Курсовая работа: Виникнення та розвиток інституту судової влади в Україні

Із прийняттям ідей марксизму­ленінізму концепція поділу влади заперечувалася як непотрібна й навіть шкідлива.

В історії українського державотворення перші спроби визнання принципу поділу влади з’явилися в Конституції щодо прав і вільностей Війська Запорізького Пилипа Орлика (1710 р.). Далі ідея поділу влади знайшла відбиття в Універсалі Української Центральної Ради (1917 р.), а потім у Конституції Української Народної Республіки (1918 р.). Згідно з останньою судова влада в рамках цивільного, кримінального й адміністративного законодавства мала здій­снюватися виключно судовими установами. У радянський період ані в Конституції УРСР 1919 р., ані в Конституції УРСР 1937 р., ані в Конституції УРСР 1978 р. принцип поділу влади не знайшов свого втілення. У них йшлося про судову систему, але нічого не говорилося про судову владу як окрему її гілку.

Дуже тривалий час радянські вчені розглядали проблему поділу влади лише з позиції розподілу праці, функціональної компетенції державних органів.

Із середини 80х — початку 90х років ХХ ст. ставлення до принципу поділу влади починає змінюватися. З’являються висловлювання, що «трактування цієї теорії тільки в механістичному аспекті або в сенсі розмежування компетенції навряд чи може відіграти важливу роль у справі формування соціалістичної правової держави».

Перший крок у напрямку легалізації принципу поділу влади було зроблено 8 червня 1995 р. при підписанні Конституційного договору «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період прийняття нової Конституції України». За цим договором визнавалося, що державна влада в Україні будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Останню здійснюють лише суди (ст. 36). Таким чином, термін «судова влада» у значенні принципу поділу влади в сучасному його розумінні вперше з’явився в законодавстві вже незалежної й самостійної України саме в цьому договорі.

Згідно з прийнятою 28 червня 1996 р. Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову (ст. 6).

З аналізу конституційних норм видно, що український законодавець цілком сприйняв принцип поділу влади й зажадав, щоб правова держава розбудовувалася згідно із цим принципом. Так, влада повинна поділятися і ввірятися в «різні руки», її будуть здійснювати різні люди, які незалежно один від одного здійснюватимуть державні функції. Отже, сучасна теорія поділу влади говорить не просто про розподіл повноважень між ланками держапарату, а про три відносно незалежні й самостійні сфери владарювання особливими органами. Роль судової влади в механізмі поділу влади полягає ще й у стримуванні двох інших гілок у рамках конституційної законності й повноваженні здійснення конституційного нагляду й судового контролю за ними. Конституція України вперше на конституційному рівні закріпила судову владу як рівноправну й самостійну в системі двох інших гілок влади — законодавчої і виконавчої.

2. ПОНЯТТЯ Й ОСНОВНІ ОЗНАКИ СУДОВОЇ ВЛАДИ

Судова влада стала об’єктом самостійного наукового дослідження лише в рамках теорії поділу влади. Якщо феномен влади досліджується вже тисячоліття, то судова влада як самостійне соціальне явище звертає на себе увагу вчених близько трьохсот років.

Існує декілька підходів до тлумачення поняття «судова влада». Відповідно до першого судову владу визначають як сукупність судових установ, тобто як владу державного органу — суду. Такий підхід має назву організаційного, оскільки пов’язаний він з характеристикою судової системи, принципів її організації, правовим статусом суддів, місцем суду в системі інших державних органів.

Другий підхід зветься функціональним. За ним судова влада визначається як сукупність повноважень суду з відправлення правосуддя, тобто діяльність суду по розгляду й вирішенню у визначеній законом процесуальній формі справ, що мають юридичні наслідки.

Третій підхід (організаційно­функціональний) поєднує два перших і визначає судову владу як систему створених згідно з законом органів, наділених виключними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, із застосуванням спеціальної процедури.

Однак зазначені підходи до визначення поняття судової влади не враховують її владних проявів, державноатрибутивної природи. Також не дається відповіді, чому судова влада є однією з гілок державної влади, які ознаки споріднюють її з законодавчою та виконавчою гілками державної влади, а які є притаманними лише владі судовій, характеризують її виключність і самостійність.

Спроби розкрити зміст терміна «влада» робилися ще мислителями далекого минулого. Спочатку (до з’ясування природи влади) панував синкретичний підхід, що об’єднував владу надприродних сил і людей, природні чинники і сус­пільну владу.

Середньовічні вчені на перший план ставили владу Бога, вважаючи її людський варіант лише похідним.

Влада як соціальне явище зацікавила письменників­утопістів та енциклопедистів напередодні буржуазних революцій у Західній Європі, коли постало питання про повалення влади феодалів і заміну її новою. У їхніх творах йшлося про владу народу, що знайшло своє втілення в прийнятих згодом конституціях.

