Курсовая работа: Заходи боротьби та профілактики дирофіляріозу собак у приватному розпліднику "Хантер Хонорс" в Одеській області

Собаки можуть бути інфіковані іншими видами філярій крім Dirofilaria immitis. Це менш патогенні види, які повинні бути диференційовані від D. immitis при виявленні мікрофілярій.

У собачих паразитують наступні види філярій:

Dirofilaria immitis Dirofilaria repens Dipetalonema grassii Dipetalonema reconditum Dipetalonema dracunculoides Географічне розповсюдження: D. repens поширена повсюдно, виключаючи північно-американський континент, де її не виявляють. D. repens у Франції зустрічається частіше, ніж D. immitis. Їх також виявляють у заболоченій місцевості, наприклад, на півночі Італії.

D. reconditum, також як і D. grassii, поширена повсюдно, на відміну від D. dracunculoides, що виявляється тільки в Африці.

Морфологія.

Дорослі філярії невеликого розміру, з діаметром від 1 до 2 мм; їх довжина менша, ніж у D. immitis (12-18см): 4-7 см для D. repens, 1 см для Dipetalonema. Мікрофілярії подібні D. immitis. Їх розмір - 200-360 мкм в довжину і 6 мкм в товщину відповідно вигляду. Буває складно диференціювати мікрофілярій без гістохімічного фарбування. Специфічне обстеження після фарбування по Грюнвальду-Гимзі необхідне для ідентифікації видів (розташування кліток, особливості хвостового кінця).

Крім дратівливого писку вони заподіюють болісні укуси, від яких часто не рятує і одяг, якщо він недостатньо товстий. Ротовий апарат у них колючи-сисного типу, і представлений довгим хоботком. Нападають тільки самки комарів, яким необхідна кров для подальшого розмноження, а самці задовольняються соками рослин. Для розвитку личинок підійде будь-яка стояча вода, достатньо і довго не висихаючої калюжі, щоб поповнилися ряди кровососів.

Після укусів може розвинутися алергічна реакція, але небезпечні комарі для людини і тварини ще і як переносники різних інфекційних і інвазійних захворювань, таких як малярія у різних її формах, жовта лихоманка, що викликається вірусом, японський енцефаліт, енцефаломієліт і дірофіляріоз.

Цикл розвитку.

Дорослі дирофілярії народжують в кров личинок першої стадії - мікрофілярій, які можуть циркулювати до 2,5 років або до того моменту, коли при укусі комара разом з кров'ю потраплять до нього в кишечник. З кишечника мікрофілярії прямують у мальпігієві судини, де перетворюються на личинок другої стадії. Личинки третьої стадії є інвазивними (8-14діб), тобто готові до подальшого розвитку, але для цього їм необхідно знову потрапити в організм м'ясоїдної тварини. Тому личинки перебираються з мальпігієвих судин у нижню губу комара, де чекають до моменту укусу, щоб проникнути в кров собаки. Протягом 3-х місяців личинки розвиваються в підшкірній жировій і сполучній тканині, двічі линяють і перетворюються на личинки п'ятої стадії, які через кровоносну систему мігрують в серце і легеневу артерію, де ще через 6-9 місяців стають статевозрілими

Епізоотологічні дані.

Захворювання реєструють частіше в районах з теплим і вологим кліматом. М'ясоїдні заражаються збудником дірофіляріоза в теплий період при нападі інвазованих комарів. Максимальна кількість мікродирофілярій в периферичній крові тварин спостерігається вранці і ввечері, що співпадає з двома пиками активності проміжних господарів. Частіше паразити зустрічаються у чистокровних породистих тварин, екстенсивність і інтенсивність інвазії вище у тварин з короткою і гладкою шерстю, ніж у тварин з довгою шерстю.

Патогенез.

Форми патогенної дії гельмінтів:

1. Механічний вплив.

2. Токсична дія.

3. Алергічні реакції.

4. Вторинний імунодефіцит і активізація умовнопатогенної мікрофлори.

