Курсовая работа: Рослинність евтрофних боліт
У структурі ценозів вільхових боліт найбільш зволожені вільхово-очеретяні угруповання. Вони менш поширені, ніж вільхово-осокові, і не займають великих площ. Частіше трапляються в Лісостепу, рідше на Поліссі. За умов високого стояння води деревостан вільхи розвинутий мало. У віці 40–60 років дерева досягають 16–18 м заввишки та діаметра стовбурів 14–40 см. Стовбури збіжисті, з погано виявленою кроною. Зімкнутість крон деревостану 0,5–0,8. Бонітет III–IV, рідко II. До вільхи домішуються у невеликій кількості Betulapubescens і сосна.
Характерною ознакою цих угруповань є домінування в трав'янистому покриві Phragmitesaustralis, участь якого в проективному покритті коливається від 20–30% у високозімкнутих деревостанах до 60–80% у малозімкнутих. Густота стеблостояння, затіненість, висока насиченість вологою ґрунту і застійність або мала проточність води пригнічують розвиток травостою, він розріджений і слабо диференційований. Найчастішими супутниками очерету є: Lysimachiavulgaris, Lycopuseuropaeus, Solariumnigrum, Impatiensnoli-tangere, Galiumpalustris, Filipenduladenudata, Thelypterispalustris, Calamagrostiscanescens, Peucedanumpalustris. Разом з мезофільними лісовими мохами (Thuidiumphilibertii, Abietinellaabietina, Fissidensadianthoides, Polytrichumcommune, Climaciumdendroides, Mniumundulatum) вони заселяють підвищені пристовбурні горби, а на обводнених або надмірно зволожених ділянках поміж ними ростуть Irispseudacorus, Hottoniapalustris, Oenantheaquatica, Ranunculuslingua, Callapalustris, Naumburgiathyrsiflora, Carexrostrata, C. riparia, C. acutiformis, Equisetumfluviattle.
При застійності вод і меншій обводненості в наземному покриві виділяються синузії гідрофільних мохів – Drepanocladusfluitans, D. verni-cosus, D. aduncus, Calliergongiganteum, Calliergonellacuspidata, Tomenthypnumnitens,
Малозволожені або тимчасово надмірно зволожені болота вкриваються вільхово-осоковими угрупованнями з домінуванням у травостої Carexacutiformis, C. riparia, C. vesicaria. Деревостан має добрі таксаційні показники, звичайно росте за ІІ – ІІІ бонітетом. Підлісок розвинений слабо. Подекуди трапляються кущі Rubusidaeus, Viburnumopulus, Frangulaalnus, Ribesnigrum. У наземному покриві у невеликій кількості ростуть типові болотні види: Inspseudacorus, Phragmitesaustralis, Galiumpalustre, Ranunculuslingua, Thelypterispalustris та ін.
На дуже зволожених болотах розвиваються вільхово-осокові лісиз домінуванням Carexelata та С. appropinquata. Деревостан НІ бонітету. Характер підліску та травостою подібний до описаного вище, але в цих асоціаціях на пристовбурних підвищеннях рясно ростуть Ribesnigrum, Urticadioica, Oxalisacetoseila, Impatiensnoli-tangere, а по зниженнях Menyanthestrifoliata, Comarumpalustre, Filipenduladenudata.
При слабопроточних і застійних водах, погіршенні аерації та мінерального живлення розвиваються вільхово-папоротево-гіпнові, вільхово-очеретяно-гіпнові, вільхово-осоково-гіпнові та вільхово-осоково-сфагнові асоціації. їх особливістю є рясний розвиток гіпнів (Calliergongiganteum, Calliergonellacuspidata, Drepanociadusaduncus) і сфагнів (Sphagnumpalustre, S. squarrosum, S. teres). Внаслідок сповільненого стоку води у весняно-осінній період та через наявність у наземному покриві гіпнових і сфагнових мохів розвиток деревостану погіршується, а кількість видів скорочується. Бонітет деревостану вільхи знижується до IV класу. Цей екологічний ряд знаменує подальший ступінь мезотрофності вільшняків і зближення їх з перехідними лісовими болотами.
