Курсовая работа: Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни
- висвітлення подій 1943-1945 років на морських театрах війни, участі Тихоокеанського флоту і амурської флотилії у війні з Японією.
- Аналіз значення участі Чорноморського флоту у Великій Вітчизняній війні.
Наукову новизну даної роботи визначає, насамперед, новий підхід до дослідження з врахуванням сучасних концептуальних засад, що дозволив відійти від панівної в радянській історіографії схеми показу проблеми, її різнобічний розгляд і більш критична оцінка подій, що розглядались.
Теоретична і практична цінність курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані істориками, політологами, військовими у подальшій науковій та практичній розробці проблем вивчення історії Військово-морського флоту СРСР і зокрема Чорноморського Військово-морського флоту.
Джерельну базу дослідження склали опубліковані документи і матеріали, які стосуються в цілому історії Великої Вітчизняної війни.
Зі збірників документів і матеріалів "Никто не забыт, ничто не забыто" і "Сообщение Советского Информбюро", що вийшли в радянські часи були використані деякі конкретні дані, присвячені бойовій діяльності Військово-морського флоту. Але розуміючи, що джерельна база та статистика тих років не завжди відображала дійсний стан речей автор критично підходить до використання згаданих документів для висвітлення історичних процесів минулого.
Також джерелами до курсової роботи стали ряд монографій, що висвітлювали як бойову діяльність Військово-морського флоту в цілому, так і бойові дії окремих флотів на окремих морських театрах.
Ще одним важливим джерелом до даної роботи стали мемуари безпосередніх учасників військових дій. Особливе значення мали мемуари тодішнього Народного комісара ВМФ – М.Г.Кузнєцова.
Достовірність результатів дослідження забезпечується опорою на провідні методологічні положення, використання широкого та різноманітного дослідницького матеріалу, застосування комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті і завданням дослідження.
Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений загальному стану Військово-морського флоту СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни. В другому розділі досліджуються бойові дії, що проводили радянські ВМС в період 1941-1942 років. Третій розділ висвітлює бойову діяльність флотів в період 1943-1945 років.
1. Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни
Для більш ґрунтовного і цілісного розуміння діяльності військово – морського флоту СРСР безпосередньо під час бойових дій на фронтах Другої сітової війни є необхідним проаналізувати те, що являв собою флот напередодні війни, хто відігравав ключову роль в його керівництві і які заходи приймались за для посилення обороноздатності країни на морі.
30 грудня 1937 року постановою ЦВК і СНК СРСР був створений наркомат ВМФ СРСР, який з березня 1939 року очолив М.Г.Кузнєцов. 23 квітня 1938 року була створена Головна Військова рада ВМФ. Її керівником став також нарком ВМФ. Напередодні і під час війни членами Головної Військової ради ВМФ були секретар ЦК ВКП(б) А.А.Жданов, перший заступник наркома ВМФ і начальник Головного морського штабу (ГМШ) Л.М.Галлер, заступник наркома і начальник головного управління політичної пропаганди ВМФ (з 22 липня 1941р. – Головного політичного управління ВМФ) І.В.Рогов. замісники наркома адмірали І.С.Ісаков і Г.І.Левченко, начальник управління Військово – повітряних сил ВМФ генерал – лейтенант авіації С.Ф.Жаворонков.
Головна Військова рада і Наркомат ВМФ розробляли пропозиції по будівництву ВМФ, пропозиції по оперативно – стратегічному використанню флотів в разі війни. Передбачалось, що плани використання військово – морських сил у війні буде розробляти Генеральний штаб – вищий орган управління збройних сил країни. Але на практиці було так, що Генеральний штаб і штаби приморських округів з залученням штабів флотів розробляли плани прикриття і спільної оборони узбережжя, тобто використання ВМФ для оборони приморських напрямків від вторгнення ворога на територію країни.
Згідно з основними положеннями радянської військової доктрини флот повинен був не тільки прикривати приморські фланги сухопутних військ від ударів з моря, але й бути готовими до ведення активних дій. Тому згідно з директивами наркома ВМФ кожний флот розробив плани перших самостійних дій.
З самого початку війни рішення про використання флотів приймала Ставка Головного Командування Збройних Сил СРСР, яка була створена 23 червня 1941 року. До її складу увійшли народний комісар оборони С.К. Тимошенко (голова), І.В. Молотов, начальник Генерального штабу Г.К. Жуков, Маршал Радянського Союзу К.Е. Ворошилов, С.М. Будьонний, народний комісар військово-морського флоту адмірал М.Г. Кузнєцов.
Взагалі найбільші важелі управління флотом знаходились в М.Г. Кузнєцова. Народний комісар військово–морського флоту відрізнявся нерадянською ініціативністю і працьовитістю. Прикладом принциповості М.Г. Кутузова може служити вже післявоєнний випадок, коли І.В. Сталін запропонував розділити Балтійський флот на два окремих, на що М.Г. Кузнєцов чітко висловив власну позицію, заявивши, що вважає такі дії недоречними. За наказом І.В. Сталіна це питання було розглянемо на засіданні Головної військово – морської ради, де не дивлячись на підтримку Сталіна, М.Г. Кузнєцов не відмовився від своїх поглядів. Після цього відношення І.В. Сталін і М.Г. Кузнєцова погіршилися, а в 1948р. він навіть був відданий під суд Військової колегії Верховного суду і розжалуваний до контр-адмірала. Але цей професіонал був потрібний І.В. Сталіну, і коли під час суперечностей стосовно Балтійського флоту, М.Г. Кузнєцов заявив, що якщо його думка неважлива, нехай його звільнять, І.В. Сталін заявив. Що: "Вас звільнять, але тоді коли це буде потрібно".
