Курсовая работа: Соціальна цінність права

Право є одним із найважливішим здобутків людської цивілізації, але воно переживає розвиток. Це означає, що воно виникло на певному етапі історії людства і дотепер еволюціонує. Така постановка питання закономірно породжує проблему походження права, наукове питання: як виникло право, які чинники зумовили його появу?

Право – своєрідне унікальне явище. Загальновідомо, що з часом практично все в природі схильне до змін. За порівняно короткий період існування людей на землі виникали і руйнувалися царства та імперії, змінювалися засоби виробництва й управління, методи будівництва і ведення воєн, стилі і напрямки в архітектурі, живописі, музиці, манери і навіть мова. Однак у сфері правового регулювання відносин із давніх часів існують незмінні або схильні до дуже незначних змін категорії. Справді, з часів ассирійського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) до наших днів юриспруденція використовує кодифікацію як один із методів упорядкування правових норм. З часу видатних римських юристів до сьогодні діють поняття угоди, договору, зобов’язання й інші цивільно-правові категорії. Виходить, саме право часто виступало як елемент, що забезпечує зв’язок часів і епох, культур і цивілізацій, тому питання про походження права набуває особливої актуальності.[10, С.38]

У різних народів і в різні епохи право творення мало свої особливості, однак існують і загальні закономірності.

Економічне і соціальне життя будь-якого суспільства потребує певної впорядкованості діяльності людей, що беруть участь у виробництві, розподілі та споживанні матеріальних благ. Її досягають за допомогою соціальних норм. У первісному суспільстві це були звичаї, злиті з релігійними і моральними вимогами.

Соціальне розшарування суспільства, поява в ньому різних соціальних прошарків і груп із різноманітними, що найчастіше не збігаються, інтересами, привело до того, що родові звичаї вже не могли відігравати роль універсального регулятора. Якісно нові соціально-економічні умови потребували нових загальнообов’язкових норм, що встановлені (або санкціоновані) й охороняються державою.

Виникнення права, як і держави, тривало багато епох, зазнавало впливу різноманітних чинників як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Тому загальнотеоретичний схематичний виклад не відбиває всіх особливостей походження права в різних народів.

У далеку давнину найбільш впливовою ідеологічною силою виступала релігія. Особливу роль відігравала вона у виникненні права в народів, у господарстві яких домінували скотарство і землеробство. Так, природною для хліборобів, особливо в країнах жаркого клімату, стала релігія. Сонця (Месопотамія, Передня Азія, Індія, Стародавній Єгипет, Мезоамерика, гірське Перу). Виникнення культу вищого божества сприяло вивищенню племінних звичаїв над звичаями окремих родів і вело до зміцнення віри в єдиний для всього народу порядок, даний зверху верховним божеством. Жреці, носії нової релігії, виробили уявлення про пори року, що втілилися в давніх аграрних календарях, які встановлюють для всіх циклічність проведення сільськогосподарських та іригаційних робіт, що супроводжувалися релігійними обрядами поклоніннями Сонцю. Цей порядок підтримувався владою перших міст-держав, що була в руках царів, військової верхівки і бюрократії.

У Стародавній Греції, Стародавньому Римі й у слов’янських народів, кельтів, германців, у яких зрошувальне поливне землеробство було нерозвиненим, а польові роботи залишалися справою сільської громади, календарі природи і поклоніння Сонцю не були настільки явно „одержавлені”.

Одним із джерел права були звичаї, що склалися в період формування давніх цивілізацій, освячувалися й охоронялися державою (звичаєве право або правовий звичай). З поміж них усе більшого значення набували звичаї, що закріплюють нерівність членів сільської громади, привілеї вищих станів і обов’язки нижчих. Надалі багато норм звичаєвого права склали основу перших писаних законів (закони XII таблиць, „варварські правди”).

Велику роль у формуванні права відіграли судові органи. Вони сприяли руйнуванню системи звичаїв родового ладу, закріплюючи у своїх рішеннях норми, що відповідали новим порядкам. Поступово виникає прецедентне право, тобто рішення суду з конкретної справи перетворюється в загальну норму (судовий прецедент). З розвитком писемності появляються і перші писані закони.