Зараз при всьому розмаїтті існуючих поглядів на владу багатьом представникам різних напрямків суспільної думки притаманна її характеристика як авторитету, якому властива можливість змусити підкоряти своїй волі інших людей. Кожна влада заснована на силі авторитету: чим повніше влада виражає інтереси суспільства, тим більший вона має авторитет, а відповідно підкорення їй стає більш добровільним та усвідомленим.

Отже, влада — категорія багатогранна, яку слід розглядати через концепцію управління, засобу нав’язувати свою волю, примусу, нарешті, владовідносин. Поняття «судова влада» характеризується наявністю, як правило, не менше двох суб’єктів відносин, одним з яких є суд. Влада — це засіб функціонування суспільства, який залежить від характеру й рівня суспільного життя, сутність якого полягає у відносинах підкорення волі окремих осіб та об’єднань керівній у цьому суспільстві волі. Розуміння сутності й ролі судової влади в державі буде змінюватись відповідно до певного історичного етапу розвитку суспільства, залежатиме від того, яке місце відведено в ньому суду як органу судової влади.

Як бачимо, судовій владі притаманні певні загальні ознаки , характерні для влади взагалі. Їх аналіз дозволяє з’ясувати, у чому полягає та виявляє себе владний характер діяльності й повноважень суду. Хоча кожна ознака, властива владі взагалі, стосовно судової влади, безумовно, набуває певної специфіки. Крім того, вона містить ознаки, що розкривають її специфіку, унікальну природу, виключне місце в системі державної влади, — специфічні ознаки . Усі ці ознаки в сукупності, доповнюючи одна одну, дозволяють визначити поняття судової влади з урахуванням її владної сутності.

2.1 ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ СУДОВОЇ ВЛАДИ

1. Соціальний характер влади

Влада завжди притаманна людській спільноті. Без неї соціум існувати не може. Судова влада належить до сфери соціальних відносин. Вона не поширюється безпосередньо на тваринний світ, на природні явища. Але якщо останні становлять собою елемент соціальних відносин (наприклад, щодо їх використання, права власності на них тощо), то судова влада може поширюватися і на них. Але її дія може бути лише опосередкована через соціальні відносини, тобто через взаємовідносини людей або поведінку окремого індивіда.

Потреба суспільства в особливій сфері розв’язання юридичних справ визначається в першу чергу неминучістю й систематичністю виникнення в ньому низки конкретних ситуацій, здебільшого конфліктного характеру, що потребують постійного вирішення на підставі встановлених державою правил шляхом підведення конкретних обставин під найбільш типові можливості врегулювання поведінки людей.

Обов’язковий характер актів судової влади, забезпеченість їх засобами примусового виконання свідчать, що суд у взаємовідносинах із суб’єктами судочинства є саме органом влади, який, будучи інститутом із владними повноваженнями, впливає на їх поведінку.

2.Структура владовідносин

Природа судової влади характеризується через соціальні відносини, які мають певну структуру: суб’єкт, об’єкт і зміст відносин між ними. Кожен із цих елементів має свою специфіку, яка відбиває місце суду в суспільстві. Стосовно першого елемента можна виділити два види суб’єктів­учасників відповідних владовідносин. По­перше, це суб’єкт — носій влади, який може бути одноособовим (суддя) або колегіальним (колегія суддів, народні засідателі, присяжні). По­друге, суб’єктом є та особа (декілька осіб), щодо якої (яких) здійснюється владний примус носієм влади (суб’єктадресат). Це громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін., які з різних підстав стають учасниками судового розгляду справи, набуваючи певного процесуального статусу на цей період (як з власної ініціативи, подаючи звернення до суду, так і вимушено, наприклад, у разі вчинення особою злочину й необхідності притягнення її до відповідальності).

Судовій владі властивий особливий об’єкт, тобто те, з приводу чого виникають відносини: суд — учасники судового процесу. Необхідність розв’язання юридично значущої справи виникає, коли існує певна невизначеність у суспільних відносинах або має місце порушення норми права і відновити первісний стан неможливо без винесення владного припису судом. Об’єкт судової влади складають правові питання, що стають предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд, будучи владним суб’єктом, має певні зобов’язання перед учасниками процесу: прийняти у провадження справу або скаргу, вчасно призначити і провести судове засідання, забезпечити сторонам рівність у дослідженні обставин справи тощо. Кожна зі сторін, будучи підвладною суду, одночасно має право вимагати від нього певних дій і рішень, а суд відповідно до закону зобов’язаний виконати їх вимоги. У визначених законом випадках підвладні суду сторони мають право відмовитись від застосування судової влади або прийняти владне рішення, обов’язкове для суду (відмова від позову, примирення потерпілого й обвинуваченого у справах приватного обвинувачення та ін.). Особливістю судової влади є наявність у ній одночасно як незалежності судді від підлеглих йому учасників судового розгляду, так і необхідності враховувати їх процесуальні позиції, права й вимоги. Це свідчить про специфічний зміст владовідносин, що складаються в процесі реалізації судової влади, їх владноарбітральний характер, який поєднує елементи імперативності й диспозитивності.