Промислове забруднення за видами поділяють на такі основні форми:

1) забруднення атмосферного повітря пиловими і газоподібними викидами промислових підприємств;

2) забруднення водойм і підземних вод стічними промисловими водами, що містять широкий спектр токсичних речовин;

3) забруднення грунту важкими металами та іншими шкідливими речовинами;

4) теплове забруднення природного середовища викидами надлишків теплоти в атмосферу чи водойми;

5) шумове забруднення, що виникає під час роботи промислових підприємств [24, 127].

Промисловість є великим споживачем енергії. Переважно для її потреб споруджувались великі ГЕС і АЕС. Ці промислові об'єкти викликають серйозні екологічні і соціальні зрушення. Під водосховища відводять великі масиви часто найцінніших земель, на обширній території підіймається рівень ґрунтових вод, здійснюється переселення великої кількості населення, що супроводжується перенесенням сіл і невеликих міст.

Як уже зазначалось, найбільш поширені ТЕС значно забруднюють атмосферу, з ними пов'язане утворення величезних відвалів гірських порід при видобуванні палива для них шахтним чи кар'єрним способом. Багато проблем створюють АЕС. Екологічно небезпечний видобуток урану та його переробка для отримання ядерного палива, не вирішена проблема захоронения відходів, а їх перевезення, як і сама робота АЕС, загрожує аваріями. Не вирішена проблема демонтажу і консервації АЕС після закінчення терміну їх експлуатації, який нині становить пересічно 30 років.

Екологічна оцінка типів промислового виробництва грунтується на аналізі виду і розміру речовин, що вилучаються з природного середовища, та характеру і кількості відходів. Вилучаються з природного середовища насамперед гірські породи, що містять руди металів, нафту, газ та інші потрібні для промислового виробництва речовини. Масштаби таких вилучень досить великі. Наприклад, під час розробляння Курської магнітної аномалії було викопано кар'єр завглибшки 500 м і завдовжки 500 км. Відбуваються аналогічні процеси під час промислового виробництва на території України, тим більше, що країна багата на корисні копалини – має понад 7 тис. родовищ і добре розвинений гірничовидобувний комплекс.

Тією чи іншою мірою дають відходи усі види промислового виробництва. Відходність промисловості настільки велика, що одного лише пилу викидається в атмосферу промисловими підприємствами світу 200-250 млн. т щорічно. Найвища відходність металургійної і хімічної промисловості. В разі отримання однієї чавунної виливки в навколишнє середовище викидається 10-30 кг пилу, 200‑300 кг чадного газу, 1-2 кг оксидів сірки й азоту, 0,15-1,5 кг фенолів та інших органічних речовин і 3 м3 стічних вод. Сильно забруднює навколишнє середовище виробництво паперу. Його вибілювання супроводжується утворенням близько 1 тис. токсичних речовин, у тім числі таких небезпечних, як діоксин, фурани тощо [24, 128].

У США щорічно формується 265 млн. т екологічно небезпечних відходів, у країнах Європейської співдружності – 35 млн. т. Світовий обсяг відходів, за П. Бусоном (1989), становить 400 млн. т. Екібастузька ГРЕС-1 за один лише 1986 р. викинула в повітря 177 тис. т оксиду сірки (IV), 48 тис. т оксидів азоту й дала 1 млн. 281 тис. т золи. Згідно з розрахунками, витрати на ліквідацію завданих збитків виявились більшими, ніж отриманий прибуток від виробленої на цій ГРЕС електроенергії [24, 129].

Промислових відходів епохи науково-технічної революції стало так багато, що в розвинених країнах світу їх уже неможливо розміщувати на власній території. У 1987 р. із Західної Німеччини в НДР було ввезено 870 тис. т промислових відходів. У 1991 р. Організація африканської профспілкової єдності заборонила ввезення в держави Африки відходів з економічно розвинених країн. Робились і робляться спроби використати для складування і "переробки" відходів і територію України.

Для потреб промисловості впродовж останнього століття сформувалася розгалужена мережа наземних і водних транспортних магістралей. Транспорт, метою якого є доставляння сировини на промислові підприємства, вивезення відходів і транспортування продукції споживачам, сам по собі став важливим антропогенним забрудником природного середовища. Упродовж XX ст. значного мірою збільшилась мережа автомагістралей (табл. 10.3), що зайняла дуже велику територію. Загальний парк автомобілів, включаючи вантажні, автобуси та інші, досягнув 600 млн. одиниць. За прогнозом до 2010 р. число автомобілів перевищить 1 млрд. Все більший обсяг пасажирських і товарних перевезень бере на себе повітряний транспорт. Щорічно літаками літає близько 700 млн. чоловік.

