Отчет по практике: Видатні пам’ятки природи та архітектури Закарпаття

Акт проголошення ужгородської унії відбувся. Та минуло ще майже 100 років, перш ніж греко-католицька віра поширилася серед усього українського населення краю.

Свідкові унії, замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила страшна пожежа. Католицькі вірники щє деякий час намагалися відродити храм, але в 1762 р. його розібрали, а матеріал використали на будівництво нової церкви в центрі міста. Тоді ж відкрили й крипту, однак жаданих скарбів, за винятком золотого перст-ня графа Балінта Другета, не знайшли.

Минали роки, десятиліття. Місце, на якому стояла церква, поступово поглиналося землею. Згодом вже мало хто з ужгородців пам'ятав про цю першу у своєму місті церкву. А коли на поч.XIX ст. семінаристи засадили замкове подвір'я фруктовими деревами, то про церкву нагадувала лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта, що поросла чагарником. Про загадкове місце з'явилися різні здогадки, домисли, легенди. Як писав у середині XIX ст. перший історик Ужгорода Карой Мийсарош, цю яму в народі прозвали "відьм'ячою", оскільки тут близько 1730 р. нібито спалили ужгородську відьму, жінку Юрія Сюча Марію Рушковську. Проте документального підтвердження страти чаклунки не знайдено. Походження легенди пов'язане, очевидно, з пожежею 1728 р.

2.3 Музей під відкритим небом

На щастя, в нашому краї ще є люди, які турбуються про культурну спадщину Закарпаття. Нещодавно в Закарпатський музей народної архітектури та побуту під відкритим небом було перевезено дзвіницю із села Вільховатий Рахівського району, побудовану на початку 19 століття.

Інтер’єри музею — побут різних етнічних груп населення Закарпаття кінця 18-го — початку 19 ст. — знайомлять з найкращими творами декоративного прикладного мистецтва. Зігріті життям багатьох поколінь будівлі старого села стають в наш час унікальними музейними експонатами, дають можливість на власні очі переконатися в нелегкій реальності давнього українського села. На мальовничих схилах Замкової гори знайшло своє пристанище давнє село, тут ніби завмерло минуле Закарпаття.

Проте будівлі музею, зведені переважно із дерева та соломи, потребують реставрації та ремонту. Але завдяки відданій роботі працівників музею хатинки завжди доглянуті.

Музей в Ужгороді – один з перших в Україні. Його будівництво почалося 1965 року. Були досліджені десятки сіл, садиб, окремих будівель, щоб перевезти в музей найбільш цінні пам’ятки архітектури – житлові, господарські, виробничі споруди, предмети побуту та знаряддя праці. Ідея створення музею саме під відкритим небом виникла більше 120 років тому в Швеції. Під нього на Замковій горі виділили 3,5 га. Планування музею співвіднесене із географічною картою Закарпаття; із заходу на схід розміщені будівлі із низинних та передгірських районів українського, румунського, угорського населення, на схилах – горян, гуцулів та бойків. Найціннішими є старі будівлі із сіл Ракошина, Оріховиці, Стеблівки, Бедевлі. На думку деяких дослідників, у хаті, яку перевезено із села Тибави Свалявського району, колись жили батьки закарпатського вченого Ю.І. Венеліна-Гуци. Будівлі гуцулів та бойків перевезено до музею із сіл Стебного та Ясіня Рахівського району, села Рекіт Міжгірського району, с. Гукливого з Воловеччини. Хата угорських поселенців як експонат музею завезена із села Вишково Хустського району.

Силами працівників музею перевезли дзвіницю із села Вільховатий до колекції старших музейних експонатів. Її встановлюють на кладовищі. Будівля стоятиме на міцному фундаменті, її стіни відтворюватимуться за давніми зразками. В центр корпусу встромляються дерев’яні кілки, які рятують її під час землетрусу, деталі дзвіниці з’єднуються тільки кованими цвяхами. За словами завідуючого відділу з реставраційної роботи музею Юрія Данкулинця, робота з такими унікальними будовами майже ювелірна, адже колектив музею взяв на себе відповідальність цілком відтворити зовнішній вигляд давньої дзвіниці (як це робили наші предки). Єдине, що потребує заміни — стріха. Її виготовлятимуть із нового дерева.

Отже, незабаром відвідувачі музею зможуть подивитися на відновлену дзвіницю, якій ще недавно загрожувало зруйнування. Дай Боже, аби у працівників музею вистачило сил, а у спонсорів та держави грошей, щоб привозити нові експонати і доглядати за старожилами. Як сказав заступник директора музею по науковій роботі Т. Сопко, “зберігаючи пам’ятки культури Закарпаття, нам буде ЩО показати і нашим нащадкам, і туристам.”