Березові лісові болота в Україні поширені головним чином на Поліссі, насамперед на Центральному та Західному Поліссі. Менше покриті лісоболотними березовими ценозами болота Північного Лісостепу. Вони розташовані по зниженнях других терас і межиріч, зрідка приурочені до проточних улоговин і долин річок, які періодично затоплюються повеневими водами.
Березові болота неоднорідні за продуктивністю і флористичним складом. Тут росте близько 100 видів квіткових і вищих спорових рослин. їх взаємопоєднання з лісоутворюючою породою та екологічними факторами місцезростання обумовили формування різних груп асоціацій. Найхарактернішими з них є березово-осоково-гіпнова з березово-дернистоосоково-гігантськокалійергоновими угрупованнями. При малому зволоженні зі слабкою проточністю ґрунтових вод або при деякому природному підсиханні (болото Татінов) утворюються високопродуктивні деревостзни. Висота берези становить 16–18 м, діаметр стовбурів 14–22 см, зімкнутість крон 0,6–0,8, бонітет II, запас деревини 140 м3 /га. При більшому зволоженні (болота Довге Поле і Шабелька) утворюються малопродуктивні деревостани. Тут висота берези не перевищує 10 м, діаметр стовбурів 10–14 см, зімкнутість крон 0,6, бонітет IV, запас деревини 60 м3 /га. У травостої домінують Carexcaespitosa та С. appropinquata, які утворюють купини заввишки до 40 см. Невелика кількість у травостої Carexrostrata, C. acuta таC. elata, Agrostisstolonifera, Calamagrostiscanescens, Thelypterispaiustris, Menyanthestrifoliata, Comarumpalustre. У моховому покриві переважає Calliergongiganteum, Calliergonellacuspidata, Drepanocladusaduncus.
Рідше трапляються березово-куничниково-гіпнові, березово-папоро-тево-гіпнові і березово-різнотравно-гіпнові болота. На давно осушеному болоті Смердюче виявлено дуже рідкісне березово-осоково-гіпнове угруповання з домінуванням Carexbrizoides, властивої лісовим угрупованням. Це угруповання заслуговує на охорону і вивчення фітоценотичних зв'язків, які виникають під впливом осушення лісових боліт.
Осикові лісові болота належать до дуже рідкісних болотних угруповань не тільки в Україні, але й на теренах інших країн СНД. На болотах Старе Гало і Смердюче (Білокоровицький лісгоспзаг Житомирської обл.) висота Populustremula за оптимальних умов водно-мінерального живлення досягає 22 м, діаметр стовбурів 20–28 см, зімкнутість крон 0,6, бонітет 1–11. На торфовищах потужністю до 4,0 м, що живляться слабопроточними водами, розвиваються осиково-осоково-гіпнові, а на болотах із застійним зволоженням – осиково-осоково-сфагнові угруповання, які за характером трав'янисто-мохового покриву наближуються до перехідних лісових боліт.
Д.К. Зеров (1938) вперше в Україні описав осиково-березово-осоково-гіпнові і осиково-березово-осоково-сфагнові угруповання на болоті Корма (Олевський лісгоспзаг Житомирської обл,).
На цьому болоті росте така рідкісна для України рослина, як Chamaedaphnecalyculata. Це невеличкий кущик із довгасто-еліптичними шкірястими листочками і звисаючими однобічними китицями красивих жовто-кремових квіточок. Квітки і сама рослина мають дуже привабливий вигляд, а тому варто оцінити можливості введеня її у культуру зеленого будівництва. Природний ареал хамедафни проходить на півночі Білорусі, Прибалтики, Російської Федерації та прилеглих територіях. Там вона домінує під наметом деревостану, а на Поліссі має острівне поширення. Chamaedaphnecalyculata, як і осикові угруповання, потребує повної охорони.
Хвойно-листянолісові лісоболотні угруповання досить поширені у поліських і лісостепових районах України. Ценози цих угідь являють собою подальший ступінь в напрямку мезотрофності і характеризують завершальні стадії евтрофності та перехід до мезотрофності умов місцезростання групи, що знаходить своє відображення в характері розвитку рослинного покриву, У складі цієї формації виділяється ряд формацій, найголовніші з яких будуть охарактеризовані нижче.