Екологічна оцінка транспортної системи виявила, що вона завдає істотних збитків навколишньому природному середовищу. Один автомобіль за рік пересічно поглинає 1 т кисню і викидає в повітря до 600-800 кг вуглекислого газу, 40 кг оксидів азоту і 200 кг вуглеводнів, які не згоріли. Не вирішена проблема утилізації відпрацьованих масел. Так, в одній лише Канаді щорічно зливається в каналізацію або закопується 240 млн. л відпрацьованих масел. А в світі лише 40 % таких масел надходить на рециклінг або використовується як паливо, решта масел потрапляє у відходи [24, 130].

Однак особливу екологічну небезпеку становить свинець, який добавляють до етилованого бензину. Пересічний вміст свинцю в бензині досягає 0,4 г/л й під час спалювання його в двигунах 75 % початкової кількості цього металу надходить у повітря. Підраховано, що на території такої невеликої держави як Австрія сумарний викид свинцю автомобільним транспортом і лакофарбового промисловістю становить 15 тис. тщорічно.

В міру розвитку цивільної і транспортної авіації вона стає все більш екологічно небезпечною. Відомо, наприклад, що лише один літак Боїнг за 1 годину польоту спалює 16 т гасу, а під час злітання він витрачає його 7,8 т. Під час кожного старту літак викидає в атмосферу до 100 кг оксиду вуглецю (IV) і 50 кг оксидів азоту. Пересічно в світі на переміщення 1 пасажира на відстань 100 км витрачається 2,7 кг гасу. В Німеччині одна лише цивільна авіація щорічно спалює 3 млн. т гасу. Повітряний транспорт споживає 14% світового виробництва палива.

Особливо небезпечне те, що продукти згоряння авіаційного палива потраплять у верхні шари атмосфери. Сюди від пролітаючих літаків щорічно надходить до 180 тис. т оксиду сірки (IV) і 1,5 млн. т оксидів азоту. Це прискорює руйнування озонового шару, що відбувається під впливом фреонів.

Розділ 2. Основні види відходів хімічної промисловості

Хімічна промисловість – комплексна галузь, що визначає, разом з машинобудуванням, рівень НТП, що забезпечує всі галузі народного господарства хімічними технологіями і матеріалами, зокрема новими, прогресивними і що проводить товари масового народного споживання.

Хімічна промисловість є однією з провідних галузей важкої індустрії, є науково-технічною і матеріальною базою хімізації народного господарства і грає виключно важливу роль в розвитку продуктивних сил, зміцненні обороноздатності держави і в забезпеченні життєвих потреб суспільства. Вона об'єднує цілий комплекс галузей виробництва, в яких переважають хімічні методи переробки предметів матеріалізованої праці (сировини, матеріалів), дозволяє вирішити технічні, технологічні і економічні проблеми, створювати нові матеріали з наперед заданими властивостями, замінювати метал в будівництві, машинобудуванні, підвищувати продуктивність і економити витрати суспільної праці. Хімічна промисловість включає виробництво декількох тисяч різних видів продукції, за кількістю яких поступається тільки машинобудуванню [27].

Значення хімічної промисловості виражається в прогресивній хімізації всього народногосподарського комплексу: розширюється виробництво цінних промислових продуктів; відбувається заміна дорогої і дефіцитної сировини дешевшим і поширенішим; проводиться комплексне використання сировини; уловлюються і утилізуються багато виробничих відходів, зокрема шкідливі в екологічному відношенні. На базі комплексного використання різноманітної сировини й утилізації виробничих відходів хімічна індустрія утворює складну систему зв'язків з багатьма галузями промисловості і комбінується з переробкою нафти, газу, вугілля, з чорною і кольоровою металургією, лісовою промисловістю. З таких поєднань складаються цілі промислові комплекси.

В основі виробничого процесу в хімічній промисловості найчастіше лежить перетворення молекулярної структури речовини. Продукцію цієї галузі народного господарства можна підрозділити на предмети виробничого призначення і предмети тривалого або короткочасного особистого користування [27].

Хімічна промисловість об'єднує багато спеціалізованих галузей, різнорідних за сировиною і призначенням продукції, що випускається, але схожих за технологією виробництва.

До складу сучасної хімічної промисловості України входять наступні галузі і підгалузі.

Галузі хімічної промисловості:

1) гірничо-хімічна (видобуток і збагачення хімічної мінеральної сировини – фосфоритів, апатитів, калійних і кухонних солей, сірчаного колчедану);

2) основна (неорганічна) хімія (виробництво неорганічних кислот, мінеральних солей, лугів, добрив, хімічних кормових засобів, хлору, аміаку, кальцинованої і каустичної соди);

3) органічна хімія:

– виробництво синтетичних барвників (вироблення органічних барвників, напівпродуктів, синтетичних дубителів);

– виробництво синтетичних смол і пластичних мас;