Під час нещодавньої робочої поїздки на Мукачівщину голова ОДА відвідав ряд підприємств та закладів району, серед яких ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат”, Ракошинська лікарня, Яблунівське газове родовище, Мукачівський кар’єр та інші. Крім того, губернатор побував у селі Вільховиця, яке відоме, передусім, дерев’яною церквою св. Великомученика Дмитра. Церкву побудовано в 17 ст. у сусідній Бистриці, проте 1910 року її перенесено у Вільховицю і перебудовано. Будівлю споруджено з дубових колод, а над п’ятигранним вівтарем вкрито гранчастим двосхилим дахом.

Ознайомившись зі спорудою, стан якої наразі є не дуже задовільним, губернатор доручив підшукати майстра з виготовлення дерев’яних шинглів, що необхідні для оновлення дерев’яного перекриття церкви. Олеся Тимар, відділення журналістики УжНУ.

2.4 Кафедральній собор

На самому початку вулиці Капітельної, там, де Замкова гора круто спадає в бік міста, розкинувся один з кращих архітектурних ансамблів Ужгорода - Кафедральний греко-католицький собор і колишня резиденція мукачівських єпископів, які вже давно перетворилися на візитну картку міста над Ужем. У минулому жоден краєвид нашого міста не обходився без зображення храму і резиденції.Він покликаний нагадувати прихожанам про різдвяне диво. При вході до греко-католицького храму в обласному центрі Закарпаття м.Ужгород розмістився справжній вертеп. Усі дійові особи біблійної притчі — царі, миряни, свійські тварини, та головні — Марія І Боже немовля — наче живі, розказують тисячолітню легенду. Коштовний подарунок вірники отримали від єпископату. Благодійний внесок зробила родина вірників зі Словаччини.

Усі фігурки виліплені Із тривкого пластику Матеріал не боїться ні спеки, ні холоду, ні дощу. А тому матиме шанс колись з'явитися на одній Із центральних площ міста Так, як це заведено, скажімо, у Ватикані.

Вертеп приїхав із Польщі. Подібні речі виготовляють при монастирі міста Ченстохов. Святі образи знаходитимуться у соборі аж до 15 лютого. Стрітення Господнє, яке відзначать у цей день, ознаменує прихід теплої пори.

Урочисте відкриття відбулося у травні 2001 р.після офіційного проголошення мукачівського єпископа блаженним. 28 червня 2003 року святі мощі Теодора Ромжі, після кількарічного перебування за кордоном, повернулися у Катедральний собор.

2.5 Римо-католицький костел св. Георгія

Звертаємо від "Білого корабля" ліворуч, там, де Корзо під прямим кутом перетинає одна з найбагатших на пам'ятки вулиць міста - ім. Авґустина Волошина, президента Закарпатської України.

Сучасна вул. Волошина є частинами давніх вулиць Мостової та Ринкової. У XVIII ст. назва змінилася на Маломостову - вулиця вела до малого мосту через Уж. До речі, з усіх міських артерій саме ця коротенька вуличка була перша вимощена бруківкою (1806). Вулиця йде паралельно вже відомій нам вул. Капітульній, і якщо звернути в на вул. Замкову, можна потрапити до ужгородської фортеці.

Найпомітнішою спорудою вул. Волошина є римо-католицький костел св. Георгія. Храм на цьому місці стояв здавна: ще в 1611 р. Дьєрдь Другет, який перейшов у католицизм, зруйнував призамкову лютеранську кірху (таким чином магнат планував розширити свій квітковий сад), а трохи нижче від замку виділив місце для зведення нового реформаторського храму. На пожертви ужгородських міщан досить швидко зводиться нова кірха, але в 1695 р. її віддають католикам - за наказом Міклоша Берчені, ревного католика. Храм, який ми бачимо зараз, зведено в 1762-1766 рр. з каменю замкової церкви св. Юрія. За свою історію святиня зазнала чимало перебудов (1830, 1881, 1910). В 1820 р. на костельній вежі встановили годинник, за яким звіряли час жителі міста. Наглядав за механізмом дзигармайстер Дьєрдь Лясота. Працюючий годинник, який бачимо зараз, виготовлено в 1904 р. фірмою Йожефа і Давида Фрідів на замовлення міської управи. Якщо костел буде відчиненим, обов'язково зайдіть досередини: інтер'єр храму майже не змінився з часів його освячення. Головний вівтар прикрашає робота майстра епохи бароко Лукача Йожефа Краккера (1717-1779).

Поруч з костелом в будівлі римо-католицької плебанії (1766-1771) розташувалося ужгородське музучилище. Ще одна цікавинка вулиці знаходиться за плебанією, напроти кінотеатру "Ужгород" (1930-1932). Це двоповерховий "будинок Гізелли" (вул. Волошина, 13), в якому зараз розташована музична школа ім. Д.Задора. Перший навчально-виховавчий заклад для дівчат було створено в Ужгороді в 1859 р. за ініціативою католицького єпископа Міхая Гааса. При ньому діяли садок, початкова школа, інтернат на 30 учениць, курси музики і рукоділля. В 1902-1907 рр. будівля була перебудована. В ніші другого поверху було встановлено скульптуру святої Гізелли (бл. 985-1065), дружини короля Іштвана Святого. В радянський час скульптуру замурували, в 1996 р. знову відкрили.

