Після визначення складових конкурентоспроможності економіки України доцільно перейти до аналізу зміни їх під впливом потенційного членства у СОТ. Аналіз проведемо з урахуванням змін, що відбулися після приєднання до СОТ в інших країнах із перехідною економікою.

Для забезпечення об'єктивного вивчення впливу членства у СОТ на країни з перехідною економікою доцільно використовувати як матеріали, підготовлені експертами СОТ, так і дослідження, проведені в країнах із перехідною економікою. Останні, на нашу думку, дають об’єктивніші оцінки означених наслідків, оскільки більш комплексно враховують інші чинники впливу. Джерелами інформації щодо наслідків вступу до СОТ для країн із перехідною економікою є огляди торговельної політики, які країни-члени регулярно надають до секретаріату СОТ з метою моніторингу тенденцій, які можуть справляти вплив на глобальну торговельну політику. Огляди містять інформацію щодо всіх аспектів торговельної політики, інституційної сфери, економічного середовища.

У межах СОТ здійснено узагальнення впливу членства у СОТ на економічну політику й інституціональні реформи в країнах із перехідною економікою. Дослідження експертів СОТ охоплюють вплив на торговельну політику, доступ на ринки, структурні реформи, торгівлю, інвестиції тощо.

Відзначимо, що для всіх країн із перехідною економікою членство у СОТ стало першим кроком інтеграції у світові ринки і приєднання до міжнародної спільноти. Шість країн із перехідною економікою підписали угоди ГАТТ до 1994 року: Польща (1967), Румунія (1971), Угорщина (1973), Чеська республіка (1993), Словаччина (1993) і Словенія (1994). Ще одинадцять країн приєдналися вже до СОТ (за порядком вступу – Болгарія (1996), Монголія (1997), Киргизстан (1998), Латвія (1999), Естонія (1999), Грузія (2000), Албанія (2000), Хорватія (2000), Литва (2001), Молдова (2001), Вірменія (2003). Звичайно, на наслідки вступу до СОТ вплинули умови вступу. Вважається, що процес вступу до СОТ значною мірою визначається неписаними правилами, джерелами яких є попередні прецеденти. Такі неписані правила стосуються, зокрема, й статусу країн-кандидатів. Загалом СОТ не має визначення “розвинених” країн і “тих, що розвиваються”. Статус членів визначається тим, чи застосовуються до них заходи “спеціального і диференційованого режиму”. Країна сама може презентувати себе у СОТ як така, що розвивається, проте інші країни можуть ставити під сумнів це визначення. Отже, умови вступу до СОТ залежать від обраної стратегії вступу й уміння вести переговори.

Наслідки від членства у СОТ для країн із перехідною економікою розглянемо з точки зору лібералізації торговельних та інвестиційних режимів, інституціональних і політичних змін, серед яких – вплив на рівень корупції, вартість впровадження правил СОТ тощо.

В останнє десятиліття країни Центральної та Східної Європи зробили значні кроки у напрямі лібералізації своїх торговельних та інвестиційних режимів. Зауважимо, що членство у СОТ сприяло лібералізації ринків, але не відігравало в цьому процесі визначальної ролі. Торговельні й інвестиційні режими встановлювалися під час переговорів про набуття членства в ЄС, регіональних договорів про вільну торгівлю, митних угод і угод про захист інвестицій між країнами. Лише у специфікації технічних, санітарних і фітосанітарних стандартів умови СОТ були більш жорсткими.

Щоб проілюструвати міру відкритості внутрішніх ринків країн із перехідною економікою, які є членами СОТ, і обмежений вплив зобов'язань СОТ на лібералізацію торговельних режимів, наведемо дані щодо середньої фактичної ставки ввізного мита і пов’язаної (погодженої із СОТ) ставки мита на промислову продукцію в деяких країнах (табл. 1).

