Курсовая работа: Старовавилонське суспільство за кодексом законів Хаммурапі
У країні існувала сильна монархічна влада, яка базувалася на розвиненому державному секторі економіки. Цар контролював усі сторони життя суспільства, втручався у найдрібніші деталі управління. Помічником царя у сфері управління був ну банда. Він мав свій адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював роботу всіх відомств імперії з організації населення на очищення каналів, будівництво дамб, спорудження палаців і храмів, з управління військом і комплектування ополчення, збору податків, організації охорони громадського порядку.
Помічник нубанди, шапір нарим, відповідав за стан систем водопостачання; мушепіш – за мобілізацію населення на громадські роботи; глава корпорації лихварів вакіль – тамкари – за збір царських податків. Військове відомство очолював вакіль – амуррі.
У провінціях функції місцевого управління і представника царської влади здійснювали: рабианум або хазианум, шапір нарим і шаган – шакканакум. Рабианум міг бути градоначальником. Йому підпорядковувались квартальні старости, а в сільській місцевості – органи общинного управління.
Названі чиновники очолювали у своїй місцевості всю адміністративну діяльність по збору податей, податків, мобілізації населення на громадські роботи, відповідали за прибуття ополченців до армії. Зовнішня торгівля була монополією держави, її вели купці на чолі з вакіль – тамкари.
Запроваджена Хаммурапі номенклатура посадових осіб на місцях різко обмежила повноваження ексі, лугарів, які відігравали в Шумері й Аркаді центральну роль. У царських і храмових володіннях функції управління здійснювали царські чиновники різних рангів і ступенів. Однак органи общинного управління ще не втратили своїх повноважень.
У Стародавньому Вавилоні справно функціонувала досить розвинена судова система. Суддями були спеціальні чиновники, які керувалися у своїй роботі писаним правом. У державі вже склалося процесуальне право, яке вимагало від суддів не обмежуватися вислуховуванням свідків, а проводити розслідування у справі. «Закони Хаммурапі» встановили карну відповідальність за кривосвідчення».[40] Звичайно, вавилонську Феміду, як у цьому переконують джерела, важко запідозрити у справедливості й непідкупності. Судові зловживання були буденним явищем, судді у своїй масі були завзятими хабарниками.
У Вавилоні нерідко складні судові справи вирішувалися за допомогою «божого суду», тобто клятви іменем богів. «Боги неодмінно покарають того, хто дасть неправдиві свідчення, тому відмова давати клятву прирівнювалася до визнання своєї провини».[41] Судові справи також вирішувалися водними ордаліями – обвинуваченого кидали в річку і якщо він випливав, вважали його невинним.
Отже, в історичній літературі нерідко можна зустріти ідеалізацію державного механізму Вавилону. Зокрема, висловлюється думка, що держава у Вавилоні забезпечувала «гармонійну рівновагу» між різними суспільними верствами й прошарками. Насправді «соціальна гармонія» в суспільстві, де існували раби й рабовласники, бідні й багаті, простолюд і вельможі, була утопією. Старовавилонське суспільство знало, що таке соціальні негаразди, а можливо – й соціальні вибухи.
Висновки
Отже, аналіз стану наукового вивчення теми дозволив дійти висновку, що старовавилонське суспільство є одним з малодосліджених питань історичної науки, що і підтверджує необхідність даної курсової роботи. Залучена до написання курсової роботи джерельна база є достатньо достовірною, що дозволило виконати визначені дослідницькі завдання.
Місце держави шумерів і аккадів близько 2057 р. до н. е. зайняла Вавилонська держава. Її столицею був Вавилон, закладений у місці, де ріки Євфрат і Тигр найбільше наближувалися до себе й де найсильніше розвивалася торгівля. У давніші часи Вавилон не відігравав значної політичної ролі, а мав тільки релігійний вплив на сусідні міста. Його значення піднесла династія, що походила із семітського племені амореїв. Її засновником був Сумуабум, який перший відбив сусідні міста й заклав основи могутності своєї країни.
