Курсовая работа: Вплив позакласних занять фізичною культурою на показники фізичного стану та здоров’я учнів старших класів

Збільшення емоційних навантажень неминуче (потік інформації постійно росте), а фізичні навантаження постійно скорочуються. Для створення умов підтримки свого здоров'я на необхідному рівні потрібна фізичне навантаження. Людина повинна сам виробити в собі постійну звичку займатися фізичними вправами, щоб забезпечити гармонічна рівновага між розумовими і фізичними навантаженнями. Це одна з основних частин індивідуальної системи здорового способу життя. Тренованість додає людині впевненість у собі. Люди, що постійно займаються фізичною культурою, менше піддані стресу, вони краще справляються з занепокоєнням, тривогою, пригніченістю, гнівом і страхом. Вони не тільки здатні легше розслабиться, але і вміють зняти емоційна напруга за допомогою визначених вправ. Фізично треновані люди краще справляються з хворобами, їм легше вчасно засипати, сон у них міцніше, їм потрібно менше часу, щоб выспаться. Деякі фізіологи вважають, що щогодини фізичної активності продовжує життя людини на 2-3 години.

РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ЗАНЯТЬ СПОРТОМ НА ОРГАНІЗМ

1.1 Вплив фізичних вправ на опорно-руховий апарат

1.1.1 Зміна м’язів під впливом фізичного навантаження

Фізичні навантаження при трудових процесах, природних рухах людини, заняттях спортом впливають на всі системи організму, у тому числі і на м'язи. М'язи - активна частина рухового апарата.

У тілі людини нараховується близько 600 м'язів. Більшість з них парні і розташовані симетрично по обидва боки тіла людини. М'яза складають: у чоловіків - 42% ваги тіла, у жінок - 35%, у спортсменів - 45-52%. По походженню, будівлі і навіть функції м'язова тканина неоднорідна. Основною властивістю м'язової тканини є здатність до скорочення - напрузі складових її елементів. Для забезпечення руху елементи м'язової тканини повинні мати витягнуту форму і фіксуватися на опорних утвореннях (кістах, хрящах, шкірі, волокнистої сполучної тканини і т.п.).

У різних видах спорту навантаження на м'язи різна як по інтенсивності, так і по обсязі, у ній можуть переважати статистичні чи динамічні елементи. Вона може бути зв'язана з повільними чи швидкими рухами. У зв'язку з цим і зміни, що відбуваються в м'язах, будуть неоднакові. Як відомо, спортивне тренування збільшує силу м'язів, еластичність, характер прояву сили й інші їхні функціональні якості. Разом з тим іноді, незважаючи на регулярні тренувальні заняття, сила м'язів починає знижуватися і спортсмен не може навіть повторити свій колишній результат. Тому дуже важливо знати, які зміни відбуваються в м'язах під впливом фізичного навантаження, який руховий режим спортсмену рекомендувати; чи належний спортсмен мати повний спокій (адінамію), перерыв у тренувальному процесі, чи мінімальний обсяг рухів (гіподинамію), чи нарешті, проводити тренування з поступовим зменшенням навантаження. Зміни в будівлі м'язів у спортсменів можна визначити методом біопсії (узяття особливим способом шматочків м'язів) у процесі тренування. Експерименти показали, що навантаження переважно статистичного характеру ведуть до значного збільшення обсягу і ваги м'язів.

Збільшується поверхня їхнього прикріплення на кістах, коротшає м'язова частина і подовжується сухожильна. Відбувається перебудова в розташуванні м'язових волокон убік більш пір'ястої будівлі. Кількість щільної сполучної тканини в м'язах між м'язовими пунктами збільшується, що створює додаткову опору. Крім того, сполучна тканина по своїх фізичних якостях значно протистоїть розтягуванню, зменшуючи м'язову напругу. Підсилюється трофічний апарат м'язового волокна: ядра, саркоплазма, мітохондрії. Миофибриллы (скорочувальний апарат) у м'язовому волокні розташовуються рихло, тривале скорочення м'язових пучків утрудняє внутріорганний кровообіг, посилено розвивається капілярна мережа, вона стає узкопетлистой, з неоднаковим просвітом.

При навантаженнях переважно динамічного характеру вага й обсяг м'язів також збільшуються, але в меншому ступені. Відбувається подовження м'язової частини й укорочення сухожильної. М'язові волокна розташовуються більш паралельно, по типі веретеноподібних. Кількість міофібрилл збільшується, а саркоплазми стає менше.

Чергування скорочень і розслаблень м'яза не порушує кровообігу в ній, кількість капілярів збільшується, хід їхній залишається більш прямолінійним. Кількість нервових волокон у м'язах, що виконують переважно динамічну функцію, у 4-5 разів більше, ніж у м'язах виконуючих переважно статистичну функцію. Рухові бляшки витягаються уздовж волокна, контакт їх з м'язом збільшується, що забезпечує краще надходження нервових імпульсів у м'яз. При зниженому навантаженні м'яза в'ялими, зменшуються в обсязі, капіляри їх звужуються, у результаті чого м'язові волокна виснажуються, рухові бляшки стають менших розмірів. Тривала гіподинамія приводить до значного зниження сили м'язів.

При помірних навантаженнях м'яза збільшуються в обсязі, у них поліпшується кровопостачання, відкриваються резервні капіляри. За спостереженнями П.З. Гудзя, під впливом систематичного тренування відбувається робоча гіпертрофія м'язів, що є результатом стовщення м'язових волокон (гіпертрофії), а також збільшення їхньої кількості (гіперплазії). Стовщення м'язових волокон супроводжується збільшенням у них ядер, міофібрилл. Збільшення числа м'язових волокон відбувається трьома шляхами: за допомогою розщеплення гіпертрофованих волокон на два-три і більш тонких, зростання нових м'язових волокон з м'язових бруньок, а також формування м'язових волокон із кліток сателітів, що перетворюються в міобласти, а потім у м'язові трубочки. Розщепленню м'язових волокон передує перебудова їхньої моторної іннервації, у результаті чого на гіпертрофованих волокнах формуються одне-два додаткових моторних нервових закінчення.

Завдяки цьому послу розщеплення кожне нове м'язове волокно має власну м'язову іннервацію. Кровопостачання нових волокон здійснюється капілярами, що новоутворяться, що проникають у ялині подовжнього розподілу. При явищах хронічної перевтоми одночасно з виникненням нових м'язових волокон відбувається розпад і загибель уже наявних. Важливе практичне значення при перетренованості має руховий режим. Установлено, що гіподинамія діє негативно на м'язи. При поступовому ж зменшенні навантажень небажаних явищ у м'язах не виникає. Широке застосування методу динамометрії дозволило установити силу окремих груп м'язів у спортсменів і скласти як би топографічну карту.

Так, у показниках сили м'язів верхніх кінцівок (м'язів-згиначів і розгиначів передпліччя, розгиначів плеча) явну перевагу мають спортсмени, що спеціалізуються в хокеї і ручному м'ячі, у порівнянні з лижниками-гонщиками, і велосипедистами. У силі м'язів-згиначів плеча помітна перевага лижників над гандболістами, хокеїстами і велосипедистами. Більших розходжень у силі м'язів верхніх кінцівок між хокеїстами і гандболістами не спостерігається. Досить чіткі розходження відзначаються в силі м’язів-розгиначів, причому кращий показник у хокеїстів (73кг), трохи гірше в гандболістів (69кг), лижників (60кг) і велосипедистів (57кг). У не займаються спортом цей показник складає усього 48кг. Показники сили м'язів нижніх конечностей також різні в займаючихся різними видами спорту. Величина сили розгиначів гомілки більше в гандболістів (77кг) і хокеїстів (71кг), менше в лижників-гонщиків (64кг),ще менше у велосипедистів (63кг). у силі м’язів - розгиначів стегна велика перевага в хокеїстів (177кг), тоді як у гандболістів, лижників і велосипедистів істотних розходжень у силі цієї групи м'язів немає (139 – 142 кг). Особливо цікаві розходження в силі м'язів-згиначів стопи і розгиначів тулуба, що сприяють у першому випадку відштовхуванню, а в другому - утриманню пози. У хокеїстів показники сили м'язів-згиначів стопи складають 187 кг, у велосипедистів – 176 кг, у гандболістів – 146 кг. Сила м’язів - розгиначів тулуба в гандболістів дорівнює 184 кг, у хокеїстів – 177 кг, а у велосипедистів – 149 кг.

У момент нанесення удару в боксі особливе навантаження падає на м'язи згиначі кисті і пальців, активна напруга яких забезпечує твердість ланки. Під час бою велике навантаження в області тулуба несуть м'яза розгиначів хребетного стовпа, при активній участі здійснюється нанесення різних видів ударів. В області нижніх кінцівок найбільш сильного розвитку в боксерів досягають згиначі і розгиначі стегна, розгиначі гомілки і згиначі стопи. У значно меншому ступені розвиті м'язи розгиначі передпліччя і згиначі пліч, згиначі гомілки і розгиначі стопи. При цьому при переході від першої вагової групи до шостого збільшення сили найбільш сильних груп м'язів відбувається в більшому ступені, чим збільшення відносно "слабких", менш у рухах боксера, м'язів.

Усі ці особливості зв'язані з неоднаковим біохімічними умовами в роботі рухового апарата і вимогами , пропонованими до нього в різних видах спорту. При тренуванні починаючих спортсменів необхідно звертати особлива увага на розвиток сили "ведучих" груп м'язів.

1.1.2 Вплив занять спортом на кістяк

Під впливом посиленої м'язової діяльності в кістяку спортсмена відбуваються істотні зміни. На стан кістяка впливають і інші фактори, зв'язані з заняттям спортом: характерне положення тіла спортсмена (у велосипедистів, ковзанярів, боксерів, веслярів і т.д.), сила тиску на кістяк (у важкоатлетів), сила розтягання при висах, при скручуванні тіла (в акробатів, гімнастів, фігуристів і ін.) при правильному дозованих навантаженнях ці зміни звичайно бувають сприятливими. У противному випадку можливі патологічні зміни кістяка.

Найбільш простий механізм виникнення в спортсменів зміни кістяка можна представити в такий спосіб. Під впливом посиленої м'язової діяльності відбувається рефлекторне розширення кровоносних судин, поліпшується харчування працюючого органа, насамперед м'язів, а потім і прилеглих органів, зокрема кісти з усіма її компонентами (окістя, компактний шар, губчата речовина, костномозговая порожнина, хрящі, що покривають суглобні поверхні кіст і ін.).

Усі зміни в кістяку з'являються поступово. Через рік занять спортом можна спостерігати чітко виражені морфологічні зміни кіст. Надалі ці зміни стабілізуються, але перебудова кістяка відбувається протягом усього тренувального процесу. При припиненні активної спортивної діяльності пристосувальні зміни кіст залишаються досить тривалий час.

Зміни, що відбуваються в кістяку під впливом занять спортом, стосуються і хімічного складу кіст, і внутрішньої їхньої будівлі, і процесів росту й окостеніння. Кісти, що несуть велике навантаження, багатіше солями кальцію, чим кісти, що несуть менше навантаження. На рентгенограмах кісти спортсменів мають більш чіткий малюнок, чим кісти не спортсменів, що порозумівається більшої осіфікацією кісткової тканини, кращим насиченням її мінеральними солями.

Під впливом занять спортом змінюється зовнішня форма кіст. Вони стають товще за рахунок збільшення кісткової маси. Усі виступи, гребені, шорсткості виражені різкіше. Ці зміни залежать від виду спорту. Так, у важкоатлетів кісти більші, чим у плавців, особливо у верхньому відділі кістяка і верхніх кінцівок. Зміна внутрішнього складу кісти під впливом занять спортом виражаються, зокрема , у стовщенні її компактної речовини. Причому стовщення звичайне більше в тих кістах, на яких падає навантаження. Але зміни компактної речовини також може відбуватися і без його стовщення, без зміни діаметра кісти. У зв'язку зі стовщення компактної речовини костномозгова порожнина зменшується. При великих статистичних навантаженнях вона зменшується майже до повного заростання Губчата речовина кісти також перетерплює визначені зміни. Під впливом посиленого навантаження на кісту поперечини губчатої речовини стають товщі, крупніше, осередку між ними більше (у старшому віці осередку теж стають більше, але поперечини тонше). Переломи в спортсменів зростаються швидше. Суглобної хрящ, що покриває суглобні поверхні кіст, може товщати, що підсилює його амортизаційні властивості і зменшує тиск на кістку.

1.2 Вплив фізичних вправ на органи кровообігу

Необхідність досить ефективної м'язової роботи зрозуміла з такого відомого факту. Якщо, наприклад, покласти в гіпс здорову руку і довго її там утримувати без рухів, то через досить великий проміжок часу м'яза рук почнуть слабшати, атрофуватися, відбудеться поступове розсмоктування її тканин, аж до повного відмирання кінцівок. І це при тім, що судини руки були цілі, а серце продовжувало справно працювати.

Тому ми ще раз переконуємося, що кожен м'яз є не тільки органом руху, але й активно обслуговує та чи інша ділянка системи кровообігу, життєдіяльності організму в цілому.

Відкіля ж тоді черпало сили таке стійке переконання, що серце неодмінне відповідально за кровопостачання всіх тканин нашого тіла, усіх м'язів (а їх нараховується більш 600)? Треба думати, що зі спостережень за визначеною синхронністю роботи м'язів і серця: коли починаєш робити фізичні вправи, те швидко підскакує частота пульсу, серце б'ється в 2-3 рази частіше, ніж у спокійному стані.

Усе порозуміваються просто: працюючі м'язи вимагають великої кількості кисню і якнайшвидшого видалення з крові вуглекислоти. Цю функцію саме виконує серце в малому колі кровообігу. Нагнітаючи кров, серце працює частіше, тому що в легенях відсутня кістякова м'язова тканина.

Немає м'язової тканини й у головному мозку. Можливо, тому мозок дуже чуттєвий до роботи серця і відмирає вже через 7 хвилин Для успішної діяльності всіх органів кровообігу потрібні рухи, праця, фізкультура. Ще в XІ столітті великий таджицький філософ, лікар і вчений Абу Алі Ибн Сина (Авиценна) писав: "Якщо займатися фізичними вправами, те немає ніякої потреби у вживанні лік, застосовуваних при різних хворобах, якщо в той же час дотримувати всі інші розпорядження нормального режиму".

Механізми оздоровчої дії фізичних вправ.

Ті зміни в організмі, з якими зв'язане захисна, профілактична дія фізкультури, дуже різноманітні. Можна виділити 2 основні шляхи профілактичної дії фізичної активності: безпосередній вплив на серцево-судинну систему й органи кровообігу, і їхній вплив на фактори ризику.