Таблиця 1

Пов’язані і фактичні ставки ввізного мита на промислову продукцію в окремих країнах із перехідною економікою

Країни	Середньоарифметичні пов’язані ставки ввізного мита %	Динаміка середньоарифметичних фактичних ставок ввізного мита
		рік	%
Болгарія	23,8	1997	15,5
		1998	15,3
		1999	12,6
		2000	11,0
		2001	10,0
Чеська Республіка	4,3	1996	5,6
		1997	5,3
		1998	5,0
		2000	4,5
Естонія	7,1	1996	0,1
		1997	0,1
		1998	0,0
		1999	0,0
		2000	0,0
		2001	0,0
Угорщина	7,4	1996	8,7
		1997	8,2
		1998	7,8
		1999	7,4
		2000	7,3
		2001	7,1
Латвія	9,4	1998	2,7
Польща	10,4	2000	10,5
Румунія	30,8	1999	17,5
Україна	5,02	1.04.05	8,32

Джерела даних: Секретаріат СОТ: http// www.wto.org

Дані табл. 1 засвідчують відсутність невиправданого тиску з боку СОТ на країни із перехідною економікою щодо відкриття внутрішнього ринку. Багато країн лібералізували свої внутрішні ринки незалежно від вимог світової торговельної організації, тож зрештою їхні зобов’язання перед СОТ навіть менш “ліберальні”, ніж фактичний рівень відкритості ринків. Насамперед це стосується країн, що вступили до СОТ після 1995 року. Винятки становлять країни, що були членами ГАТТ, – Польща (з 1967 р.), Угорщина (з 1973 р.), Чеська Республіка (з 1993 р.). Проте фактичний рівень захисту їхнього внутрішнього ринку доволі низький. Болгарія і Румунія під час переговорів спромоглися “пов’язати” ставки ввізного мита на досить високому рівні.

3. Можливі наслідки приєднання України до СОТ

Зараз в Україні побутують переважно розрізнені, несистематичні оцінки можливих наслідків її приєднання до СОТ. На відміну від Росії, в країні не проводився конкурс на підготовку незалежного дослідження цієї проблеми. Уряд не проводив належним чином консультацій з питань формування умов вступу до СОТ з представниками вітчизняного бізнесу; до цієї роботи на систематичній основі не залучалися науковці.

Безумовно, такий стан речей негативно позначається на спроможності уряду об’єктивно оцінити численні позитивні та негативні чинники впливу майбутнього членства в СОТ на економіку й соціальну сферу України.

Теоретично приєднання України до СОТ може створити для України низку нових можливостей.

Українські споживачі мають виграти від розширення внаслідок більш ефективної конкуренції на ринку асортименту та якості товарів і послуг, зниження їх ціни. Зниження цін стосуватиметься не лише готових імпортних товарів та послуг, а й вітчизняних, у виробництві яких використовуються імпортні компоненти. Водночас відбудуться відповідні зміни в обсягах і структурі споживання, яке наближатиметься до стандартів розвинених країн. Підвищення платоспроможного попиту позитивно позначатиметься на зростанні виробництва, свідчитиме про покращання соціально-економічного становища населення.

Для виробників потенційні вигоди будуть пов’язані з отриманням полегшеного доступу до світових ринків товарів, послуг, капіталів, міжнародно визнаних прав для захисту національних економічних інтересів на цих ринках. Відбудеться зниження комерційних ризиків — внаслідок встановлення більш стабільного режиму торгівлі, а також зменшення транспортних витрат — внаслідок гарантування свободи транзиту товарів територією країн-членів СОТ. Усе це загалом сприятиме зниженню собівартості української продукції і, відповідно, підвищенню конкурентоспроможності українських компаній.

Експортоорiєнтовані галузі економіки можуть виграти від зменшення втрат від дискримінаційних заходів (які сьогодні становлять $2—3 млрд. на рік), зокрема через отримання недискримінаційного ставлення в рамках антидемпінгових розслідувань. З’являться нові можливості для відстоювання національних інтересів через застосування багатосторонніх механізмів справедливого вирішення торговельних спорів, що діють у рамках СОТ.

Окрема стаття потенційних вигод — це отримання мiжнародно визнаного права застосування комплексу виважених (обгрунтованих) заходів захисту внутрішнього ринку, окремих галузей економіки відповідно до угод СОТ: статті XII ГАТТ про обмеження для збереження рівноваги платіжного балансу; угод про захисні заходи, про сільське господарство, про застосування санітарних і фітосанітарних заходів, про субсидії та компенсаційні заходи, а також статті VI ГАТТ про антидемпінгові та компенсаційні заходи.