Далі, за торговим центром "Едельвейс" (вул. Волошина, 26), знаходяться чи не найпрестижніші квартали міста. Колись тут починалася найдовша вулиця середньовічного Ужгорода - Соляна (відома з 1691 р.).

3 Мукачево

3.1 Мукачевський замок

На високому вулканічному конусі замок виглядає як велетень із казки. З висоти семидесятиметрового пагорба він оглядає європейські долини, що починаються біля його підніжжя. За його спиною, на горизонті, з краю в край розляглися Карпати. Там, за перевалами, - Україна, невідомий для європейця Схід.

На західній околиці Мукачева, на вершині 68 – ти метрового згаслого вулкану, гордо стоїть, оспівана легендами і легендарною бойовою славою середньовічна фортеця - замок Паланок – визначний історико-архітектурний, військово-фортифікаційний та історичний пам’ятник Закарпаття ХIV – ХVIII ст.ст.

Часу заснування замку не встановлено, однак достеменно відомо: ще коли замок був дерев’яним, його в 1089 р. 50 днів воював половецький хан Кутєшко, та так і відступив без всякої надії на успіх, 1241 р. шестидесятитисячна орда татаро-монголів хана Батия двічі чинила облогу, та обидва рази не покорила його.

Мукачевський замок набув нинішнього вигляду після корінної перебудови в кін. XVII – поч. XVIII стст., коли була закінчена забудова всіх чотирьох терас Замкової гори. Комплекс замку в плані являє собою витягнутий і трохи перекошений квадрат, оточений глибоким ровом і могутньою кріпосною стіною. Замок складається з трьох самостійних частин – Верхнього, Середнього і Нижнього замку, розташованих на трьох терасах. На четвертій, самій нижній, терасі знаходилися вхідні ворота. Поряд із воротами височіла сторожова вежа, залишки якої можна бачити і сьогодні. Вежа була побудована на поч.XVII ст. посеред глибокого рову, через який у замок вів підйомний міст. Із підняттям моста ворог не тільки не мав можливості здолати глибокий рів, але піднятий міст зачиняв ще і сам вхід.

За вхідними воротами був виритий ще один глибокий рів, через який також був перекинутий підйомний міст. По цьому мосту від сторожової вежі можна було потрапити на другу терасу Замкової гори, яка знаходиться на 10 м вище першої. На цій терасі побудований Нижній замок. Будівництво його було завершене у 1670 р., про що засвідчує напис на фронтоні правого бастіону. У разі небезпеки ворота Нижнього замку, підступи до яких прикривали два бастіони величезної товщини стін, також зачинялися підйомним мостом.

Сама природа створила цей замок непереможним. За всю історію існування він жодного разу не був підкорений у відкритій і чесній боротьбі. З 1396 р. його гарнізон відбив не одну грізну атаку ворога, його стіни витримали не одну багаторічну облогу.

У дворі Верхнього замку стоїть криниця. Її глибина 85 метрів, діаметр верхньої частини 2,5 метра. Звели криницю саме за часів Корятовича. У випадку тривалих облог вона мала забезпечувати оборонців питною водою. У стінах криниці до глибини 71 метр було видовбано сходи. На глибині 83 метри розміщувались два резервуари для зберігання води. Кажуть, що раніше існував підземний хід, який сполучував замок із містом і починався саме у криниці. Про спорудження замкової криниці існує немало легенд. За однією з них криницю довбали декілька років, але води дістатись не могли. Тоді князь пообіцяв щедру винагороду тому хто продовбе криницю до води. І води дістались - знайшовся умілець, який продовбав криницю. Звичайно, це був чорт... Воду з криниці набирали до 1897 року.

Нині замок майже повністю відновлений, хоча реставраційні роботи все ще тривають. У дев'яти відреставрованих приміщеннях «Верхнього замку» розміщена експозиція філіалу Закарпатського обласного краєзнавчого музею, в якому на почесному місці висять портрети українських президентів, які в замку ніколи і не були, та немає солідної експозиції, присвяченої роду Ракоці, адже саме завдяки зусиллям і грошам князів Ракоці Мукачево має прекрасний середньовічний замок.

3.2 Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир

Мукачевський монастир бере свій початок в XI столітті від нащадків великого князя Ярослава Мудрого, тобто від його дочки Анастасії і її чоловіка угорського короля Андрія I. За переказами з королем з Києва приїхали ченці Києво-Печерського монастиря, які і заклали Мукачевську обитель.