Реферат: Агрокліматичні умови лісостепу
Опади теплого періоду (квітень – жовтень) мають особливе значення для сільського господарства. Кількість їх в середньому становить 350–400 мм, а на крайньому заході зони – понад 500 мм. Літні опади нерідко випадають у вигляді сильних злив, які завдають великої шкоди сільському господарству. В західних районах зони зливи в окремі роки дають шар води понад 200 мм за добу. На решті території найбільші добові максимуми знаходяться в межах 100–150 мм. Нерідко бувають дощі, які охоплюють велику територію, особливо в північних та західних районах. У середньому за рік кількість днів з опадами становить на півночі зони 160 і 135 днів, а з опадами не менше 5 мм – 30–40 днів.
У період вегетації по всій зоні майже щорічно спостерігаються бездощові періоди. Тривалість окремих бездощових періодів у західних районах досягає 18–20, а в південних та східних – 25 днів. Довші періоди бездощів’я можливі один раз у п’ять років. На крайньому північному заході зони вони досягають 35, а в південно-східних районах – 45 днів. У західних рівнинних районах найбільша тривалість бездощових періодів становить 50–60, а в південних і східних – 80 днів і більше. Загальне число посушливих днів протягом вегетаційного періоду дуже нестійке. Воно різко змінюється з року в рік залежно від характеру переважаючих циркуляційних процесів. За теплий період (квітень — жовтень) середнє число посушливих днів на півночі Лісостепу становить 30–40, на південний схід воно збільшується до 60–65.
Майже по всій території Лісостепу спостерігаються суховії. Особливо часто, причому досить тривалі (понад 15 днів), вони бувають у східних та південних районах; у західній частині зони з суховіями в середньому буває близько 4 днів. Суховії майже завжди спостерігаються при тривалому бездощів’ї, коли відносна вологість повітря знижується до 30% і нижче, температура його підвищується до 250 і більше, а швидкість вітру становить не менше 5 м у секунду. Ступінь шкідливості цього явища визначається його інтенсивністю та станом розвитку рослин. Найбільшу шкоду вони приносять під час запилення квіток та наливу зерна. У центральних та східних районах зони в окремі роки спостерігаються пилові бурі тривалістю в середньому до 5 днів.
Вологозабезпеченість основних сільськогосподарських культур. Вологозабезпеченість рослин в основному визначається відношенням кількості вологи, яка є в ґрунті, до тієї кількості, яка потрібна для нормального розвитку рослин. Численними дослідженнями в різних грунтово-кліматичних зонах доведено, що запаси продуктивної вологи до 5 мм в орному шарі ґрунту під час сівби не дають сходів, при запасах 10 мм сходи з’являються, проте вони починають частково засихати і стають дуже зрідженими. При запасах 11–20 мм умови для з’явлення сходів задовільні, а при запасах понад 20 мм завжди з’являються дружні сходи.
У таблиці 2.2 наведено дані про імовірність запасів продуктивної вологи в орному шарі ґрунту в період сівби озимої пшениці. Вони свідчать, що в західних районах Лісостепу запаси вологи в орному шарі ґрунту завжди є достатніми в період сівби озимої пшениці. Цього не можна сказати про центральні та східні райони зони, де кожні два роки з десяти запаси вологи в цей період бувають незадовільними. Осінньо-зимові опади збільшують запаси вологи під пшеницею, але по-різному залежно від водно-фізичних властивостей ґрунтів. Навесні після відновлення вегетації озима пшениця, маючи на цей час досить розвинену кореневу систему, використовує воду з метрового шару ґрунту.
2.2. Імовірність запасів продуктивної вологи в орному шарі ґрунту в період сівби озимої пшениці, %
Імовірність запасів продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту в градації 90–150 мм в західному Лісостепу становить 90–100%, в центральному та східному – 65–80%. Виняток становлять південно-східні райони Лісостепу, де імовірність вологозапасів за даною градацією менше 50% років. Імовірність запасів вологи 60–90 мм, коли розвиток рослин починав затримуватись, в західних районах менше 10%, а в центральних та східних районах вона коливається в межах 20–25% років.
