Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, яке містить 24 джерела.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, ЗАВДАННЯ ТА МОДЕЛІ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ

1.1 Теоретичний аналіз змісту статевого виховання школярів

Входження України до Європейського освітнього простору ставить нові вимоги до навчання та виховання підростаючого покоління, яке має ввібрати кращі досягнення національної та світової культури як в інтелектуальній сфері, так і у формуванні моральності, збереженні фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я нації. У державних документах – Концепції національної системи виховання, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002 р.), Законі України “Про освіту” (1996 р.), Національній програмі виховання дітей та молоді в Україні (2004 р.) приділяється значна увага фізичному вдосконаленню та загартовуванню юнаків і дівчат, формуванню в них навичок здорового способу життя, підготовці молоді до шлюбу, прищепленню морально чистих, гуманних та доброзичливих стосунків між юнаками і дівчатами, побудованих на взаємоповазі та взаємовідповідальності. Саме вирішенню цих аспектів призначено статеве виховання школярів.

Актуальність статевого виховання зумовлена також зниженням культури міжстатевих відносин юнаків і дівчат, девальвацією цінностей материнства, батьківства, руйнуванням відповідальності за долю власних дітей і сім’ї.

Питанням статевого виховання велику увагу приділяли такі видатні вчені: В.Бехтерев, П.Блонський, А.Макаренко, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, В.Сухомлинський. Проблему статевого виховання розглянуто у працях Т.Говорун, Д.Ісаєва, В.Кагана, Д.Колесова, І.Кона, В.Кравця, І.Мезері, Ю.Орлова, А.Петровського, А.Хрипкової.

Сьогодні у зв’язку з переоцінкою багатьох норм відбувається переорієнтація сучасної вітчизняної педагогіки і в питаннях статевого виховання. Особливості психічного розвитку дитини, пов’язані з її приналежністю до тієї чи іншої статі, все докладніше вивчаються психолого-педагогічними науками, і результати цих досліджень поступово впроваджуються у практику виховання. Проте відсутня єдина стала система поглядів на проблему та шляхи її вирішення, як немає і єдиного визначення поняття “статеве виховання”.

За Д.Ісаєвим, статеве виховання як невід’ємна частина загального фактично розпочинається з перших років життя дитини і триває впродовж усіх вікових періодів її становлення як особистості взагалі та як представника певної статі. Цей процес відбувається завдяки тому, що дитина постійно включена в усю складну систему життєдіяльності людей [7, 70]. У сучасній педагогічній літературі пропонується таке визначення статевого виховання: “Статеве виховання – складова частина загального процесу виховної роботи сім’ї і школи, спрямована на формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для її нормального психосексуального розвитку” [18, 433].

Статеве виховання, як зазначає В.Кравець, – це організований і цілеспрямований процес формування фізичних, психічних і моральних якостей особистості, установок, що визначають корисне для суспільства ставлення людини до протилежної статі та високоморальні стосунки між статями [13, 61].

Статеве виховання – це процес, спрямований на вироблення якостей, властивостей, а також установок особистості, які визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Воно включає в себе чотири основних тісно взаємопов’язаних аспекти − соціально-психологічний, педагогічний, медичний та сексологічний. За В.Каганом, статеве виховання – це процес систематичного, свідомо запланованого і здійснюваного виховання, що передбачає певний кінцевий результат дії – формування статевої свідомості та поведінки [9, 32].

Пропонуються і такі визначення цього поняття: це формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для нормального психосексуального розвитку особистості, засвоєння суспільно усталених нормативів статевої поведінки, яке здійснюється завдяки характеру спілкування дитини у колі сім’ї, змісту гри, занять та навчання, орієнтованих на успішне виконання статевих ролей – хлопчика, юнака, сина, нареченого, батька, чоловіка (для жіночої статі відповідно) [21, 181].

Із різноманітних визначень статевого виховання найбільш поширеним у наш час є таке: статеве виховання – складова частина загального виховного процесу, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі [3, 319].

На основі аналізу вищевказаних трактувань під статевим вихованням ми розуміємо систематичний, свідомо спланований вплив на формування статевої свідомості і поведінки дітей, підготовку їх до сімейного життя, яка має на меті формування цілісної особистості хлопчика та дівчинки, здатних розуміти психологічні і фізіологічні особливості статей в зв’язку з соціальними і моральними нормами. Одночасно це і формування таких цінностей, як доброта, терпимість, порядність, доброзичливість, повага один до одного, що є складовою частиною загальної культури особистості. Також статеве виховання – це і здобуття інформації з питань медико-біологічного характеру, грамотної, систематизованої, адаптованої до відповідного віку системи юридичних знань з питань шлюбно-сімейних відносин, гігієни дівчини і хлопця, формування відповідального ставлення за свої дії та вчинки, відповідального батьківства.