34 – річний М.Г. Кузнєцов ставши наймолодшим наркомом в СРСР; першим моряком на цій посаді (раніше наркомами були комісар Смірнов і чекіст Фріновський) зробив великий внесок в укріплення послабленого чистками 30-х років флоту. Взагалі тема репресій на флоті довгі роки, зі зрозумілих причин була закритою. До даної проблеми почали повертатись лише в роки перебудови. Як виявилось масштаби репресій були вражаючими. Була фізично ліквідована переважна частина верхівки флоту.
Під репресії у 1937 році потрапив керівник морського відділу академії генерального штабу Едуард Самуїлович Панцержанський. Який був відповідальний за підготовку керівних кадрів оперативних з’єднань фронтів. Також в цей рік було розстріляно керівника і військового комісара військово-морської академії, флагмана флоту 1-го рангу Іван Мартинович Лудрі.
В наступному 1938 році розстріляли начальника головного управління суднобудівної промисловості нарковмважкпрому, а з 1936 року замісника наркому оборонної промисловості Ромуальда Адамовича Муклевича, якого називають одним з тих хто поклав початок будівництву радянських бойових кораблів на вітчизняних суднобудівних заводах. В цьому ж році розстріляли замісника наркому оборони по військово-морським силам, флагмана флоту 1-го рангу Володимира Митрофанович Орлова та людину яка 10 років очолювала Балтійський флот а в останні роки життя була керівником військово-морських сил робоче-селянської червоної армії, флагмана флоту 1-го рангу Михайла Володимировича Вікторова.
Були репресовані і командуючі Чорноморського та Північного флотів Іван Кузьмич Кожанов та Костянтин Іванович Душенов відповідно.
Трагічний список репресованих керівників радянського військово-морського флоту можна продовжити іменами члена військової ради морських сил Далекого Сходу, армійського комісара 2-го рангу Г.С. Окунєва, адмірала Л.М. Галлера, репресованого вже після війни, який помер в тюрмі міста Казань у 1948 році та багатьма іншими. Але очевидним постає той факт, що жорстока політика сталінської репресивної машини найгіршим чином вплинула на стан військово-морського флоту напередодні військових дій, позбавивши флот цінних професійних кадрів.
В цих умовах перед М.Г.Кузнєцовим стояло важке завдання підготовки флоту фактично на новій кадровій основі. Народний комісар військово–морського флоту провів низку навчань, особисто відвідав найбільші кораблі, став ініціатором відкриття нових морських училищ і морських спецшкіл (у майбутньому нахімовських училищ). За його участі були прийняті дисциплінарні і корабельні устави ВМФ.
Оскільки ВМФ був окремим наркоматом і не підлягав наказу Тимошенко і Жукова від 21 червня 1941 року про недопущення "йти на провокації". Кузнєцов зумів своїм наказом від того ж 21 червня 1941р. привести всі флоти і флотилії до стану бойової готовності.
На сьогодні стає дедалі очевидніше те, що керівництво СРСР і безпосередньо І.В. Сталін добре розуміли значну вірогідність радянсько – німецької війни і вели підготовку до неї. М.Г. Кузнєцов говорив: "Для мене безумовно одне: І.В. Сталін не тільки не виключав можливості війни з гітлерівською Німеччиною, навпаки, він таку війну вважав досить імовірною і навіть, рано чи пізно, обов’язковою. Договір 1939р. він розглядав лише як відсунення строків початку війни".
Одною з перших ознак, що свідчила про загрозу нападу з боку Німеччини, було різке посилення діяльності німецької розвідки. На морських театрах німецька розвідка почала діяти раніше всього у Фінській затоці і в районі військово – морських баз Прибалтики. Це відповідало плану "Барбаросса": Балтійський морський театр належав до стратегічного напрямку, на якому повинна була наступати група артилерії "Північ", що мала на меті захопити Прибалтику і Ленінград. 2 січня 1941р. над островом Ханко двічі був помічений німецький розвідувальний літак. 5 березня над Ліенеї декілька разів пролетів німецький літак. Зенітні батареї і ескадрений міноносець "Яков Свердлов" розпочали вогонь і скоріш за все в одному з випадків пошкодили літак.
В травні 1941р. замісник начальника головного морського штабу доповів в генеральний штаб, що за останній час мали місце випадки появи поблизу радянського узбережжя невідомих підводних човнів біля берегів Камчатки, Севастополя, в різних пунктах Фінської затоки": о.Сескар, Уте, Дачо і півострова Ханко".
Починаючи з кінця 1940 року військово – морській організації Німеччини наполегливо просили навігаційні карти, лоції і опис знаків морів Північно Льодовитого океану, а також Балтійського, Чорного морів. Військово – морський аташе в Берліні М.А. Воронцов назвав майже точну дату початку війни.
Наркомат ВМФ мав свій бюджет, фонди заготівки матеріальних ресурсів, план замовлень промисловості і з 1937 року почав розробку суднобудівної програми, що була спрямована на створення великих надводних кораблів, літаків, крейсерів, авіаносців. Однак навіть радянське керівництво визнавало, що на те щоб флоти зрівнялись з флотами найбільш потужних морських держав в кількості великих надводних кораблів, було потрібно два десятиліття.