Кіпр був включений у цей список, оскільки на цьому наполягла Греція, що у противному випадку загрожувала накласти вето на весь план в цілому.

По завершенні переговорів між "старими" і майбутніми "новими" членами ЄС позитивне остаточне рішення було оголошено 13 грудня 2002. Європейський парламент затвердив рішення 9 квітня 2003.

16 квітня 2003 в Афінах 15 "старими" і 10 "новими" членами ЄС був підписаний Договір про приєднання. В 2003 у дев'яти державах (за винятком Кіпру) були проведені референдуми, а потім підписаний Договір був ратифікований парламентами [5, с. 77].

1 травня 2004 Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта стали членам Євросоюзу. Вступ Кіпру в ЄС відбулося після референдуму, що проводився одночасно в обох частинах острова, і в той час як населення невизнаної Турецької Республіки Північного Кіпру здебільшого проголосувало за реінтеграцію острова в єдину державу, процес об'єднання був заблокований саме грецькою стороною, у підсумку вступив у ЄС поодинці.

Таблиця 1. Етапи розширення ЄС

Рік	Країна	Загальна кількість членів
25 березня 1957	Бельгія, Германія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція	6
1 січня 1973	Великобританія, Данія, Ірландія	9
1 січня 1981	Греція	10
1 січня 1986	Іспанія, Португалія	12
1 січня 1995	Австрія, Фінляндія, Швеція	15
1 травня 2004	Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словакія, Словенія, Чехія, Естонія	25
1 січня 2007	Болгарія, Румунія	27

Після приєднання до ЄС десяти нових країн, рівень економічного розвитку яких помітно нижче середньоєвропейського, лідери Євросоюзу виявилися в положенні, коли основний вантаж бюджетних витрат на соціальну сферу, дотації сільському господарству й т.д. лягає саме на них. У той же час ці країни не бажають збільшувати частку відрахувань у загальносоюзний бюджет понад затвердженого документами ЄС рівня в 1 % ВВП.

Друга проблема полягає в тому, що після розширення Євросоюзу менш ефективним виявився принцип, що діяв дотепер, прийняття найважливіших рішень консенсусом. На референдумах у Франції й у Нідерландах в 2005 проект єдиної Конституції ЄС був відхилений, і весь Євросоюз як і раніше жив по цілому ряду основних договорів.

1 січня 2007 року відбулося чергове розширення Євросоюзу - входження в нього Болгарії й Румунії. Євросоюз колись попереджав ці країни, що Румунія й Болгарія повинні ще чимало зробити в області боротьби з корупцією й реформування законодавства. У цих питаннях Румунія, на думку європейських чиновників, відставала, зберігаючи пережитки соціалізму в структурі економіки й не відповідаючи стандартам ЄС [3].

17 грудня 2005 року офіційний статус кандидата на вступ у ЄС був наданий Македонії.

21 лютого 2005 року Європейський союз підписав план дій з Україною. Імовірно, це стало результатом того, що до влади в Україні прийшли сили, зовнішньополітична стратегія яких спрямована на вступ у Євросоюз. У той же час, на думку керівництва ЄС, про повноправне членство України в Євросоюзі поки говорити не варто, тому що новій владі необхідно зробити дуже багато, щоб довести, що на Україні існує повноцінна демократія, що відповідає світовим стандартам, і провести політичні, економічні й соціальні реформи. Однак після обрання президентом В.Ф. Януковича, позиція Євросоюзу дещо змінилася в сторону покращення відносин у форматі співпраці на рівні міжурядових комісій тощо.

Подальше розширення Європейського союзу відкрито для будь-якої європейської демократичної країни з вільним ринком, що має бажання й можливості для приведення законодавства у відповідність із правом ЄС. З моменту існування Євросоюзу як Європейського об'єднання вугілля й стали в 1952 році минулі розширення збільшили число країн-учасників із шести до двадцяти семи. Умови вступу включені в Копенгагенські критерії, погоджені в 1992 році й закріплені в Маастрихтському договорі (стаття 49), були розширені та переглянуті в 2005 роках. Головне питання – чи є країна європейської – визначається політичною оцінкою, проведеної інститутами ЄС. Все інше залежить від геополітичних процесів Європи.

У даний момент три країни мають статус кандидата: Хорватія (подала заявку в 2003 році), Македонія (в 2004) і Туреччина (в 1987), при цьому Македонія ще не початку переговорів по приєднанню. Інші держави Західних Балкан підписали Угоду про стабілізацію й асоціацію, що вже набула чинності для Албанії, Хорватії й Македонії і яке звичайно передує подачі заявки на членство. Чорногорія, Албанія й Сербія також подали заявку в грудні 2008, квітні 2009 і грудні 2009 відповідно, але Європейська комісія ще не винесла по них рішень.

Правляча партія Ісландії підтримала проведення загальнонаціонального референдуму по питанню приєднання й у липні 2009 року подала заявку на вступ. Даний крок іде врозріз із традиційним скептицизмом Ісландії із приводу приєднання до ЄС, і результат референдуму залежить великою мірою від того, чи зможе уряд переконати своїх громадян у необхідності приєднання. Очікується, що переговори про приєднання (у випадку їхнього схвалення) завершаться відносно швидко, оскільки право Ісландії вже включає більшу частину законодавства ЄС через договори ЄЕЗ і Шенгенську угоду.

У випадку Східної Європи Хізер Грейбб, представник Центру європейських реформ, сказала: "Білорусія занадто авторитарна, Молдова занадто бідна, Україна занадто велика, а Росія занадто страшна для ЄС, щоб розглядати їхнє потенційне членство найближчим часом" [5, c. 91].

