Курсовая работа: Спортивна орієнтація та відбір в процесі багаторічного тренування лижників і гонщиків
Таким чином, проблема спортивного відбору й орієнтації – проблема комплексна. Вона вимагає зусиль багатьох фахівців. Її необхідно вирішувати, об'єднавши зусилля вчених, тренерів і педагогів.
Перший метод традиційний – стандартно-нормативний , орієнтований на досягнення стандартних нормативів (Державні тести України, шкільні програми, Президентські тести США). Цей метод використовується для різних статево-вікових груп і передбачає комплексний розвиток фізичних якостей, тобто ставить за мету підвищення рівня загальної фізичної підготовки. У зв'язку з тим, що» даний метод не враховує індивідуальність людини (генетичні задатки, рівень фізичної підготовленості), ті, що займаються, отримують однакові, причому помірні фізичні навантаження. Групи учнів для занять формуються лише за статево-віковими ознаками, без врахування конституційних особливостей вихідного рівня фізичної підготовленості. Скомбіновані в одному занятті завдання приводять до короткочасних і незначних впливів, не викликають адаптивного ефекту. Не дивлячись на те, стандартно-нормативний метод широко застосовується в фізичному вихованні школярів.
Другий метод – індивідуально-нормативний, полягає в індивідуальному завданні для учня з метою досягнення індивідуальних нормативів. Суть його в цілеспрямованому напрямку на розвиток «відстаючих» фізичних якостей, або окремих м'язових груп. Його реалізація в умовах сучасної школи мало реальне завдання.
Третій метод – типологічно-нормативний, відносно новий, який розробив Нікішин І.В. (1993). Його особливість – цілеспрямований вплив на відстаючі від середніх фізичні якості, в даній соматотипологічній групі. Це означає, що для представників астено-торакального типу з низьким рівнем швидкості і сили навантаження підбирається з акцентом на розвиток анаеробних можливостей, які є фізіологічною базою цих якостей. Для представників директивного типу навпаки, використовують навантаження аеробного характеру з метою розвитку у них витривалості. М'язовики отримують навантаження змішаного характеру, – що позитивно впливає на розвиток усіх рухових здібностей. У зв'язку з тим, що навантаження для тих хто займається, дуже важке, їх рівень буває переважно помірним.
Четвертий метод – типо-специфічний – ґрунтується на тому, що кожній соматотипічній групі даються навантаження, які найбільш відповідають їх генетичним задаткам. Метод найбільш ефективний, оскільки забезпечує високий рівень, і найбільш доступний для тих, хто займається. Механізм фізіологічної адаптації в даному методі – глобальний, специфічний, тому що дія спрямована на специфічні, найбільш розвинуті фізіологічні функції. Даний метод призводить до широкого позитивного переносу в розвитку фізичних якостей (Д.А. Фільченков, 1995). Але, як вважає В.П. Романенко (1999), даний тезис є спірним, тому що «перехресний» ефект спостерігається лише при деякій єдності механізмів центральної регуляції і енергозабезпечення (наприклад, вибухова сила – швидкість), або виключно в початковій стадії адаптації при фізичній підготовці нетренованих. людей. В даному випадку має місце перша, генералізована стадія загального адаптаційного синдрому (Г. Сельє, 1970), коли організм реагує на специфічне навантаження широкою дією неспецифічних реакцій. Наприклад, кросова підготовка мало тренованих людей протягом 6–8 тижнів призводить до розвитку аеробних і анаеробних процесів, швидкісно-силової і координаційної підготовленості.
У спортивній практиці, коли удосконалюється аеробна витривалість, пригнічується механізм анаеробної, розвиток силової динамічної витривалості знижує рівень «вибухової» сили, приріст гліколітичної витривалості від`ємно впливає на показники абсолютної сили і т.д. (В.В. Бойко, 1987). Як вважає (В.П. Романенко, В.П. Максимович, 1986). Для масової фізкультури оптимальною є методологія окремого розвитку рухових якостей.
