Курсовая работа: Становлення Польської держави у 1921–1926 рр.
Президент вибирався парламентом. Він мав право висувати кандитатури примерів і міністрів, а також представити державу на світовій арені. Уряд мав відповідальність перед парламентом. Сейм був наділений основними повноваженнями в законодавчої і контрольної областях, стверджував уряд і окремих міністрів і мав право їх зміни.
Особлива позиція сейма в державі скріплювалась досить склодною процедурою його дострокового розпуску. Конституція проголошувала основні демократичні права і свободи особистості, рівноправність всіх громадян країни, мови, раси, релігії.
При цьому бралося до увагу, що римо – католицьке віросповідування буде займати в державі провідну роль серед рівноправних конфессій. (9. с. 48-49) Всі види власності оголошувались недоторканими.
Порушення цього права припускалось тільки на основі закону, виходіячи з інтересів суспільства, за відповідну конпенсацію. Конституція закріплена в Польщі парламентську демократію провідну роль в якому відігравав сейм.
Прийнятий на основфі конституції закон про вибори дозволяв проводити в сейм своїх представників навіть невеликими політичним партіям. В Польщі склалось багатопартійна система, приблизно існувало п”ять партій. Селянський рух (людовці) розпався на дві партії „Пяст” і „Визволення”.
На його правому крилі стояла партія, яка була підтримана заможним та середнім селянством, - „Пяст” на чолі з В. Вітосом у 1918 році. Більш радикального в той й же час рвіну позицію серед людовцть займала партія „Визволення”, яка користьувалась попитом серед селянськох бідноти.
В робітничому русісильні позиції зберегла Польська Соціалістична партія (ППС), яка виникла ще у 1893 році.(1. с. 47) Пілсудський не створив власної партиї, але в той же час мав прихильників у різних партіях, в тому числі серед людовців і ППС, спиравшись на яких й вів боротьбу за владу зі своіми головними політичними противніками – ендеками, які були підтримані заможною буржуазією та поміщиків, партія національних демократів.
В листопаді 1922 року відбулися вибори в парламент, але вони знов не данли очікуваного результату не одному з полятичних таборів. Основна частина українського населення Галачини бойкотувала вибори в знак протесту проти польської акупації цього регіону.
Великої поразки визнав табір Пілсудського, до нього входити Я.Левицький та інші політичні діячі. Пов”язані з ними політичні угрупування не отримали жодного місця в сеймі.(8. с. 387)
9 грудня 1922 року відбулися перші вибори президента незалежної Польщі. Пілсудський відмовився виставляти свою кандидатуру на вибори. Лише в п”ятому турі вдалося визначити переможця. Ім став Г. Нарутович, кандидат Польської
селянської партії „Визволення”, якого підтримали ліві, центристи та національні меньшини.
Правими партіями, які об”єднувались та групувались навколо національних демократів, була розгорнута антипрезиденська компанія. 11 грудня, в день проведення присяги Нарутовича, були організовані вуличні демонстрації протесту 16 грудня. (15. с.113)
1922 року Нарутович був вбитий під час перегляду художньої виставки, террористом – ендеком. 20 грудня 1922 року відбулися нові вибори президента, ім став С.Войцеховський кандилат партії „Пяст”. Восені 1923 року „Хьена” і „Пяст” уклали угоду, яка була направлена проти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В. Вітосом.
Пілсудський демонстративно пійшов у відставку з поста начальника генерального штабу, який він обіймав з грудня 1922 року. (4. с.27) Уряд В. Вітоса невдало намагався добитися стабілізації польської грошової одиниці, за рахунок робітничих мас – проведено було скорочення заробітної платні, урізувався бюджет, який йшов на культуру і освіту.
Різке надіння заробітної платні, зменшення прав національних меньшин та інші дії уряду привели до нового загострення суспільних протеріч в країні. Парламентські коаліційні уряди виявились не здатними ліквідувати кризу.
Їх існування колихалось від одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєї діяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду. Ті закони, які приймалися за їх ініціативою, нерідко викликали велике невдоволення в суспільстві, як це сталося, наприклад, з аграрною реформою .(14. с. 33)
У політиків різноманитних напрямів зміцнювалась думка в необхідності серйозних змін в державному апараті. Праві та центриські партії, які вважали, що повинні бути збільшенні незалежність законодавчої влади від парламенту та повноваження президента. Національної демократи починаючи з 1923 року проведення присяги Нарутовича, ім були організовані масові вулисні демонстрації протесту. В атмосфері націоналістичного божевілля, насадженого правою пресою, 16 грудня 1922 року Нарутович був вбитий (террористом - ендеком), під час перегляду художньої виставки.