Проте, всі країни Східного партнерства в тому або іншому ступені виявили цікавість до вступу в ЄС у довгостроковій перспективі.

За заявою комісара ЄС із питань розширення Оллі Рена, Ісландія й Хорватія можуть вступити в ЄС в 2011 році.

3. Економічні наслідки розширення ЄС

Економічна ефективність варіюється від держави до держави. Пакт про стабільність і ріст регулює фінансово-бюджетну політику з Європейським союзом. Він поширюється на всі держави-члени, з конкретними правилами, які застосовуються відносно членів, які передбачають, що дефіцит бюджету кожної держави не повинен перевищувати 3% ВВП і державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП. Проте, багато великих учасників розраховують свій майбутній бюджет з дефіцитом значно перевищуючим 3%, і країни Європи у цілому мають борг, що перевищує 60%.

У таблиці, що нижче приводиться, інформація про держави-членах Європейського союзу, упорядкована відповідно до розміру їхньої економіки.

Дані по ВВП, щорічній зміні ВВП, ВВП на душу населення й інфляції, по оцінці МВФ, на травень 2008 року.

Таблиця 2. Економічні показники розвитку країн-членів ЄС

Країни члени	ВВП		ВВП на душу населення по ППС $	Інфляція, %	Безробіття %
	млрд. дол.	% від ВВП ЄС
Європейський союз	18,493.0	100.0%	30,393	3.7	8.9
Германія	3,653.3	19.8%	35,441	2.8	7.7
Франція	2,843.1	15.4%	34,208	3.2	9.3
Великобританія	2,833.2	15.3%	36,522	3.6	7.2*
Італія	2,330.0	12.6%	30,58	3.5	7.4**
Іспанія	1,622.5	8.8%	30,62	4.1	18.7
Нідерланди	862.9	4.7%	40,431	2.2	3.2
Бельгія	507.1	2.7%	36,235	4.5	8.2
Швеція	502.5	2.7%	37,245	3.3	8.9
Польща	450.6	2.4%	17,481	4.2	8.1
Австрія	418.7	2.3%	39,634	3.2	4.3
Греція	361.6	2.0%	30,534	4.2	8.7**
Данія	349.2	1.9%	37,265	3.6	5.7
Ірландія	290.7	1.6%	42,539	3.1	11.7
Фінляндія	273.1	1.5%	36,217	3.9	8.1
Португалія	248.9	1.3%	22,189	2.7	9.3
Чехія	211.7	1.1%	25,395	6.3	6.1
Румунія	187.9	1.0%	12,579	7.9	6.2**
Угорщина	155.2	0.8%	19,499	6.0	10.2
Словакія	88.9	0.5%	22,04	3.9	11.1
Люксембург	57.0	0.3%	82,306	4.1	6.4
Словенія	53.3	0.3%	29,472	5.5	5.9
Болгарія	49.3	0.3%	12,34	12.0	6.5
Литва	48.1	0.3%	18,945	11.1	14.3
Латвія	35.8	0.2%	17,071	15.3	16.3
Естонія	25.4	0.1%	20,259	10.6	15.6
Кіпр	24.5	0.1%	29,829	4.4	5.3
Мальта	8.4	0.1%	23,76	4.7	7.1

Частка ЄС у світовому валовому продукті (МВП) стабільно становить приблизно одну п'яту частину. Темпи росту ВВП, великі в нових державах-членах, у цей час упали через млявий ріст у Франції, Італії й Португалії [4, с. 202].Дванадцять нових держав-членів із Центральної й Східної Європи, мають більше високий середній відсоток росту, ніж їхні західноєвропейські партнери. Зокрема, країни Балтії домоглися стрімкого зростання ВВП, у Латвії він становить до 11%, що на рівні світового лідера Китаю, чий середній показник дорівнює 9% за останні 25 років. Причини такого масового росту полягають у проведенні державою стабільної грошово-кредитної політики, експортно-орієнтованої політики, торгівлі, низкій фіксованій податковій ставці й використанні порівняно дешевої робочої сили. За останній рік (2008), у Румунії був найбільший приріст ВВП серед всіх держав ЄС.Поточна карта росту ВВП у ЄС найбільш контрастна по регіонах, де сильні економіки страждають від стагнації, у той час як у нових державах-членах спостерігається стійкий економічний ріст.У цілому ж вплив ЄС27 на збільшення валового світового продукту скорочується у зв'язку з появою економічних держав, таких як Китай, Індія й Бразилія. У середньостроковій і довгостроковій перспективі, ЄС буде шукати шляхи для збільшення темпів росту ВВП у країнах центральної Європи, таких як Франція, Німеччина й Італія й стабілізації росту в нових країнах Центральної й Східної Європи для забезпечення стійкого економічного процвітання.

ВИСНОВКИ

Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заявка про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.).

З 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом (англ. Applicant country, candidate country) на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, коли у Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговори розпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступ Туреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні і економічні реформи. Інша проблема те, що лише 3 % території Туреччини належить до Європейського континенту, хоча формально, відповідно до Копенгагських критеріїв географічних вимог немає.

Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.

Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Сербія офіційно визнані потенційними кандидатами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Сiденко В.Р. Прорив в Європу // Політика і час, 2009, № 8. – С. 23.

2. Орієнтир, інформаційний додаток. // Урядовий кур''єр, 2008, № 10. – С. 54

3. Право ЕС, Энтин Ю. – М, 2009. – 624с.