Курсовая работа: Способи захисту цивільних прав у новому Цивільному кодексі України

У Римській державі захист порушених суб’єктивних прав здійснювався в трьох історично змінюваних формах процесу: легісакційному, формулярному та екстраординарному [15, с. 132]. Спільною підставою для будь-якого з цих процесів був позов заінтересованої особи.

У римському праві позов (action) – це право домагатися через суд того, що належить особі. Формування позовної вимоги становило суттєву частину римського судочинства в галузі приватного права. У преторських едиктах публікувалися формули окремих позовів, розроблених щодо відносин, які отримали правовий захист з їх боку.

Римські юристи розробили цілу систему позовів, основними з яких є:

· цивільні позови, які ґрунтувалися на приписах цивільного права (jus civile);

· гонорарні позови, які були введені в систему правосуддя судовими органами;

· позови суворого права, за яких суддя повинен був дотримувати суворого припису закону;

· позови доброї совісті, у яких суддя поглиблювався у зміст договору, з’ясовував передусім, до чого сторони прагнули при укладенні договору;

· позови особисті (персональні), спрямовані проти особи, яка була зобов’язана здійснити на користь позивача якусь дію;

· речево-правові позови (реальні), спрямовані на встановлення належності речей, тобто на захист речових прав.

Речево-правові позови, в свою чергу, поділялися на:

1) реіперсекуторні позови, за допомогою яких позивач вимагав від суду відновлення порушеного стану майнових прав і намагався отримати те, що було відібрано у нього відповідачем;

2) штрафні позови, спрямовані на часткове покарання відповідача. В них позивач вимагав від суду покарати відповідача штрафом;

3) змішані позови, спрямовані і на відновлення порушеного майнового права, і на покарання у вигляді штрафу [18, с. 72].

· публічні (популярні) позови. Ці позови пред’являлися для захисту громадських інтересів;

· позови за аналогією подавалися щодо подібних ситуацій до тих, що були захищені відомими позовами;

· фіктивні позови (позови з фікцією). Ці позови містили певну фікцію про те, що певна умова закону збережена, коли насправді вона не була дотримана;

· ноксальні позови. Це позови про відшкодування збитків при деліктах, здійснених особами чужого права або рабами без відома paterfamilias;

· позови спадкоємців. Це позови про розподіл спадкового майна [17, с. 98].

Деякі цивільно-правові відносини були захищені кількома позовами. В цих випадках наставала колізія (розходження) позовів: позивач міг вибрати позов, який був більш зручним для нього [17, с. 100].

Римське право надавало можливість і відповідачу захищатися проти пред’явленого до нього позову. Якщо відповідач не визнавав позову, він міг направити заперечення проти його підстави (exeptio). В цьому випадку виникали такі ситуації [15, с. 142].

1) Відповідач заперечує ті факти, на яких базується право позивача.

2) Відповідач наводить свої факти.

Відповідач, який необґрунтовано заперечував позов, сплачував штраф в подвійному розмірі. До позивача, що необґрунтовано пред’являв позов, застосовувалися міри, встановлені суддею [16, c. 41].

Особливим засобом захисту суб’єктивного права була діяльність преторів. Вони здійснювали захист спеціальними засобами для поліпшення, доповнення і усунення недоліків цивільного процесу.

Види засобів преторського захисту:

· інтердикти (interdictum);

· стипуляція (stipulatio);

· реституція (restitutio);

· введення у володіння (missiones in possessionis) [16, c. 35].