20 грудня 1922 року відбулися нові вибори президента. Ім став С. Войцеховський кандидат партії „Пяст”. Восені 1923 року „Хьена ” і „Пяст ” уклали угоду, яка була направлена проти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В. Вітосом.
Пілсудський демонстративно пішов у відсавку з поста начальника генерального штабу, який він обіймав з грудня 1922 року. Уряд В. Вітоса невдало намагався добитися стабілізації польської грошової одиниці валюти
за рахунок робітничих мас – проводило наступ заробітню платню, скорочивало витрати на культуру та освіту. Різке падіння заробітної плати та інші дії уряду привели до нового загострення суспільних протиріч в країні.
Парламентські коаліційні уряди виявшись не тривалими, не здатними ліквідувати кризу, існування колихалося з одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєї діяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду, по найбільш важливим питанням економічного та політичного життя. Ті закони , які приймалися за їх ініціативою , нерідко активно пропогандувавши досвід італьянських фашистів та закликали використовувати його в польських умовах.
Ліві партії, поступово відходити від участі керуванні державною, допускали можливість відставки правих і центриських партій від влади за допомогою сили. Активну пропаганднську діяльність вели комуністи. Вони вважали, що тільки соціалістична революція дає змогу побудувати в Польщі державу, яка буде відповідати інтересам нагороду. Їх фракція в сеймі відносилась до числа найбільш прогресивних та активних. (6. с. 507 )
Цілоспрямована партійна пропаганда посилювала настрій розчарувати та невдоволення тією моделю державного устрою, яка склалась в Польщі в пепрші роки незалежності і була закріплена в конституції 1921 року .
Пізніше загальне невдоволення парламендською демократією, яка досягла свою апогею в кінці 1925 початок 1926 року та різьке погіршення саме в цей час погіршення господарської коньюктури спричинили сприятливу амосферу для державного перевороту, який був очолений Ю. Пілсудським.
Комуністична партія отямилась від удару, яку ій нанесла реакція в період польсько – радянської війни. За допомогою Комінтерну вона поступово подолала свою організаційну слабкість то ідеологічні помилки.
На парламентських виборах 1922 року Комуністична Революційна Партія Польщі здубувала „Союз пролітаріату міста та села” та провела двох депутатів до сейму. Роль комуністів в організації страйкового руху посилилась. Восені 1923 року під Москвою відбувся 2 з”їзд КРПП. Рішення з”їзда у підготовці якого значну роль відіграли такі діячі як М. Котутская і А. Варський.
З”їзд підкреслив необхідність об”єднати навколо робітничого класу всіх прогресивних сил країни для боротьби з реакціцєю , для будівництва робітничо-селянського уряду та здійснення демократичних завдань. Був висунутий заклик „Земля – селянам!”КРПП розглядала робітничо-селянський рух, як перехідний етап до диктатури пролетаріату, а союз робітничого класу і селянства вважала основними умовами перемоги соціалістичної революції в Польщі. (10. с. 49)
2 з”їзд КРПП традіційні для польських прогресивних сил заклик „За нашу та вашу свободу”, висловившись за союз з СРСР, в підтримку українського та білоруського національних меншин за визволення з під час влади польської буржуазії і поміщиків та приєднання їх земель до СРСР. Було вирішено реорганізувати Комуністияну партію Західної України (КПЗУ), створену 1919 році в автономну організацію КРПП. На тих же засадах була створена Комуністична партія Західної Білорусії (КПЗБ).
Осінню 1923 року політична ситуація в Польщі продовжувала залишатись важкого. Інфляція досягла неймовірною розмаху -1 листопада за один долар платили 1650 тисяч польських марок. В країні починалася нова хвиля страйкового руху. У Верхній Селезії боротьбою горняків і металургів руководив единофрактовий „Комітет 21” ,(так названий за кількісттю членів , які входили до нього), в склад якого входити комуністи, соціалісти, безпартійні робітникі. На чолі цього комітету стояв Юзер Вечерок.