В основі патогенезу при дирофіляріозі лежить взаємодія "гельмінт-організм хазяїна". Паразитування гельмінта викликає ряд патогенних впливів, основними з яких є: механічний, токсичний, алергічний і іммунодепресуючий вплив. З боку організму господаря виявляються у відповідь реакції з метою пригнічення патогенних чинників і компенсації викликаних ними пошкоджень.

Як механічний чинник виступають як мікрофілярії, так і статевозрілі гельмінти. Мікрофілярії, постійно мігрують з кровотоком по організму, викликають пошкодження різних органів і тканин, прокладаючи собі шлях за допомогою ферменту гиалуронідази, а також можуть призвести до тромбозу і емболії, закупоривши просвіт судин. Статевозрілі гельмінти локалізуються переважно в правій частині серця. Механічне пошкодження внутрішньої оболонки серця призводить до ендокардиту і порушень роботи клапанного апарату. Компенсаторні процеси в серці здійснюються за рахунок гіпертрофії спочатку правого шлуночку, а потім і правого передсердя, але незабаром виникає розширення передсердя і застій у великому крузі кровообігу. Гельмінти також є перешкодою на шляху кровотоку в легеневі артерії, що призводить до недостатнього насичення організму киснем і виражається у вигляді периферичного ціанозу.

Гельмінти живляться кров'ю хазяїна, викликаючи невеликі, але постійні крововтрати і знижуючи кількість живильних речовин, споживаних організмом господаря. Продукти їх життєдіяльності викликають токсичну дію, але найбільш виражені ознаки токсикозу виявляються при загибелі і лізисі гельмінтів, коли в кров поступають продукти розпаду.

Деякі автори вважають провідним патогенетичним чинником алергічну реакцію організму хазяїна. В період алергічної реакції йде активне утворення тучних кліток, джерел гістаміну. Гістамін викликає спазм гладкої мускулатури, розширення капілярів, збільшення порозності їх, зниження артеріального тиску у зв'язку із застоєм крові в капілярах і збільшенням їх проникності, відбувається набряк тканин і згущення крові. Дія гістаміну призводить до збільшення секреції адреналіну, що викликає звуження артеріол і тахікардію. Гепарин, що вивільняється з тучних кліток, знижує згортуваність крові. Ацетілхолін продукується усіма тканинами, він скорочує гладку мускулатуру, підвищує кров'яний тиск, викликає місцеву гіперемію.

Відмічені явища алергії найбільш виражені у період гострого перебігу дірофіляріоза. Одним з показників алергії є еозінофільно-тучноклітинна реакція. При хронічному перебігу алергія послаблюється, кількість еозинофілів знижується до норми або залишається декілька підвищеним.

Гельмінт є чужорідним тілом і відповідно викликає дію захисних сил організму, направлених на його відторгнення. Для забезпечення свого існування гельмінти виділяють інгібітори протеолітичних ферментів і імунодепресанти, діючи на клітинні системи, що відповідають за відторгнення чужорідної тканини.

Клінічні ознаки.

Усі клінічні ознаки умовно можна розділити на:

1. Специфічні (стомлюваність, зниження маси, кашель, задишка, аритмії, збільшення правих відділів серця, шуми в серці, асцит, набряки, характерні зміни рентгенграфії легенів, гепатоспленомегалія, підшкірні гранулеми, пухлини, абсцеси).

2. Неспецифічні (загострення хронічних, уповільнених захворювань, знов виявлена патологія, яка може бути обумовлена алергічними реакціями негайного і сповільненого типу, - дерматити, екзема, артрити, захворювання нирок, жовчовивідних шляхів, печінки, селезінки, захворювання, обумовлені вторинним імунодефіцитом, - інфекційні хвороби, шкірні інфекції, хронічні отити, хронічні інфекції респіраторного тракту, сечовивідних шляхів, токсемія і лихоманка неясної етіології і ін.).

3. Природжена патологія і аномалії розвитку плодів - можуть з'явитися наслідком захворювання матері на дирофіляріоз.