Курсовая работа: Соціальна стратифікація. Причини соціальної стратифікації в Україні
Згідно Энтони Гидденсу, «помітні чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи.
2.1 Рабство;
Рабство – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Системи рабської праці розвалилися почасти через боротьбу проти них, почасти тому, що економічні чи інші стимули спонукували людей працювати більш ефективно, чим прямий примус. Відтоді, як більш століття назад воля було гарантована рабам Північної і Південної Америки, рабство як формальний інститут поступово знищилося і сьогодні майже цілком зникло у світі.
2.2 Каста;
Касту зв'язують найчастіше з культурою Індійського субконтиненту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису класової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспекти. Серед них – два головних – варна і джати. Варни включає чотири категорії, ранжируються по соціальному престижу. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані – найбільш низький. Брахмани повинні уникати визначених типів контактів з недоторканих, і тільки недоторканим дозволяються фізичні контакти з тваринами чи із субстанцією, обумовленої як нечиста. Кастова система споконвічно жорстко зв'язана з індуською релігією. Індивіди переконані, що якщо хтось не залишиться вірним ритуалам і обов'язкам своєї касти, то його чекає найнижче положення в наступному втіленні.
Концепція каст іноді застосовувалася поза індійським контекстом, коли дві чи більш етнічні групи піддавалися сегрегації, і домінувало поняття расової чистоти (південна частина США, Південна Африка).
2.3 Родовід;
Родоводи були частиною європейського феодалізму, але були також у багатьох інших традиційних суспільствах. Феодальні стани включають страти з різними обов'язками і правами; деякі з цих розходжень установлюються законом. У Європі до цього стану включали аристократію і дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи більш низький статус, але володіючи різними привілеями. До так називаного «третього родоводу» відносилися слуги, вільні селяни, торговці і художники. На противагу кастам, міжстанові шлюби й індивідуальна мобільність сприймалися толерантно.
Класові системи відрізняються в багатьох відносинах від рабства, каст і станів. Особливо потрібно було б відзначити чотири моменти: -класи не створюються на основі правових і релігійних норм; -членство в них не ґрунтується на спадкоємному положенні і звичаях. -класові системи більш рухливі, ніж інші системи стратифікації, а границі між класами ніколи не бувають ясно обкресленими, -приналежність індивіда до класу повинна бути «досягнута» їм самим, а не просто бути «такою» від народження, як в інших типах систем стратифікації. [2]
Соціальна мобільність – рух нагору і вниз у класовій структурі – значно простіше, ніж в інших типах (у кастовій системі індивідуальна мобільність, перехід з однієї касти в іншу неможливий).
Класи залежать від економічних розходжень між групами людей, зв'язаних з нерівністю у володінні і контролі над матеріальними ресурсами.
В інших типах стратифікаційних систем нерівність виражена раніше на рівні міжособистих відношень, що стосуються обов'язків між слугою і паном, рабом і хазяїном, представниками вищої і нижчої каст. Класові системи, навпаки, здійснюють в основному зв'язки неособистого характеру.
3.Витоки стратифікації
Традиційне стратифікаційне суспільство на прикладі стародавньої Індії.
У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство існувало в Індії ще в III тис. до н.е. і було ровесником цивілізації Стародавніх Єгипту і Шумеру.
Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община. Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об'єднували представників однієї професії, і були сімейні общини родичів. Були сангхи, що об'єднували ремісників і крамарів з різних каст. На чолі цих груп стояв виборний староста.Виникнення індуїсткої системи каст обґрунтовано в санскритських трактатах, створених ще в першому тисячоріччі до нової ери. У них був установлений розподіл суспільства на чотири стани, іменованих варнами, за межами яких (а отже, і суспільства як такого) були залишені так називані вневарнові, що включають у себе самі знедолені шари париев і недоторканих.[3]
Про походження варн існує багато версій. Більшість учених пов'язує їх виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність. Але найперше та найбільш раннє згадування про варни міститься в ріґведійсьому гімні «Пурушасукта», в якому розповідається про походження варн з частин тіла міфічної людини Пуруши. Брахмани- з вуст, кшатрії- з рук, вайшьї- зі стегон,шудри- з його ступнів.[4]
Основний зміст терміну «варна» означає- - «вид», «колір», «категорія» людей. Професія, посада, величина одержаної спадщини, процент за договором про позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни. Від цього залежало навіть ім'я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до іншої в принципі був неможливим.[4]
До вищих варнів належали "двічі народжені"- брахмани, кшатрії, вайшьї. Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з'явилась пригнічена варна - шудри, "раз народжені"[3].
