Реферат: Антисептика Асептика Історія виникнення та розвитку

Інші препарати нітрофуранового ряду, зокрема фурадонін, фуразолі-дон тощо, вводять ентерально при інфекціях сечових шляхів та травного каналу.

Похідні 8-оксихіноліну, зокрема хінозол, призначають у формі водних розчинів (1:1000,1:2000) та мазей (5—10 %) для лікування гнійних ран, промивання їх та аплікацій.

Водний розчин (0,5 %) етонію та 1—2 % мазі, до складу яких він вхо­дить, використовують для лікування інфекційних процесів на шкірі і сли­зових оболонках ротової порожнини та кон'юнктиви, а також опікових ран.

Детергенти. Застосовуються різні препарати (дегмін, рокал тощо) для обробки рук хірурга і операційно­го поля, а також дезінфекції інстру­ментів (рокал). В останні роки сфе­ра їх використання різко звузилась.

Сульфаніламіди. Активні щодо збудників гнійної інфекції пре­парати цієї групи, зокрема стрепто­цид, етазол, сульфацил-натрію, суль-фапіридазин-натрію, застосовують у формі лініментів, мазей, присипок та розчинів для лікування гнійних ран та запобігання нагноєнню свіжих ран, санації кон'юнктиви.

Найбільш ефективними препарата­ми цієї групи є 5 % сульфамілон (ма-феніду ацетат) та мазі, що містять сульфадіазин срібла, — фламазин (1 %) та дермазин. Сульфаніламідні препарати поділяються залежно від швидкості виведення з організму (пе­ріоду збереження в організмі у мак­симальній концентрації) на корот-коживучі, середньої тривалості дії та довготривалої і надтривалої. Засто­совують їх переважно як хіміотера­певтичні засоби. Серед них найбільш відомі: фталазол (короткочасна дія);

сульфаметаксазол та триметаприм (середньої тривалості) і особливо комбінація їх — бактрим чи бісептол (вони діють швидко і широко вико­ристовуються для лікування інфекції легень, нирок тощо); сульфадиметок­син, сульфапіридазин-натрію, суль-фален тощо (тривалої і надтривалої дії, максимальна концентрація їх збе­рігається протягом 2—10 діб), що знайшли широке застосування при інфекціях легень, кишечнику тощо.

Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препара­тів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них зна­ходять і топічне застосування, пере­важно в формі лініментів (1—10 %) та мазей (5—10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміце­тин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше — розчинів (мікроцид, грамі­цидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок.

Поряд із зовнішнім застосуван­ням антибіотики використовують та­кож для інфільтрації тканин навколо ділянки запалення (антибіотикова бло­када), введення у порожнини абсцесів після відсмоктування з них гною та уражені інфекцією плевру, очеревину, суглоби, спинномозковий канал та ін.

Для лікування ран, опіків, вира­зок застосовують також деякі фер­менти (лізоцим, протеази тощо), а також фітонциди — продуценти різ­них рослин (звіробою звичайного, нагідок лікарських, евкаліпту тощо), які мають протимікробну активність. Серед них найвідоміші такі фітон­цидні препарати: 0,25 % розчин іма-ніну та новоіманіну, настоянка кален­дули, розчин хлорофіліпту (із евка­ліпту та ін.). Їх застосовують для лі­кування гнійних ран, опіків, про­мивання порожнин, полоскання рото­вої порожнини тощо.