Сосново-вільхові лісові болота також досить поширені на Поліссі і зустрічаються в комплексі з іншими болотами. Частково вони поширені на болотах Північного Лісостепу. Нами такі формації описані на 14 болотах Західного та Східного Полісся. їх особливістю є поєднання в деревостані порід різної екологічної вимогливості – Almsglutinosa, що потребує проточної води, доброї аерації та багатого мінерального живлення, і Pinussylvestris, яка витримує тривале застійне зволоження і менш вибаглива щодо аерації та зольного живлення. На болотах Локницьке і Городецьке (відповідно Зарічанський і Дубровицький лісгоспзаги Рівненської обл.) за оптимальних умов висота вільхи та сосни досягає 14–18 м, діаметр стовбурів 12–22 см, зімкнутість крон 0,8, бонітет III–IV В складі деревостану панує вільха, для якої тут, ймовірно, склалися кращі умови, ніж для сосни.
Іншою характерною рисою сосново-вільхових боліт є майже суцільний моховий покрив із Sphagnumpalustre, S. fallax, S. centrale і S. girgensohnii. Наявність останніх свідчить, що ці болота вступили в мезотрофну стадію розвитку. Індикаторами мезотрофності служать такі види чагарниково-трав'яного ярусу, як Oxycoccuspaiustris, Carexlasiocarpa, C. rostrata, Menyanthestrifoliata, Moliniacoerulea, Andromedapolifolia та ін.
Сосново-вільхові болота потребують охорони. Особливої уваги серед них заслуговують болота Зарічина та Високий Мох (Володими-рецький лісгоспзаг Рівненської обл.). Тут на торфовищах потужністю 1,5–2,5 м лісоутворюючі породи досягають висоти 20–26 м. Це найкращі лісоболотні насадження не тільки на Поліссі, а й взагалі в Україні. Зони можуть бути еталонами створення високопродуктивних насаджень на осушуваних болотах.
Вільхово-ялинові болота мають обмежене поширення. Ці болотні ценози займають невеликі ділянки. Нами вони були описані на болотах Черемоське і Дитині Грудки (відповідно Городотоцький і Ратнівський лісгоспзаги Волинської обл.), а також на болоті Визбиця (Зарічнянський лісгоспзаг Рівненської обл.). Ці болота покриті вільхово-ялиново-трав'янисто-сфагновими угрупованнями з домінуванням у травостої Carexriparia, Calamagrostiscanescens, Thelypterispaiustris, а на одній з ділянок Vacciniummytrillus.
Деревостаи одноярусний, часом з домішкою Betuiapubescens. Склад деревостану 2Я8В-4Я6ВБ, висота 18–22 м, діаметр стовбурів вільхи 20–28 см, ялини – 20–36 см, зімкнутість крон 0,7–0,9, бонітет МІ.
Одне з південніших місцезростань вільхово-ялинових болотних лісів в Україні відмічене Є.М. Брадіс (1969) у Дубнівському лісгоспзагу Рівненської обл.
Вперше в 1974 р. описано вільхово-ялиново-осоково-сфагнові угруповання на болоті Тички (Олександрівське лісництво Добрянського лісгоспзагу Чернігівської обл.). Глибина залягання торфу 0,5–1,0 м. Склад деревостану 8В2Я-6В4Я. Висота дерев 18–24 м, діаметр стовбурів вільхи 14–20 см, ялини 18–30 см, зімкнутість крон 0,8, бонітет ІІ-ІІІ. В підліску трапляються окремі кущі Frangulaalnus і Salixcinerea. Домінантами чагарничково-трав'янистого покриву є: Carexelongata і С. caespitosa. З покриттям 1–10% тут представлені: Carexvesicaria, Calthapaiustris, Callapaiustris, Lysimachiavulgaris, Menyanthestrifoliata, Dryopteriscarthusiana, Galiumpalustre, Violapaiustris та ін. Ці види властиві вільховим болотам іприурочені до пристовбурових горбів вільхи або ростуть по надмірно зволожених зниженнях поміж ними. На пристовбурних підвищеннях ялини ростуть Lysimachiavulgaris, Majanthemumbifolium, Trientaliseuropaea, Rubussaxatilis, Vacciniumrnyrtilius, Oxalisacetoseiia.
На ділянках, залитих водою шаром до 20 см, у наземному покриві виділяються окремі синузії гіпнових і сфагнових мохів. В умовах незначного зволоження домінують сфагнові мохи Sphagnumpalustre, Ssquarrosum, S. girgensohnii.
