про це у праці: Михайлин 1. Л. Історія української журналістики. Книга перша: Підручник. - X.: ХІФТ. 2000. — С. 4-15.
проголосувавши за них частинкою своєї праці, матеріалізованою в гривнях, які він сплачує за право читати улюблене періодичне видання. Концепція агітаційної газети сьогодні виявляється цілком витісненою концепцією інформаційного періодичного видання. Службова журналістика замінюється на таку, що має самодостатнє значення й функції. Вона перестає бути засобом масової інформації. Нові можливості для демократизації засобів масової інформації відкрились в Україні після здобуття нею незалежності. Влада, що проголосила курс на демократію, змушена була заявити про демократизацію ЗМІ. Фактори, що це обумовлювали:
-демократичні ЗМІ - визначальна ознака загальної демократії саме вони здатні переконати і вітчизняну і світову громадську думку, в тому, що Україна стала на шлях демократизації;
- демократичні ЗМІ дозволяють мати найширшу інформацію про події, процеси в суспільстві, без чого влада неї може діяти зважено;
— демократичні ЗМІ сприяють залученню громадян до активної політичної діяльності, до участі в самоврядуванні, що є складовою процесу державотворення, чим стали займатись владні органи. У Радянському Союзі такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитих громадян. На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність преси від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов'язаною із загрозою для життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв'язанню і швидше чи пізніше буде розв'язана в нашому суспільстві. Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опановує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стимулюватиме появу купівельно спроможного читача, а відтак і зростання накладів газет, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти суспільно-політичних видань розвинених держав світу.
в) Роль суспільно-політичних видань у демократичному суспільстві та становленні громадянської думки
“Громадянське суспільство” – поняття, символічне поле, розгалуження соціальних інститутів, практик та цінностей, яке охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик та параметрів суспільної життєдіяльності, яка відокремлена від держави і є само-організованою. Це – комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, який включає в себе наявність та розвиненість:
· соціальних інститутів (незалежні медіа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості; структурована та інституалізована політична опозиція; системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, парламентські комісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисні організації – “сторожові собаки суспільства”),
· соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почасти неформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань; поінформованість – знання місцевих та загальнонаціональних новин; правова культура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему; діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимих ініціатив)
· суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).
Дослідники відзначають такі наріжні принципи громадянськогосуспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повага до прав особистості. Характерною особливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблема формування громадянського суспільства. Засоби масової інформації мають особливе значення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ, а особливо суспільно-політичні видання, виступають тим медіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні видання втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада” здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість суспільно-політичних видань для громадянського суспільства полягає також в створенні символічної публічної сфери – уявної загально-громадської трибуни, яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевих інтересів.
Громадська думка, що формується з допомогою суспільно-політичних видань, — це не лише певні погляди, оцінки. Вона здатна виходити в русло дії, проявлятися в певних вчинках, на практиці. Адже, ставши на певну позицію, люди, об'єднані цією позицією, починають діяти, використовуючи різні форми та засоби (демонстрація, пікетування, страйк, збори, голосування на виборах і т.ін.). У зв'язку з цим влада не може бути байдужою до громадської думки: вона неодмінно враховує (повинна враховувати!) її, тому що за думкою слідує дія, яка нерідко спрямовується проти влади. Саме тому влада завжди намагалася стримувати та керувати саме суспільно-політичною пресою, яка має неабиякий вплив на громаду і може призвести до неочікуваних наслідків.
Проаналізувавши всі ці фактори, можна визначити декілька основних важелів впливу суспільно-політичної преси на формування громадської думки:
Перший важіль - професійно-журналістський
Готуючи публіцистичний виступ, журналіст збирає факти, спостерігає події, цікавиться судженням людей, причетних до визначеної для виступу проблеми. Може статись (і так воно звичай буває) в ході розмов, журналістського розслідування автор майбутнього виступу почує різні думки, в тому числі протилежні: вони можуть бути відображенням навіть різних громадських думок. І тоді настає найвідповідальнішій етап творчості: необхідно розібратися в розмаїтті думок, віддати перевагу (враховуючи, звичайно, і свої погляди) тій думці, що переважає, і забезпечити тим самим поширення цієї думки, набуття нею статусу громадської.
Другий важіль — використання матеріалів соціологічних досліджень.
Такі дослідження проводяться найчастіше спеціалізованими як центральними так і місцевими організаціями. Іншого способу обнародувати результати, як не через ЗМІ, у них немає. Однак політичні видання не обов'язково просто дублюють отримані дані, вони, звичайно, використовують їх вибірково, як правило, коментують; зважають при цьому на те, хто замовник дослідження.
Вплив висновків соціологічних досліджень, оприлюднених у виданнях, залежить: