Реферат: Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов

Відносини земельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні — це відносини між людьми, господарствами, членами суспільства, з одного боку, і державою — з другого, з приводу привласнення засобів виробництва у безпосередньому виробництві, розподілі, обміну і використання доходів с/г підприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини.

Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку, й у кожній країні були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власність на землю виникла у результаті вигнання селян із своїх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині, колишній Російській імперії та ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848 і 1861 років у цих країнах, ліквідувавши феодальну, кріпосницьку систему, зумовили виникнення великої кількості дрібних селянських господарств.

У всіх зарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями.

Оренда — це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Оренда землі найбільшого розвитку набула у ряді розвинутих країн Заходу. Досить поширеною є сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сім’ї — власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з членів своєї сім’ї.

З усіх видів с/г підприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, ведуть виробництво власними силами або ж використовують частково найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити у конкурентній боротьбі з великими капіталістичними господарствами, дрібні фермери об’єднуються у с/г кооперативи. Фермери ведуть своє господарство самостійно, а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням, постачанням матеріальних ресурсів, техніки, займаються переробкою, зберіганням і реалізацією продукції. У США на початку 90-х років налічувалося близько 5 тис. кооперативів, які переробляли і реалізовували майже 30% фермерської продукції, а їхня частка у забезпеченні ферм матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%.

У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами с/г кооперативів. У сферу їхньої діяльності включаються збирання, переробка та збут продукції рослинництва, кредитування, виробниче постачання й інші важливі для життєдіяльності ферм функції.

Своєрідним шляхом відбувався розвиток сільського господарства у колишнього Союзі РСР. Замість селянських господарств у період насильницької колективізації були створені колгоспи і радгоспи. На нинішньому етапі розвитку суспільства стала очевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попередній формі. Ця система з дня її утворення виявилася нежиттєздатною через головну притаманну їй ваду — відчуження виробника від землі, управління, та створеного ним продукту, перетворення селянина у наймита, не зацікавленого в ефективного використанні ресурсного потенціалу. Саме це стало головною причиною кризи аграрного сектору.

Другою причиною стало те, що сільське господарство з перших днів встановлення радянської влади було донором для народного господарства. За його рахунок здійснювалась індустріалізація країни, формувався і розвивався ВПК.

Третьою причиною такої кризи була низька оплата праці, особливо в колгоспах, яка не створювала необхідних стимулів до праці у громадському господарстві.

Ще однією причиною кризи колгоспно-радгоспної системи було нічим не обмежене свавілля місцевого партійно-державного апарату, який здійснював «керівництво» колгоспами і радгоспами. Проявом цієї кризи є погіршення всіх економічних показників у продовольчому комплексі, насамперед рівня продуктивності праці.

Об’єктивно оцінюючи стан сільського господарства країни, слід визнати, що воно знаходиться у кризовому становищі. Протягом останніх шести років обсяг валової продукції постійно скорочується. Порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції галузі господарствами усіх категорій зменшилось на 13,2% у 1991 р., на 20,4% у 1992 р., на 19,2% у 1993 р., на 32,5% у 1994 р., на 34,9% у 1995 р., на 40,8% у 1996 р[5] . Стан сільського господарства продовжував погіршуватись; обсяг валової продукції скоротився в порівнянні з 1995 р. на 9%, у тому числі продукції рослинництва — на 10%, тваринництва – на 8%. Скорочення обсягу виробництва відбувалося за рахунок господарств суспільного сектора і становило 15%. Фінансове становище підприємств галузі є вкрай незадовільним. За підсумками року збитковими виявилися 6,6 тисячі підприємств або 54% від їх загальної кількості. Під напливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнується вітчизняний аграрний ринок, що потенційно має високу конкурентноспроможність.

Поки що єдиним позитивним результатом аграрної реформи, що відбувається у напрямі реформування майнових відносин власності в колгоспах, роздержавлення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, приватизації переробних і агросервісних підприємств, є становлення багатоукладного господарства, в якому переважають малі форми підприємництва. У складних економічних умовах останні проявили себе як життєздатні форми господарювання на селі[6] .

