Курсовая работа: Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні

Розгляд судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами-учасницями відповідних міжнародних договорів.

Відносини, пов'язані із визнанням (невизнанням) і виконанням рішень іноземних судів в Україні, регулюються розділом VIII ЦПК України, Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р., а також відповідними міжнародними договорами.

У цей час є чинними, наприклад, такі міжнародні договори України, які регулюють питання визнання й виконання рішення іноземного суду, що ратифіковані Верховною Радою України :

1) Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 6 квітня 2000 р.;

2) Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 11 травня 2004 р.;

3) Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 21 травня 2004 р.;

4) Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах від 30 січня 2002 р.;

5) Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 2 серпня 2001 р.;

6) Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 р.;

7) Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 6 вересня 2004 р. тощо.

Під рішенням іноземного суду в цьому випадку маються на увазі рішення іноземних судів у цивільних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ, що набрали законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів.

Якщо визнання та виконання рішення іноземного суду передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, таке рішення підлягає примусовому виконанню на території України.

Однак є рішення іноземних судів, що не підлягають примусовому виконанню. В такому разі вони визнаються в Україні на тих самих умовах [1].

Відповідно до ст. 392, ч. 1 ст. 400 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (заінтересованої особи). Якщо боржник (заінтересована особа) не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (заінтересованої особи).

Виконання доручень іноземних судів. Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами території своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, виконання таких й інших процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншої держави. Таке звернення з проханням про надання правової допомоги називається судовим дорученням. Отже, судове доручення — це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь.

Суди України виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій на основі законодавства України з додержанням встановленого ЦПК процесуального порядку вручення повісток, розшуку відповідача, допиту свідків, огляду на місці, проведення експертизи. Порядок зносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами.

Широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції держав — членів СНД. Згідно з ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо вчинення інших процесуальних дій, прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України. Так, виходячи з положень ст. 426 ЦПК України та ст. 6 Конвенції держав — членів СНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК України та іншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави. Однак суди України не можуть надавати правову допомогу у виконанні доручень іноземних судів, якщо таке виконання суперечить суверенітету України або загрожує безпеці, та тоді, коли виконання доручення не належить до компетенції суду.

За Договором між Україною і КНР відмова в наданні правової допомоги можлива, якщо запитувана договірна сторона вважає, що це завдасть шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку останньої чи суперечитиме основним принципам її законодавства (ст. 11). Аналогічно вирішено це питання й в інших міжнародних договорах України.

2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконанню

За загальним правилом рішення міжнародних та іноземних судів сторони мають виконувати добровільно в строки, передбачені такими рішеннями. У випадку невиконання рішення в добровільному порядку застосовується процедура примусового виконання рішення відповідно до міжнародних договорів, а також норм законодавства тієї країни, на території якої визнається та виконується рішення. Слід зауважити, що ефективність проведення процедури примусового виконання рішення суду багато в чому залежить від нормативного забезпечення та визначеності такої процедури.

Вважаю за необхідне згадати, що рішення іноземних судів мають задовольняти таким вимогам:

1) вони набрали законної сили;

2) підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.

Слід також зауважити, що рішення іноземного суду може бути пред’явлене до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили. Винятком є рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, який перевищує три роки. Воно може бути пред’явлене до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Процедура виконання рішення іноземного суду розпочинається зі з’ясування наявності міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, про визнання й виконання рішення суду чи арбітражу якої йдеться.

Одним із основних міжнародно-правових інструментів у сфері визнання та виконання рішень іноземних судів є Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, укладена у м. Нью-Йорку в 1958 році. До цієї Конвенції приєдналася велика кількість держав світу, в тому числі й Україна.

Термін "арбітражне рішення" включає як рішення, постановлені арбітрами, призначеними в кожній окремій справі, так і рішення, постановлені постійними арбітражними органами, до яких звернулися сторони [1].