Водночас слід зазначити, що головні позитивні ефекти слід пов’язувати з дією додаткових стимулів для проведення необхідних внутрішніх реформ. Впровадження цивілізованих умов конкуренції і прозорого правового поля стимулюватиме загальне прискорення структурних реформ і створить стимули для підвищення конкурентоспроможності, для інновацій. Цьому сприятиме приведення національного законодавства (зокрема у сфері оподаткування, митного регулювання, стандартизації та сертифікації, регулювання сфери послуг, конкурентної політики, охорони інтелектуальної власності) у відповідність до норм і правил СОТ. Підвищення прозорості державної політики, усунення значної кількості персональних преференцій сприятиме звільненню торгівлі від адміністративного тиску та водночас усуне потребу надмірного лобіювання корпоративних інтересів у парламенті та уряді. І це є важливою передумовою для ефективнішої боротьби з корупцією.

Водночас практичний досвід багатьох країн світу, які нині є членами СОТ, особливо країн, що розвиваються, вказує на те, що більшість потенційно можливих позитивних наслідків для країни, її виробників реалізується не автоматично, а є результатом розумної політики, яка створює потенціал для використання таких можливостей. Саме тому сьогодні в рамках СОТ одним з найуживаніших термінів став «capacity building», тобто створення потенціалу використання можливостей.

Як підвищити можливості використання Україною переваг членства в СОТ? Для того, щоб оптимально використати потенційні переваги від членства в СОТ, слід чітко усвідомлювати, які саме існують обмеження у використанні переваг членства в міжнародній торговій системі.

Переваги вільного доступу на ринки, які надасть членство в СОТ, більшою мірою стосуються ринків з переважно ціновою конкуренцією, тобто ринків сировинної продукції і стандартизованих масових готових виробів. Вони значно меншою мірою стосуються високотехнологічних виробів, що постачаються переважно в рамках замкнутих систем обороту ТНК та мінімально піддаються впливу лібералізаційних заходів СОТ. Отже, якщо Україна покладатиметься лише на дію ефектів торговельної лібералізації, то ще тривалий час вона буде утримуватися у сфері низькотехнологічного експорту з низькими рівнями прибутків, що стримуватиме темпи внутрішніх реформ. Тобто ми постаємо перед необхідністю використання більш широкого арсеналу заходів економічної політики, які б, зокрема, впливали в напрямі прискорення інновацій у секторах потенційних конкурентних переваг української економіки, створення умов для формування потужних українських ТНК, здатних до конкуренції в глобальному економічному середовищі.

Можливість нарощування обсягів продажу українських товарів і послуг на зарубіжних ринках може стримуватися несумісністю сучасної товарної структури експорту України зі структурою світової торгівлі. Так, за підсумками 2004р., в структурі українського експорту переважали недорогоцінні метали та вироби з них (41,3%), продукція АПК (близько 11%), хімічна продукція (близько 9%), текстиль (3,8%); продукція машино- та приладобудування, виробництва транспортних засобів становила лише 14,3%. Зовсім інша ситуація, за даними WTO International Trade Statistics 2004, на світовому товарному ринку, де частка чорних металів за 1990—2003 рр. зменшилася з 3,1 до 2,3% (до $144 млрд.), текстильних виробів — з 3,1 до 2,5% (до $157 млрд.), сільськогосподарських продуктів — з 9,3 до 7,2% (до $558 млрд.), а, наприклад, частка офісного та телекомунікаційного обладнання, навпаки, зросла з 8,8 до 15,2% (до $940 млрд.). Схожа ситуація спостерігається у сфері експорту послуг, де найбільша питома вага в 2004р. в Україні належала транспортним послугам (83,5%) — тоді як у світовому експорті вони не перевищують 23%. З другого боку, експорт туристичних послуг України становить 2,3%, а в світовому експорті послуг — 23%.