Розділ ІІІ. Нові форми господарювання

Колгоспи і радгоспи до аграрних перетворень, зокрема у сфері власності і форм господарювання на селі, як відомо, не могли бути господарствами послідовно підприємницького типу. Реорганізувати КСП можна в такі підприємницькі організаційно-правові структури, які не суперечать чинному законодавству України, зокрема передбачені цим законодавством. Насамперед, мова може йти про господарські товариства, передбачені Законом України «Про господарські товариства». Це — товариства з обмеженою, додатковою і повною відповідальності, командитні і акціонерні товариства (закриті й відриті), орендні підприємства, особисті товарні господарства, фермерські господарства.

Товариства з обмеженою, додатковою та повною відповідальністю.

У товаристві з обмеженою відповідальністю кожний його учасник по зобов'язан­нях товариства перед кредиторами за несплачені борги та по інших зобов'язаннях відповідає лише своєю часткою у статутному фонді товариства. На особисте майно ця відповідальність не поширюється. У товариствах з додатковою відповідальністю сплата боргів може здійснюватися частково і власним майном — у випадках, коли для цього не вистачає вартості статутного фонду. В товариствах з повною відповідальністю до сплати боргів може бути залучене і все особисте майно учасника. Безперечно, товариства з додатковою і повною відповідальністю ризикованіші, але вони прийнятніші для кредиторів, і їм вони віддають перевагу перед товариствами з обмеженою відпо­відальністю. Відповідальність особистим майном за борги .зобов'язує бажаючих отри­мати кредити підходити до визначення потреби в них, їх розмірів та строків повер­нення більш зважено і відповідально. В умовах ринкових відносин роль кредитів у здійсненні підприємницької діяльності надзвичайно велика. Необхідність мати пере­ваги в одержанні кредитів перед іншими позичальниками коштів і змушує підприємців ставати на шлях створення товариств (підприємств) з додатковою і повною відпові­дальністю[7] .

Командитні товариства

Дещо специфічними є командитні товариства (підприємства), в яких певна кількість учасників повністю бере на себе прийняття рішень щодо всіх питань підприємниць­кої діяльності товариства, відповідаючи при цьому за борги підприємства як своїми частками у статутному фонді, так і особистим майном. А інші учасники такого това­риства відповідають за його борги лише частками у статутному фонді. Виходячи з цього вони не беруть участі в управлінні підприємством. На зборах учасників вони мають право лише дорадчого голосу.

Відповідальність за борги особистим майном нерідко відстрашує потенціальних учасників спільної підприємницької діяльності від створення товариства з додатковою і повною відповідальністю, а також командитних товариств. Але при цьому треба мати на увазі, що члени даних товариств, оскільки основною їхньою діяльністю є сіль­ськогосподарське виробництво, мають певні пільги в цьому плані. З них не може бути стягнуто за борги житло з господарськими будівлями, корова, якщо вона одна (при відсутності корови, відповідно, одна телиця чи коза, вівця, свиня), корми для худоби, насіння для посіву, сільськогосподарський інвентар, знаряддя особистої кустарної і ремісничої праці, інструменти, книги тощо, одяг, взуття, речі домашнього вжитку. Отже, відповідальність працівників сільськогосподарського виробництва за борги осо­бистим майном, порівняно з іншими громадянами, основною діяльністю яких не є сільськогосподарське виробництво, суттєво обмежена, що дає змогу без особливо підвищеного ризику формувати товариства з додатковою і повною відповідальністю, а також командитні товариства[8] .

Акціонерні товариства

Серед законодавче визначених видів господарських товариств дещо відособле­ними від інших є акціонерні товариства, їхні статутні фонди формуються за рахунок коштів від продажу акцій їх учасникам. Тому акціонерні товариства від інших това­риств відрізняє те, що вийти з них можна тільки шляхом продажу акцій[9] .