З даних позицій, третій, типологічно-нормативний,метод орієнтований та цілеспрямований вплив на відстаючу від середньо-популяційного нормативу у даній соматотипічній групі рухову якість з урахуванням типологічних особливостей особистості є дуже ефективним, але приумові використання не помірних, а субмаксимальних навантажень з періодичним підключенням максимальних. Незалежно від типу підготовленості тренувальний процес повинен бути акцентований на розвиток відстаючих фізичних якостей. Але, якщо рівень підготовленості відповідає нормативним характеристикам. «Оптимальний» тип, то тренування спрямовують на удосконалення ведучих фізичних якостей.
Наступним завданням було оцінити фізичну підготовленість і стан здоров'я деякими фізіологічними методами дослідження. Відомо, що існуючі традиційні методи оцінки фізичних здібностей учнів, які запропоновані шкільною програмою, державними тестами не стимулювали інтересу учнів до занять фізичною культурою. Покращання результатів бігу, стрибків, тощо на декілька сантиметрів, або секунд не є стимулом до занять. Тому важливо впровадити нові підходи до оцінювання учнів. На що зокрема націлена сучасна система фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України «Козацький гарт» (2005 р).
1.2 Структура спортивної обдарованості та її оцінки у системі спортивного відбору
У більшості досліджень по теорії і методиці спортивного відбору (Бріль, 1980; Булгакова, 1986; Шапошникова, 1994) застосовується спеціальна технологія оцінки спортивних здібностей і спортивної обдарованості. Основний зміст такої технології полягає в дослідженні і визначенні модельних характеристик спортсменів високої кваліфікації, у вивченні інформаційної значущості параметрів, що впливають на спортивний результат, їх стабільності і генетичної обумовленості, а також в обґрунтуванні організаційних питань (1–2).
Не викликає сумнівів теоретичне і практичне значення цих досліджень. Проте при розробці такої складної проблеми необхідно перш за все чітко визначити поняття «спортивний відбір», а потім і зміст його критеріїв, враховуючи при цьому не тільки предмет досліджень, але і їх спрямованість.
На думку В.Філіна (1987), спортивний відбір є системою організаційно-методичних заходів, на підставі яких виявляються завдатки і здібності дітей, підлітків і хлопців для спеціалізації в певному виді спорту. У полі зору дослідників і практиків повинні знаходитися завдатки, тобто природні, анатомо-фізіологічні особливості і здібності – індивідуальні особливості людини, від яких залежить успішність виконання певних видів діяльності. Досягнення високих результатів у будь-якому вигляді діяльності, у тому числі і в спортивній, вимагає найвищих форм прояву здібностей – обдарованості, таланту. Тому у визначення поняття «спортивний відбір» доцільно включити поняття «обдарованість» (Платонов, Сахновській, 1988). В. Платонов (1987) розглядає спортивний відбір як процес пошуку найбільш обдарованих людей, здатних досягти високих результатів в конкретному виді спорту. Обдарованість трактується як таке поєднання здібностей, яке обумовлює найвищий рівень діяльності.
Дослідники вважають, що різноманіття і суперечність підходів до проблеми спортивного відбору і методів її вивчення зумовили, по суті, різне розуміння предмету дослідження. Тому для подальшої розробки системи спортивного відбору необхідно уточнити такі поняття, як завдатки, здібності і обдарованість (з погляду спортивної діяльності). Найбільші розбіжності спостерігаються у визначенні поняття «спортивна обдарованість», яка, на думку одних авторів, є поєднанням природжених завдатків і здібностей (В. Волков, Філін, 1983), а на думку інших (Л. Волков, 1973, 1997) – наявністю генетично обумовлених морфофункціональних, моторних і психофізіологічних особливостей.
Проведений теоретичний аналіз і результати експериментальних досліджень переконують, що спортивну обдарованість можна розглядати як поєднання здібностей, що забезпечують високі досягнення в спорті.
Тренувальні і змагальні дії розвивають завдатки в рухові, фізичні і психічні здібності. Такий підхід до розуміння значення завдатків обумовлений перш за все вимогами сучасного спорту, оскільки, як стверджують В. Келлер (1995) і В. Платонов (1997), в умовах змагань можна досліджувати руховий, фізичний і психічний потенціал людини. Отже, необхідна інформація про ті ознаки, які визначають зміст завдатків і є, по суті, ядром спортивної обдарованості. Така інформація охоплює віковий діапазон від початкового етапу занять спортом до етапу вищих спортивних досягнень.
