Курсовая работа: Роль естетичного виховання у формуванні підростаючої особистості молодшого школяра
У використаній літературі є безліч різних підходів до визначень понять, вибору шляхів і засобів естетичного вихованнямолодших школярів. Розглянемо деякі з них.
У книзі «Загальні питання естетичного виховання в школі» під редакцією відомого фахівця з естетичного виховання В.Н. Шацької ми знайшли таке формулювання: «Радянська педагогіка визначає естетичне виховання як виховання здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати і правильно розуміти і оцінювати красу в навколишній дійсності – в природі, в суспільному житті, праці, в явищах мистецтва. "(1; 47)
У короткому словнику по естетиці естетичне виховання визначається як «система заходів, направлених на вироблення і вдосконалення в людині здатності сприймати, правильно розуміти, цінувати і створювати прекрасне і піднесене в житті і мистецтві». В обох визначеннях йдеться про те, що естетичне виховання повинне виробляти і удосконалювати в людині здатність сприймати прекрасне в мистецтві і в житті, правильно розуміти і оцінювати його. В першому визначенні, на жаль, упущена діяльна або творча сторона естетичного виховання, а в другому визначенні підкреслюється, що естетичне виховання не повинне обмежуватися тільки споглядальною метою, воно повинне також формувати здатність створювати прекрасне в мистецтві і житті.
Д.Б. Ліхачов в своїй книзі «Теорія естетичного виховання школярів» спирається на визначення дане К. Марксом: «Естетичне виховання – цілеспрямований процес формування творчо активної особи дитини, здатної сприймати і оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити «по законах краси» (2; 51). Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованої педагогічної дії в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як некерований, стихійний і спонтанний процес. Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетичне сутність предметів, а розвиток часто обумовлений прагненням до розваг, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності, ідеали. Б.Т Ліхачов, також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямована педагогічна естетично-виховна дія, залучення дітей в різноманітну художню творчу діяльність здатні розвинути їх сенсорну сферу, забезпечити глибоке збагнення естетичних явищ, підняти до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особі (2; 42).
Існує безліч визначень поняття «естетичне виховання», але, розглянувши лише деякі з них, вже можна виділити основні положення, кажучи про його сутність.
По-перше, це процес цілеспрямованої дії. По-друге, це формування здатності сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, завдання естетичного виховання формування естетичних смаків і ідеалів особи. І, нарешті, по-четверте, – розвиток здібності до самостійної творчості і створення прекрасного.
Своєрідне розуміння сутності естетичного виховання обумовлює і різні підходи до його цілей. В цьому проблема цілей і завдань естетичного виховання вимагає особливої уваги.
У процесі дослідження я звернула увагу, що часто серед педагогів існує помилкова думка про тотожність естетичного і художнього виховання. Проте ці поняття необхідно чітко розмежовувати. Так, наприклад, В.Н. Шацька ставить перед естетичним вихованням наступну мету: «Естетичне виховання служить формуванню… здібності активного естетичного відношення учнів до витворів мистецтва, а також стимулює посильну участь в створенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості та законах краси» (3; 14). З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні відводить мистецтву. Мистецтво – це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але вона охоплює тільки одну сферу людської діяльності. «Художнє виховання є процес цілеспрямованої дії засобами мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність по можливості творити мистецтво» (3; 61). Естетичне ж виховання набагато ширше, воно зачіпає як художню творчість, так і естетику побуту, поведінки, праці, відносин. Естетичне виховання формує людину всіма естетично значущими предметами і явищами, у тому числі і мистецтвом як його наймогутнішим засобом. Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності.
В «активізації здатності творчо трудитися, досягати високого ступеня досконалості своїх результатів праці, як духовної, так і фізичної» бачить мету естетичного виховання Волкова А.С. (8; 16).
І.Д. Звєрєв дотримується тієї ж точки зору. «Успіх діяльності особистості в тій або іншій області визначається широтою і глибиною розвитку здібностей. От чому всебічний розвиток всіх дарувань і здібностей особистості є кінцева мета і одна з основних завдань естетичного виховання» (10; 29). Головне – виховати, розвинути такі якості, такі здібності, які дозволять особі не тільки досягти успіху в певній діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.