На підвищену увагу заслуговують особливості акціонерних товариств. Такі гос­подарські товариства, зокрема їх назва, найвідоміші серед населення, у тому числі й сільського, мабуть, через те, що цей вид товариств найчастіше зустрічається в про­мисловості та інших несільськогосподарських секторах економіки. Головна особли­вість їх полягає в тому, що будь-яке майно і земля, передані акціонерному това­риству в сплату за акції, стають власністю товариства. Акціонер, який бажає вийти з товариства, не може вимагати від нього повернення йому переданого ним майна і землі. Вихід з акціонерного товариства можливий єдиний — шляхом продажу акцій. Товариство і його акціонери мають пріоритетне право на купівлю акцій товариства, що продаються, але не зобов'язані цього робити. Вони можуть їх купити, а можуть і не купити. При цьому треба мати на увазі, що ціна акції при продажу визначається не її номінальною вартістю, а прибутковістю акціонерного підприємства. В сучасних умовах низької рентабельності сільськогосподарських підприємств ринкова ціна акції буде низькою, а тим більше при збиткових результатах господарювання. Отже, за таких умов акції акціонерних сільськогосподарських підприємств у переважній біль­шості випадків можуть бути продані за безцінь.

Розглянута особливість акціонерних товариств зумовлює необхідність застере­ження щодо доцільності їх створення в процесі реорганізації КСП і особливо — у випадках оплати акцій не лише майновими паями, а й земельними частками. З часом може виявитися немало бажаючих вийти з акціонерних товариств, створених на базі КСП, з метою, наприклад, організації селянських (фермерських) господарств, чи всту­пу до якогось іншого господарського товариства аграрного профілю тощо. Ці свої задуми вони не зможуть реалізувати, оскільки не мають ніякого права вимагати від товариства повернення їм ні земельної частки, якщо вона була внесена до статутного фонду акціонерного товариства, ні виділення якихось засобів виробництва для здій­снення виробничої діяльності. Це треба добре усвідомити всім, хто хоче стати на шлях створення на базі КСП акціонерних товариств[10] .

Фермерські господарства.

Фермерських господарств в Україні створено більше 35 тис, у їхньому користуванні знаходиться 835 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 765 тис. га ріллі що складає біля 1,8% від сільськогосподарських земель та 2,3% від площ орних земель (станом на початок 1997 р.). Середня площа їх землекористування — близько 24 га сільськогосподарських угідь. Активніше селянські (фермерські) господарства створювалися в перші роки проведення аграрної реформи (1991—1993 рр.). В наступні роки цей процес загальмувався, що зумовлено рядом при­чин. Головна з них полягає у відсутності у бажаючих створити фермерські господар­ства власних і кредитних коштів на придбаний необхідних засобів виробництва і у обмеженості можливостей у держави надати їм у цьому допомогу. Через низьку забез­печеність засобами виробництва, фермерські господарства не змогли ще розкрити своїх потенціальних можливостей, зумовлених фактором приватної власності і повною самостійністю у вирішенні всіх питань господарської діяльності[11] .

Орендні підприємства.

Серед існуючих селянських (фермерських) господарств слід виділити • окрему групу ті з них, які широко застосовують оренду земельних часток чи земельних ді­лянок і майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств. Часто їх називають приватно-орендними підприємствами, приватно-орендними агрофірмами тощо. Такі підприємства не являють собою самостійну організаційно-правову форму господарювання, а є одним з видів приватних підприємств, у даному випадку — селян­ських (фермерських) господарств, які тією чи іншою мірою здійснюють свою діяль­ність з використанням орендованих засобів виробництва, зокрема землі. Вони є в областях Західного регіону і в Полтавській області[12]

Особи, які об'єднали таким чином земельні та майнові паї і передали їх в оренду, зберігають за собою право вилучення земельних і майнових паїв, що їм на­лежать, та розпорядження ними в інші способи. Виділення земельних паїв має відбу­ватися на основі затвердженої цими особами (їх загальними зборами) відповідної схеми, яка розробляється у кожному сільськогосподарському підприємстві, земельна ділянка якого поділена на земельні частки (паї) без виділення земельних ділянок у натурі.