Історичне значення мала діяльність царя цієї династії (1955–1913 рр. до н.е.) – Хаммурапі, який вславив своє ім'я збірником законів. Він підкорив Ассирію, а на захід поширив свою владу на Каркомиш і провадив успішні бої з гірськими племенами, що набігали на Месопотамію. Цей цар об'єднав різні провінції в одну державу і всюди завів єдине право та адміністрацію. Закони торкалися різних карних і цивільних справ, зокрема, крадіжок, пограбувань, зневаги святині, умов продажу, спадщини, невільництва, права помсти й багато інших. Кари за злочини були суворі: часто засуджували на кару смертю. Однак, у «Законах Хаммурапі» відображені не всі сторони життя вавилонського суспільства. Нічого не говориться про соціально-економічний стан монастирів, про стосунки між царською адміністрацією та общинами міст.
Закони відображали лише спірні випадки, коли потребувався верховний арбітраж царя та його чиновників. У «Законах Хаммурапі» нічого не говориться про те, де використовувалась рабська праця, тим часом докладно йдеться про сферу використання найманої праці, на підставі чого деякі вчені вважають старовавилонське суспільство капіталістичним, хоч вільний найм існував ще в докапіталістичну добу. Вавилонське право не регламентувало виробничу сторону життя, тому що вважало використання рабської праці особистою справою самих рабовласників.
Вавилонці використовували в землеробстві шадуф, за допомогою якого подавали воду на ті землі, до яких не сягали паводкові води. Освоєння високих полів сприяло розвиткові садівництва та ефективному функціонуванню іригаційної системи.
Розвивалося в країні ремісниче виробництво, будівельна справа, теслярство, гончарство, ткацтво, ковальство, суднобудування, виробництво цегли та парфумів. Господарство в країні носило натуральний характер. Торговим еквівалентом служило срібло, яке бралося на вагу, не меншу роль у торгових операціях відігравало зерно.
Чи не найбільших успіхів досягло місцеве населення у торговій діяльності, чому сприяли відсутність на півдні Месопотамії найважливіших видів промислової сировини та вигідне розташування Вавилону на прадавніх караванних шляхах. Розвивався переважно зовнішній ринок. Вавилонці вимінювали на зерно, рослинну олію, фініки та вовну, залізні руди в еламців та ассирійців, рабів у племен гірської країни Гуті ум тощо. Характерно, що вся торгівля здійснювалася під контролем держави. Зовнішньою торгівлею, наприклад, опікувалися тамкари – колишні вільні купці, перетворені державою на своїх торгових агентів. Тамкари та їхні помічники шамаллуми – не лише торгували в зарубіжжі, а й викупляли з полону вавилонців, займалися шпигунською діяльністю на користь свого царя. Держава контролювала ринкові ціни.
Держава оберігала рабовласницькі устрої, зокрема опікала работоргівлю, допомагала розшукувати рабів – утікачів, карала за переховування чужого раба, за знищення на ньому рабського тавра.
Основною ланкою вавилонського суспільства була сім'я. До норм сімейного життя у Вавилоні цілком доречні рядки Дж. Байрона:
Закон Востока мрачен и суров:
Оковы брака он не отличает
От брака унизительных оков.
У країні існувала сильна монархічна влада, яка базувалася на розвиненому державному секторі економіки. У Стародавньому Вавилоні справно функціонувала досить розвинена судова система. Суддями були спеціальні чиновники, які керувалися у своїй роботі писаним правом. Нерідко складні судові справи вирішувалися за допомогою «божого суду», тобто клятви іменем богів чи водних ордалій.
У «Законах Хаммурапі» знаходимо сліди існування у вавилонському суспільстві рудиментів первісно родових відносин: таліону (еквівалентної помсти), кругової поруки, самосуду. Отже, за всією цивілізованістю це суспільство ще стояло однією ногою у варварстві.
«Закони Хаммурапі» – це ще не кодекс законів, а лише добре упорядкована збірка звичаєвого права, в центрі уваги якої – юридичний захист власності та правове оформлення використання чужої праці.
Відтворення історії старовавилонського суспільства за допомогою вивчення «Законів Хаммурапі» дозволяє з'ясувати чимало важливих питань, щодо особливостей вавилонського життя, формування уявлень про закони досліджуваного періоду, визначення рівня розвитку Вавилонської держави.
Література
1. Авдєєв С.В. Стародавній схід. – М., 1970 – с. 607
2. Борухович В.Г. Хрестоматія з історії стародавнього світу. – М., 1989 – с. 352
3. Бокиданін Т. Стародавня Греція та Рим. – М., 1950 – с. 453