Ці рідкісні рослинні угруповання на Українському Поліссі потребують охорони і збереження їх як пам'яток лісових боліт.
Вільхово-ялиново-березові болота також досить рідкісні для Полісся України. На болоті Черемоське (Городоцький лісгоспзаг) вперше описано вільхово-ялиново-березово-трав'янисто-мохову асоціацію з домінуванням у травостої Thelypterispalustris і Hottoniapalustris, а в моховому покриві Caliergonellacuspidata і Sphagnumsquarrosum. Від попередніх ці болота відрізняються наявністю в складі деревостану Betulapubescens. Залежно від ступеня зволоженості її участь змінюється від 4Я4В2БС до 2Я6Б2В. За флористичним складом і продуктивністю деревостани схожі на вільхово-ялинові, з яких розвиваються внаслідок зменшення ступеня зволоження і збіднення мінерального живлення.
Соснові лісоболотні евтрофні болота поширені досить мало. Низинні соснові лісові болота трапляються спорадично по зниженнях других терас і межиріч. На болоті Кривуха (Городоцький лісгоспзаг Рівненської обл.) описано рідкісне низинне сосново-сфагнове угруповання Pinetumsphagnosum. Деревостан одноярусний. За оптимальних умов середньопро-точного зволоження, доброї аерації та відносно багатого мінерального живлення висота Pinussylvestris досягає 10–16 м, діаметр стовбурів 14–20 см, зімкнутість крон 0,6, бонітет IV, запас деревини 90 м3 /га. На болотах із застійним зволоженням (Грузке, Густі Острови) і низьким рівнем мінерального живлення висота деревостану не перевищує 6 м, діаметр стовбурів 6–10 см, зімкнутість крон 0,3–0,4, бонітет Va, запас деревини 40 м3 /га. У складі цих боліт виділяються сосново-папоротево-гіпнова, сосново-осоково-гіпнова і сосново-сфагнова групи асоціацій з домінуванням у травостої Carexappropinquata, Thelypterispalustris, а в моховому покриві – Caliergongiganteum, Caliergonellacuspidata, Sphagnumpalustre.
Ялинові болота поширені лише на Поліссі і мають острівний характер поширення. Ще рідше трапляються на болотах. Найбільш характерними є ялиново-чагарничково-мохові угруповання, які були описані на болоті Кривуха (Маневицький р-н Волинської обл). Потужність торфовища 1,5 м. Висота ялини 16–18 м, діаметр стовбурів 12–20 см, зімкнутість крон 0,9. До ялини домішуються Pinussylvestris, Betulapubescens, Alnusglutinosa, Poputustremula, Frangulaalnus, Salixcinerea. Чагарничково-трав'яний покрив слаборозвинутий. У ньому переважають Vacciniummytrillus, Oxalisacetoseiia. З покриттям 1–5% тут ростуть: Carexlasiocarpa, Phragmitesaustralis.
Моховий покрив (75%) утворюють болотні сфагнові та лісові гіпнові мохи. Типовими тут є: Pleuroziumschreberi, Polytrichumcommune, Dicranumundulatum, Climaciumdendroides, Sphagnumpalustre, S. acuti-formis, S. squarrosum.
Всі лісоболотні угруповання з участю ялини унікальні та дуже рідкісні на болотах Полісся. Ялина належить до бореальних видів і суцільні масиви ялинових лісів утворює північніше на території Білорусі, Російської Федерації та в гірських районах Карпат. На Поліссі вона має острівний ареал, тому зустрічається тут звичайно на найбільш зволожених і холодних ділянках, що відповідає еколого-географічній природі цієї лісоутворюючої породи.
Безумовно, ялинові лісові угруповання потребують охорони і вивчення можливостей для того, щоб створювати штучні насадження з участю ялини в північних районах Полісся.
3.2 Чагарникові болота
За останні десятиріччя площ з чагарникових боліт помітно зростає, оскільки значно зменшено сінокосіння на болотах, а також розчищення сінокосів і пасовищ від чагарників. Ці рослинні угруповання часто трапляються на долинах малих річок, де малі притоки і верхів'я річок майже повністю покриті чагарниками. їх окремі ділянки трапляються на заплавних, долинних і староруслових болотах, часто вони повністю покривають торфорозробки.