Крім формування естетичного відношення дітей до дійсності і мистецтва, естетичне виховання паралельно робить внесок і в їх всебічний розвиток. Естетичне виховання сприяє формуванню моральності людини, розширює його пізнання про світ, суспільство і природу. Різноманітні творчі заняття дітей сприяють розвитку їх мислення і уяви, волі, наполегливості, організованості, дисциплінованості. Таким чином, найбільш вдало, на наш погляд, відобразив мету естетичного виховання Василенко В.Ф., який вважає: «Кінцева мета [естетичного виховання] – гармонійна особистість, всесторонньо розвинена людина… утворена, прогресивна, високоморальна, володіюча умінням трудитися, бажанням творити, розуміюча красу життя і красу мистецтва» (15; 142). Ця мета також відображає і особливість естетичного виховання, як частину всього педагогічного процесу.
Будь-яка мета не може розглядатися без завдань. Більшість педагогів (Г.С. Лабковська, Д.Б. Ліхачов, Н.И. Киященко і інші) виділяють три провідні завдання, які мають свої варіанти і у інших учених, але при цьому не втрачають головної суті.
Отже, по-перше, це «створення певного запасу елементарних естетичних знань і вражень, без яких не можуть виникнути схильність, тяга, інтерес до естетично значущих предметів і явищ».
Суть цієї мети полягає в накопиченні різноманітного запасу звукових, колірних і пластичних вражень. Педагог повинен вміло підібрати по вказаних параметрах такі предмети і явища, які відповідатимуть нашим уявленням про красу. Необхідні також конкретні знання про природу, самому собі, про світ художніх цінностей. «Різносторонність і багатство знань – основа формування широких інтересів, потреб і здібностей, які виявляються в тому, що їх володар у всіх способах життєдіяльності поводиться як особа» (15; 60), що естетично творить, – наголошує на В.Ф. Василенко.
Друге завдання естетичного виховання полягає в «формуванні на основі одержаних знань і розвитку здібностей художнього і естетичного сприйняття таких соціально-психологічних якостей людини, які забезпечують їй можливість емоційно переживати і оцінювати естетично значущі предмети і явища, насолоджуватися ними».
Ця мета говорить про те, що трапляється коли діти цікавляться, наприклад живописом, лише на загальноосвітньому рівні. Вони квапливо дивляться картину, прагнуть запам'ятати назву, художника, потім звертаються до нового полотна. Ніщо не викликає в них подиву, не примушує зупинитися і насолодитися досконалістю твору.
В. Лановик відзначає, що «…таке збігле знайомство з шедеврами мистецтва виключає один з головних елементів естетичного відношення – милування» (21; 168).
З естетичним сприйняттям тісно пов'язана загальна здібність до глибокого переживання. «Виникнення гамми піднесених відчуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування з прекрасним; відчуття огиди при зустрічі з потворним; відчуття гумору, сарказму у момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, співчуття, ведучих до емоційного і духовного очищення, що виникає в результаті переживання трагічного, – все це ознаки справжньої естетичної вихованості», – відзначає той же автор (21; 169).
Глибоке переживання естетичного відчуття нерозривно пов’язано із здатністю естетичної думки, тобто з естетичною оцінкою явищ мистецтва і життя. А.І. Буров визначає естетичну оцінку, як оцінку, «засновану на певних естетичних принципах, на глибокому розумінні сутності естетичного, яке припускає аналіз, можливість доказу, аргументування» (6; 120). Порівнянний з визначенням В. Лановик. «Естетична думка – доказова, обґрунтована оцінка явищ суспільного життя, мистецтва, природи» (21; 20). На наш погляд, ці визначення аналогічні. Таким чином, одна з складових цього завдання – сформувати такі якості дитини, які дозволили б їй дати самостійну, з урахуванням вікових можливостей, критичну оцінку будь-якому твору, виказати думку з приводу свого власного психічного стану.