Пропонований спосіб організації передання в оренду земельних і майнових паїв без виділення їх у натурі може знайти широке застосування в процесі реорганіза­ції колективних сільськогосподарських підприємств у послідовно підприємницькі структури. Принципи конкуренції вимагають, щоб засновниками підприємницьких гос­подарських структур, зокрема на селі, були найактивніші, найпідприємливіші люди, зокрема члени КСП, що реорганізуються. Кількість засновників тієї чи іншої госпо­дарської структури не повинна бути дуже великою. Пенсіонерам та іншим членам КСП, які не бажають займатися підприємницькою діяльністю і брати на себе відповідальність за ризики такої діяльності, краще першими здавати свої земельні та май­нові паї в оренду в запропонований спосіб.

Отже, в процесі реорганізації КСП можуть створюватися господарські струк­тури двох видів: одні мають на меті здійснення підприємницької діяльності, інші — передання створеного підприємства в оренду.

Процес створення підприємств з використанням оренди земельних паїв без ви­ділення їх у натурі можна дещо спростити, порівняно з розглянутим вище, якщо до чинного законодавства внести певні зміни. Зокрема, якщо ввести право на виділення двом і більше членам КСП за їх згодою земельних паїв єдиною ділянкою (із збе­реженням при цьому права вилучення кожному з них земельного паю, який йому належить), без обов'язкового створення будь-якого підприємства, але з правом влас­ників паїв передавати земельну ділянку, що їм належить, в оренду, не створюючи юридичної особи[13] .

Особисті товарні господарства.

Прийнято вважати, що на селі мале підприємництво існує у формі селянських (фермерських) господарств, кооперативів та малих підприємств, але до цього списку можуть бути включені також товарні особисті підсобні господарства населення. До товарного особистого підсобного господарства населення відноситься господарство, виробництво продукції в якому перевищує обсяги, необхідні для споживання в домашньому господарстві, і цей надлишок реалізується як товар різними каналами на ринку поза межами домашнього господарства. За ознаками товарне особисте підсобне господарство підпадає під це визначення, тому таке господарство можна вважати формою малого підприємництва, яка має широке розповсюдження на селі та є найбільш масовою. Високотоварні господарства населення можна вважати попередньою формою до формування фермерського господарства.

У розвитку особистих господарств населення спостерігаються стійкі тенденції до зростання, збільшення кількості землевласників і землекористувачів, розширення розмірів земельних ділянок, збільшення поголів’я худоби, зростання виробництва валової аграрної продукції та її частки в загальному виробництві продукції сільського господарства[14] . Розвиток високотоварних особистих підсобних господарств населення повинен базуватися на інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та вкладання в нього капіталу. Лише це є реальною основою переростання товарних особистих підсобних господарств селян у селянські (фермерські) господарства, які були б здатні забезпечити продовольчий достаток країни[15] .

У всіх господарських товариствах (підприємствах) трудові відносини відокремлені від відносин власності. Колектив співвласників (учасників) підприємства формується за своїми правовими нормами, трудовий колектив — за своїми: на основі трудових угод. Взаємовідносини членів трудового колективу з підприємством при цьому чітко регламентуються, що дає можливість підтримувати на належному рівні технологічну і трудову дисципліну, домагатися високої продуктивності праці[16] .

Реорганізація колгоспів і колективних сільськогосподарських підприємств у гос­подарські товариства набула характеру однобічного процесу. В системі Мінсільгосп­проду України до останнього часу створювався практично один вид господарських товариств — акціонерні товариства закритого типу. Товариства з обмеженою відпові­дальністю зустрічаються дуже рідко. Інші поки що взагалі не створювалися,