В даний час є достатня інформація про вплив морфологічних, фізіологічних, психофізіологічних і інших ознак на результати в різних видах спорту, а також дані про генетичну основу багатьох параметрів, що забезпечують спортивні успіхи.
Подальше дослідження проблеми вимагає вивчення спортивної обдарованості як динамічної системи, що володіє певною структурою з безліччю взаємозв'язаних між собою компонентів. Одержані в процесі такого вивчення дані можуть зробити істотний вплив на подальшу розробку змісту критеріїв спортивної обдарованості. При цьому слід передбачити вивчення структури як загальної, так і спеціальної спортивної обдарованості.
Спортивні здібності і обдарованість можна розглядати як єдине ціле, властивості і особливості якого залежать перш за все від внутрішньої природи твірних його частин. Вивчення розвитку цілого, взаємозв'язків і взаємодії його частин є основним принципом пізнання дійсності. Цей принцип знайшов своє віддзеркалення і в розробці комплексного підходу при вивченні біологічних і соціальних об'єктів. Комплексне вивчення передбачає організацію діяльності різних фахівців, що працюють за єдиною програмою і координують сумісні дії для досягнення загальної мети. Такий підхід в дослідженні об'єкту обумовлює необхідність розглядати спортивну обдарованість як систему з безліччю взаємозв'язаних елементів.
Комплексне вивчення спортивної обдарованості як об'єкту дозволяє застосовувати в дослідженні одну з форм теоретичного усвідомлення об'єкта – загальну теорію систем.
Вивчення цілого можна проводити на різних рівнях. Ми вважаємо за доцільне вивчення проблеми спортивної обдарованості нарівні організму, не заперечуючи при цьому вивчення обдарованості і здібностей в спорті на інших рівнях.
Систему спортивної обдарованості можна представити наступною схемою: цілісний організм – система органів – органи – тканини – клітинні і неклітинні елементи тканин.
Системний підхід дає можливість всі процеси, явища, предмети розглядати як системи, що володіють тією або іншою структурою (організацією). Це означає, що у визначенні специфіки того або іншого цілого, його особливостей, властивостей важливе значення має структура – внутрішня форма цілого, що є способом взаємозв'язку, взаємодії створюючих його компонентів. При цьому вивчення структури передбачає пізнання її в історичному аспекті: походження і розвиток.
Отримання інформації про систему на основі її компонентно-структурного аналізу дозволяє перейти до вивчення способу її функціонування, тобто до розгляду її як динамічної системи.
Аналіз системи в історичному аспекті передбачається в двох напрямах генетичному і прогностичному. При такому вивченні розвитку системи визначаються відносини і зв'язки між елементами множини, тобто встановлюються інтеграційні властивості системи як цілого. Слід зазначити, що будь-яка цілісна система має свій особливий, тільки їй властивий інтегральний чинник, який субординує всі частини і процеси даного цілого.
Вивчення цілого здійснюється за допомогою аналізу структури, що включає такі моменти, як взаємозв'язок елементів, відношення і зв'язки, ієрархічна будова, поведінка елементів і структури в цілому.
Велика роль належить математичним методам, застосування яких сприяє не тільки успішному вивченню походження і розвитку системи, але і її прогнозуванню, що має важливе практичне значення в різних областях діяльності людини, у тому числі і в спортивній.
При застосуванні системного аналізу вивчення проблеми походження і розвитку спортивної обдарованості як системи, що саморозвивається і саморегулюється, визначається як «відкрита система», що дозволяє використовувати середовище, тобто тренувальна дія, для вдосконалення всіх компонентів системи і організму в цілому.
Основним предметом теорії спортивного відбору є обдарованість, тобто таке поєднання здібностей, яке обумовлює найвищий рівень діяльності.
Не можна не погодитися з думкою З.Г. Мартиросова і ряду інших дослідників про те, що різноманіття підходів і методів вивчення проблеми спортивного відбору, суперечність багатьох з них зумовили, по суті, різне розуміння предмету дослідження.
Важливим питанням для подальшої розробки системи спортивного відбору є уточнення таких понять, як завдатки, здібності і обдарованість, відповідно до спортивної діяльності.