Становлення держави вимагало все більшого закріплення правових норм, надання їм високого ступеня формальної певності.

Право, що виникало спиралося на примусову силу держави, інакше воно б не витиснуло родових звичаїв.

Право, що формується, мало подвійну мету: з одного боку, закріплення певної соціальної структури (кастового, станового ладу), панування привілейованих груп і, з іншого боку, - встановлення і підтримання єдиного для всього населення країни порядку в суспільних відносинах, без чого неможливе нормальне життя будь - якого суспільства.

Встановленню єдиної правової організації в деяких народів сприяли переможні міжусобні або міждержавні війни.

Державне об’єднання племен у єдині народи сприяло і правовому захисту зовнішньополітичних інтересів. Вироблялися норми, що стосуються міждержавних спілок, установлення митних правил і т. ін. Починається формування зачатків міжнародного права.

Сучасна наука не обмежується цією схемою в описі процесу появи права. Аналіз головних факторів, що сприяли появі права, приводить дослідників до різноманітних концепцій, що пояснюють цей процес. Нині наука оперує такими теоріями походження права.

Примирлива, якої дотримуються західні наукові кола, зокрема Е.Аннерс. За нею право виникло для врегулювання відносин не всередині роду, а між родами. Спочатку між ворогуючими родами виникали договори про примирення, потім, певні правила, що встановлювали різноманітні санкції, усе це ускладнювалося, і таким чином виникало право, усередині роду право виникнути не могло, тому що воно там не було потрібне, конфліктів усередині роду практично не було.

Регулятивна – популярна в азіатських наукових колах. Згідно з нею право виникає для встановлення й підтримання єдиного порядку для всієї країни, насамперед для врегулювання землеробського і сільськогосподарського виробництва.

Теологічна, за якою право є результатом Божественної волі і встановлюється на землі через божественного пророка (фараон, монарх).

Теорія природного права – у кожної людини від народження є певний набір природних прав (свобода, рівність). З розвитком суспільства природні права починають гарантуватися законами держави, ці закони й утворюють право, що, таким чином, споконвічно повинне бути спрямовано на захист інтересів і прав особистості.

Історична теорія – право спонтанно виникає на основі еволюції суспільства, формується з народного духу, народної свідомості. Законодавець повинен відображати в юридичній формі те, що вже існує. З цієї теорії випливає, що право не універсальне, право кожного народу унікальне, і „працює” лише для цього народу. Право – це об’єктивне явище.

Марксистська – право – це зведена в закон воля пануючого класу, один (пануючий) клас видозмінює звичаї для підпорядкування іншого класу. Всі ці процеси зумовлені економічними чинниками.

Теорія спеціалізації – право зумовлене необхідністю регулювати і забезпечувати індивідуальні інтереси людей у суспільстві, диференціація якого набуває особистісного характеру.

1.2 Призначення права

Сучасна юридична наука подає два головних підходи до призначення права.

Перший підхід виходить з того, що призначення права – виражати інтереси пануючого класу, втілювати волю економічно пануючого класу в закони, служити засобом придушення і насильства стосовно інших класів. Такий підхід до призначення, його ролі в суспільстві сповідує марксистська теорія, що розглядає право як соціально - класовий регулятор суспільних відносин.

Другий підхід трактує право і його призначення як засіб компромісу, зняття протиріч у суспільстві. Бути засобом управління справами в суспільстві - ось призначення права. Тому право трактується як засіб узгодження, поступок. Це не означає, що право не ув’язане із застосуванням примусу, але на перший план у правовому вирішенні проблем має висуватися не примус, а досягнення згоди і компромісу.

У реальному житті право виконує завдання двоїстого характеру: з одного боку, воно виступає інструментом політичного панування, а з іншого – інструментом загальносоціального регулювання, засобом установлення порядку в суспільстві.

Отже, можна зробити висновок, що головне призначення права – забезпечення порядку в суспільстві з урахуванням інтересів різних прошарків і груп суспільства шляхом досягнення згоди компромісу.