Отже, без структурної адаптації до пріоритетів світової економіки, формування з цією метою адекватної інноваційної та інвестиційної стратегії (і не тільки держави, а й передусім сфери бізнесу!) нам годі й думати про використання переваг міжнародної торгової системи.

Не варто гадати, що вступ до СОТ повністю усуває загрозу антидемпінгових розслідувань, хоч він і потенційно покращує позиції країни, проти якої вони ініціюються. Кількість таких розслідувань та реалізованих антидемпінгових заходів членів СОТ має тенденцію до зростання. Так, за даними Секретаріату СОТ, за 1995—2004рр. було порушено 1845 антидемпінгових розслідувань і зареєстровано 1066 випадків накладення антидемпінгового мита — причому кількість таких випадків у 2004р. зросла, порівняно з 1995р., зі 157 до 330 та зі 118 до 163, відповідно.

Успішне використання існуючих у СОТ механізмів багатостороннього врегулювання спорів може стримуватися відсутністю в різних сферах економіки належної кількості добре підготовлених, досвідчених фахівців у галузі міжнародного торгового права. За наявності дефіциту таких фахівців, Україні буде непросто скористатися перевагами членства в СОТ і запобігти невиправданим витратам у процесі приєднання.

Як мінімізувати можливі негативні наслідки приєднання до СОТ? Приєднання до СОТ може загострити ряд внутрішніх економічних проблем України, що зараз є менш вираженими, з огляду на наявність певних бар’єрів для торгівлі та використання заходів державної підтримки окремих виробництв. Найбільш істотними напрямами такого несприятливого впливу можна вважати наступні.

Подальша лібералізація торгівлі поступово посилить вплив світової кон’юнктури на економіку України, зумовить підвищення економічних ризиків у періоди глобальної економічної нестабільності. Ці ризики можуть неадекватно компенсуватися позитивним впливом світової кон’юнктури в періоди її сприятливого розвитку, — зважаючи на те, що лібералізація і включення до глобальних процесів автоматично не призводять до виправлення структурних вад менш розвинених країн.

Негативний вплив світової кон’юнктури здатен інколи істотно зменшити переваги від лібералізації доступу до ринків. Так, можна було б очікувати, що за рахунок скорочення та поступового скасування кількісних обмежень відбудеться збільшення обсягів українського експорту до ЄС продукції чорної металургії. Проте цю можливість навряд чи можна буде реалізувати в умовах структурної кризи ринку чорних металів у світі та перспективи скоординованого країнами ОЕСР вимушеного згортання виробничих потужностей у цій сфері.

Концентрація на потенційних довгострокових перевагах членства в СОТ може спричинити недооцінку наслідків початкового періоду. Отже, можуть своєчасно не бути передбачені дії уряду за несприятливих умов (що цілком можливі, особливо при неправильному підході до формулювання умов та неадекватному відстоюванні національних інтересів у процесі приєднання).

Цілком можливі тимчасові ускладнення у сфері державного регулювання економічного розвитку, спричинені необхідністю (а) переходу на нові, міжнародно погоджені умови державного регулювання економіки та (б) відмови від використання традиційних важелів економічної і, перш за все, вертикальної промислової політики, а саме: можливості застосовувати пільги до оподаткування, мита та інших платежів, списувати заборгованість підприємств перед державою, використовувати державні закупівлі як інструмент стимулювання вітчизняного виробництва, контролювати та регулювати фінансові потоки, висувати до іноземних інвесторів вимоги стосовно джерел придбання ними комплектуючих (вимога місцевого компоненту виробництва) та напрямів збуту товарів. Потрібно буде відмовитися від багатьох положень, закріплених в існуючих галузевих програмах (зокрема відповідно до законів про підтримку вітчизняних гірничо-металургійного комплексу, суднобудування, автомобілебудування, літакобудування), які несумісні з нормами СОТ. І хоча в більш довгостроковому контексті всі ці зрушення можна розглядати як позитивний фактор, у короткостроковому це може викликати проблеми для секторів, які користуються значними державними субсидіями. Певні ускладнення можуть виникнути і для виробників, які підпадають під дію системи державних закупівель, що зараз здійснюються за відсутності відкритої конкуренції.