Третє завдання естетичного виховання пов'язане з формуванням у кожного виховуваного естетичної творчої здатності. Головне полягає в тому, щоб «виховати, розвинути такі якості, потреби і здібності особистості, які перетворюють індивіда на активного творця, творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, але і перетворювати його «по законах краси».
Суть цього завдання полягає в тому, що дитина повинна не тільки знати прекрасне, уміти їм милуватися і оцінювати, а повинен і сама брати активну участь в створенні прекрасного в мистецтві, житті, праці, поведінці, відносинах. А.В. Луначарский підкреслював, що людина навчається всесторонньо розуміти красу лише тоді, коли сама бере участь в її творчому створенні в мистецтві, праці, суспільному житті.
1.2 Естетичне виховання в системі освіти
У загальноосвітніх дошкільних установах, школах, професійно-технічних училищах і середніх спеціальних учбових закладах естетичне виховання є частиною учбово-виховного процесу, ведеться у зв'язку з вивченням всіх учбових предметів, протягом всього часу навчання.
Всі програми, по яких в даний час здійснюється учбово-виховна діяльність в дошкільних установах велику роль відводять естетичному розвитку своїх вихованців. В процесі занять, під час екскурсій, підготовки і проведення свят враховується естетичних компонент виховного процесу, формуються у дітей художні відчуття та естетичний смак.
Важливу роль в естетичному вихованні дітей в школі виконує література, в загальноосвітніх школах також естетичне виховання проводиться на уроках образотворчого мистецтва (1‑й – 6‑й класи), співу і музики (1‑й – 7‑й класи), у позанавчальний час. Поглибленому вивченню художньої літератури і мистецтва сприяють факультативні курси. Велику роботу по розвитку творчих здібностей і дарувань в області літератури, музики, співу, хореографії, театру, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва і інші ведуть дитячі позашкільні заклади. Проблеми естетичного виховання дітей розробляються науково-дослідними педагогічними інститутами.
Формування естетичної культури – це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного в мистецтві і дійсності. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, виховання естетичної чуйності і смаку. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення і уміння вносити елементи прекрасного у всі сторони буття, боротися проти всього потворного, низовинного, а також готовність до посильного прояву себе в мистецтві.
Особливу роль у виховному процесі має обґрунтований Б.Т.Ліхачовим принцип естетизації дитячого життя. Формування у вихованців естетичного відношення до дійсності дозволяє розвинути у них високий художньо-естетичний смак, дати їм можливість пізнати справжню красу суспільних естетичних ідеалів. Предмети природно-математичного циклу допомагають розкрити перед дітьми красу природи, виховати прагнення охороняти і зберігати її. Предмети гуманітарного циклу показують естетичну картину людських відносин. Художньо-естетичний цикл вводить дітей в чарівний світ мистецтва. Предмети практичного циклу дозволяють проникнути в таємниці краси праці, людського тіла, навчають навикам створення, збереження і розвитку цієї краси. Педагогу на уроках важливо затвердити красу розумової праці, ділових відносин, пізнання, взаємодопомоги, спільної діяльності. Великі можливості естетизації життя відкриваються перед школярами в роботі суспільних організацій, в художній самодіяльності; в організації продуктивної і суспільно корисної праці, у формуванні повсякденних відносин і поведінки.
Немало естетичних вражень може дати і дає діяльність навчання. В точних науках, нерідко говорять: «Красиве, витончене рішення або доказ», розуміючи під цим їх простоту, в основі якої лежить вища доцільність та гармонія.
Є своя естетика в щирих, здорових, людяних взаємостосунках між учнями і вчителями, між вихованцями та школярами. Примітивні, черстві, нещирі відносини між людьми в сім'ї і школі глибоко ранять особу дитини, залишають слід на все життя. І навпаки, тонкі, диференційовані відносини педагогів до учнів, справедлива вимогливість роблять устрій дитячого життя школою виховання у дусі високої естетики і моралі.