Для зернових достатніми запасами вологи у метровому шарі ґрунту для періоду цвітіння–воскова стиглість є не менше 80 мм, задовільними 40–80, незадовільними – 30–40 мм. Надмірне зволоження (понад 125 мм в шарі 0–100 см) призводить до полягання хлібів і розвитку хвороб. Імовірність достатніх та задовільних вологозапасів під озимою пшеницею в цей період у західному Лісостепу становить 100%, в центральному – 95, а в східному – 90%.
В період сівби ранніх ярих зернових культур вологозапаси орного шару ґрунту майже не бувають нижче 30 мм. Імовірність зниження їх до 20–30 мм становить в західному Лісостепу 5%, в центральному – 8 і в східному – 19%. Для нормального розвитку ярих культур у період третій–четвертий листок досить понад 20 мм продуктивної вологи в орному шарі. У західних та центральних районах зони такі вологозапаси бувають щорічно, а в східних – в дев’ять років з десяти. Після укорінення ярих зернових культур у період вихід в трубку–колосіння при запасах вологи в метровому шарі менше 45 мм стан рослин погіршується, при запасах 45–65 мм – залишається без змін, понад 80 мм – поліпшується. В західних районах запаси продуктивної вологи понад 80 мм забезпечені щорічно, а в центральних і східних районах майже щорічно запаси її становлять понад 45 мм.
Отже, в районах недостатнього зволоження озимі культури, добре розвиваючись з осені, більш продуктивно використовують ранні весняні запаси вологи в метровому шарі ґрунту, ніж ярі.
Ще менш продуктивно використовує весняні запаси вологи кукурудза, строки сівби якої за умовами теплозабезпеченості наступають пізніше. За час до сівби цієї культури волога на полях випаровується непродуктивне. В результаті в період найбільшого споживання вологи (викидання волоті – цвітіння) запаси продуктивної вологи в метровому шарі під кукурудзою лише в західних районах відповідають її нормативним вимогам. У центральних районах оптимальні запаси вологи в цей період бувають в 6, а в східних – в 5 років з 10.
Однією із основних культур в зоні Лісостепу в цукрові буряки. Тому забезпеченість цієї культури вологою заслуговує на особливу увагу. Цукрові буряки – вологолюбна культура, але разом з тим вона завдяки потужній кореневій системі, здатній добувати вологу з глибоких горизонтів, порівняно стійка до посухи. Наявність в орному шарі ґрунту вологи близько 30-40 мм забезпечує дружні сходи буряків. Найбільшу кількість води вони споживають у липні-серпні. Для одержання максимального врожаю за цей період потрібно 300–320 мм вологи, а за весь період вегетації – приблизно 450–500 мм. Зменшення запасів вологи на 3-5 мм знижує врожай приблизно на 1–3 ц/га. Найкращий стан рослин спостерігається при запасах вологи 140–160 мм у метровому шарі ґрунту. Якщо їх менше 90 мм, то врожай знижується приблизно вдвоє порівняно з максимальним його значенням.
В період інтенсивного росту рослин (потовщення сім’ядольного коліна – в’янення зовнішніх листків) 120-170 мм вологи в шарі 0–100 см звичайно бувають лише в західних районах Лісостепу. На решті території цукрові буряки нерідко можуть розвиватись нормально лише за рахунок вологи в більш глибоких горизонтах. Приблизно в 7 років з 10 середні запаси продуктивної вологи в шарі 0–100 см за липень-вересень в центральному та східному Лісостепу бувають менше 90 мм. У західних районах такі запаси вологи бувають у 4 роки з 10. Таким чином, цукрові буряки в цих районах забезпечені достатньою кількістю вологи протягом усього вегетаційного періоду.
Література:
1. К . с.-г. н. Ковбасюк П.У., Мусієнко Н.М., д. с.-г. н., проф., акад. УААН Городній М.М. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства . Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.