Перша варна - найпривілейованіша – брахмани (brahmana — “той,що знає священне знання. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю. "Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, - записано в законах Ману, - то може загинути, як корова в трясовині". Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх підлеглих (брахманів), то його "необхідно було вбити як скажену собаку". Подібна стаття дуже рідкісна в історії права, їй немає аналогів. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.[4]
Друга варна - кшатрії (раджанья), "створені з рук бога",(ksatruya — “наділений могутністю”) Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов'язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв.
Третя варна - вайшьї, "створені із стегон бога",(vais'va — “наділений майном”) - займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну мису податків. Тільки окремі вайшьї були багаті, посідали високе становище в суспільстві.[3]
Четверта варна - шудри, "створені із ступнів бога". Вони не проходили обряду посвячення, їхнім головним обов'язком було служіння "двічі народженим". Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Вій не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло "утискувати брахманів". За образу брахмана шудрі могли відрізати язика. Окремі представники цієї варни досягли матеріального благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шудри не були прикріплені до землі. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем. Так, у III ст. до н.е. правителем держави Нанди був шудр Аграмес, який створив сильне, добре організоване військо. Навіть Олександр Македонський ухилився від битви із цим царем.
Таким чином, належність людини до певної варни не заважала їй обирати професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв переходити з одної варни в іншу, вважав це великим гріхопадінням. Також вважалося, що не стільки походження впливає на визначення варни, скільки схильності, які людина проявляє з самого дитинства.[4]
До чого я так обширно це все вирішила освітити. Просто мене вражають такі обставини! Справа в тому, що в такій соціальній системі все підпорядковується світогляду людей, їх релігійним віруванням та світосприйняттю. Не економічні й політичні фактори впливають на соціальний статус людини, а саме намір слідування своїй дхармі- тобто задачі, що приписана тобі в межах цього втілення. Чим старша твоя душа, чим більше в неї вже є напрацьованих якостей, тим на вищий статус ти претендуєш. Причому тут вже йдеться про совість та чесність кожного, тому що мається на увазі те, що кожен має займатися тією справою, яка йому приписана при народженні варною та дхармою. Ці правила описані не в законодавстві, не в соціологічних дослідженнях, а найдавніших священих писаннях – Ведах, які індуси вважають прямим посланням богів, і тому не виникає сумнівів щодо раціональності такої системи.
4. Соціальна стратифікація в наші дні
Для сторонньої людини Алтер Роуд в Детройті выглядає як звичайна міська вулиця. Однак місцеві жителі называють її "Берлінскою стеною" чи "лінією Мейзон-Діксон". Це пояснюється тим, шо Алтер Роуд рзділяє східну частину Детройта від фешенебельного, багатого пригороду Гросс Пойнт.
В "Уолл-стрит джорнэл" (1982) кореспондент Аманда Беннетт характеризує спільноти, що проживають по різні сторони Алтер Роуд: "В східній частині Детройта живуть бідні, головним чином, негри; Гросс Пойнт населяють багатії, всі білі. Приміщення школ, де вчаться діти жителів детройтського Іст-Сайда, охораняються поліцейськими. Привілегійовані діти з Гросс Пойнт відвідують уроки гри на скрипці, мають власні компьютери. Для мешканців східної частини Детройта "пособіє" означає выживання; для тих, кто мешкає по інший бік вулиці Алтер Роуд, це слово зазвичай асоціюється з шахрайством. Відмінності настільки великі, что друзі детройтців, що приїзжають з інших місць, бувають шоковані, коли їх проводять вулицею Алтер. У Східній частині міста свалки покинутих автомобілів, багато будівель, що сгоріли. Засміченими вулицями вештаються натовпи нічим не зайнятих людей. На відстані всього лише тисячі футів відкрывається інша картина - акуратно підстрижені газони та пофарбовані ставні нагадують про інший світ, де є газонокосарки, служниці, гаражи на два автомобилі и благодійні вечори.
Економічний спад на початку 80-х по-різному вплинув на ці дві категорії. Беннет пише: "Спосіб життя зміенюється на всіх рівнях. На одній стороні Алтер Роуд безробітний має покинути тенісний клуб. З іншого боку безробітня жінка не може собі дозволити з’їсти гамбургер. В Гросс Пойнт представник торгової фірми, що зайнятий неповний робочий день, сдає свою дачу, в той час як в Детройті проститутка при недостатній зайнятості підвищує ціну своїх послуг. Одні жителі Гросс Пойнт із соромом звертаються за пособієм, інш безсором’язливо ідуть на вечірки в пошуках впливових работодавців".