Колегія Міністерства освіти і науки України рішенням від 26.02.1996 р. визначила мету статевого виховання в сучасних умовах – підготовка до сімейного життя, формування культури сімейних і статевих відносин. Ю.Орлов, розглядаючи сутність статевого виховання, вказує, що завданням статевого виховання є управління і контроль статевої потреби як з боку суспільства, так і з боку самої людини. Ігнорування цього виховного впливу деформує механізми статевої ідентифікації. Порушення цього процесу проявляється у зниженні народжуваності та погіршенні виховання підростаючого покоління [17, 5].

Більш широко визначає зміст статевого виховання В.Каган, вважаючи, що процес статевого виховання складає все те, що виховує здорову і цілісну особистість чоловіка та жінки, здатних адекватно усвідомлювати і переживати свої фізіологічні та психологічні особливості у відповідності з існуючими в суспільстві соціальними та моральними нормами, і завдяки цьому встановлювати оптимальні відносини з людьми своєї та протилежної статі в усіх сферах життя [9, 38].

В.Кравцем були сформульовані основні завдання статевого виховання: здійснення гетерогенної соціалізації, метою якої є формування відповідних (чоловічих чи жіночих) рис поведінки та правильне ставлення до протилежної статі; формування таких якостей, що лежать в основі гетеросексуальних стосунків (честь, вірність, гідність); культивування дружби і любові у стосунках хлопців та дівчат; прищеплення навичок особистої гігієни, формування здорового способу життя; організація статевого самовиховання школярів; вироблення вміння оцінювати свій стан, свої сексуальні прояви [13, 76].

Виходячи із загальних завдань статевого виховання, В.Каган виділяє основні його напрями: 1) статеворольове виховання, що сприяє формуванню мужності та жіночності; 2) сексуальне виховання, яке спрямоване на оптимізацію формування сексуально-еротичних орієнтацій і сексуальної свідомості із урахуванням моральних вимог; 3) підготовка до шлюбу; 4) підготовка до відповідального батьківства; 5) формування здорового способу життя. Автор наголошує, що вище розглянуті напрями є взаємозв’язаними, взаємообумовленими складовими цілісного виховного процесу, який повинен починатися з перших років життя дитини [8, 91]. На думку Д.Колесова, Н.Сельверової [11, 5], статеве виховання має ґрунтуватися на таких положеннях:

1) статева належність є найважливішим стрижнем формування особистості, а отже, формування в дітях еталонів справжнього чоловіка та істинної жінки, як і потреби дотримуватися цих еталонів, необхідне не лише з метою правильного сексуального розвитку, але і для нормальної та ефективної соціалізації особистості;

2) статевий потяг повинен не придушуватися, а навпаки, заохочуватися, але саме шляхом прищеплення педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному спілкуванні з особами протилежної статі.

Сутність статевого виховання не в тому, щоб іти за статевим розвитком школяра, йти позаду нього, а щоб випереджати процес статевого дозрівання, формувати той морально-психологічний і емоційно-естетичний базис, без якого статеві переживання і стосунки ускладнюють життя людини. Принципи статевого виховання випливають із загальних принципів виховної роботи. О.Кузнецова до них відносить:

1) врахування вікових та індивідуальних особливостей статі;

2) врахування інтелектуального рівня, наявних знань про статі;

3) зрозумілість;

4) диференційований характер, адресність;

5) індивідуальний підхід;

6) поетапність і послідовність;

7) правдивість;

8) єдність моральних знань, установок і реальної поведінки, відношення між статями [14,70].

До вищевказаних принципів додаємо ще й такі: природність поведінки дорослих, спрямованість інформації на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, національний компонент змісту виховної роботи через народну творчість, надбання народної педагогіки у вихованні сім’янина.

Відповідно до визначених принципів І.Мезеря виділяє такі завдання статевого виховання: виховання почуття соціальної відповідальності у взаєминах між статями; виховання прагнення мати міцну щасливу сім’ю, засновану на коханні, повазі й рівності; виховання відповідального ставлення до батьківства; виховання здатності розуміння інших людей, здатності враховувати специфічні статеві їх особливості в процесі спільної діяльності; виховання здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням їх статевої приналежності; виховання відповідального ставлення до свого здоров’я й здоров’я інших людей [16, 6].

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість визначити завдання статевого виховання: формування в учнів знань про гігієну статі; вироблення високоморальних уявлень про честь і гідність в інтимних стосунках; надання науково обґрунтованого для розуміння молоді поняття сексуальної проблеми, акцентуючи увагу на попередженні наслідків та шкідливості для здоров’я і майбутнього сімейного життя ранніх статевих зв’язків.